Доктор сільськогосподарських наук,
академік Національної академії аграрних наук,
директор Інституту садівництва НААН
Ігор ГРИНИК

Громадянська позиція науковця, його вміння ставити мету, розробляти шляхи і організовувати її здійснення важать ой як багато. Особливо в наш час, коли вихор руйнації кинув у провалля забуття здобутки десятиріч, прикривши їх песимізмом і зневірою. Такі моменти потребують вченого-лідера, його відваги, щоб протистояти руйнації. І, звичайно, репутації людини, яка, образно кажучи, може плуга перти. Тож коли академік Ігор Гриник заявив: «Українцям має бути соромно імпортувати закордонні яблука!»,  — це були не просто слова.

Скептики тоді лише посміхалися. Мовляв, час змарновано, закордонних конкурентів не здолати. Що ж маємо тепер? Споживачі радіють: вони смакують якісніші й дешевші за закордонні яблука. У цьому велика заслуга вчених. Чи поменшало клопотів у них? Навпаки! Свій неспокій Ігор Гриник передав багатьом. Його підтримують, бо аргументи висуває незаперечні. Які? Про це розмова з директором Інституту садівництва НААН академіком Ігорем ГРИНИКОМ.

Суниця плодоноситиме цілий рік

— Ігоре Володимировичу, нещодавно уряд ухвалив державну програму активізації розвитку економіки. Коли знайомишся з нею, складається враження, що рік тому ви її передбачали…

— Не перебільшуйте (сміється). Державні програми зумовлюються потребами реального життя. Ми про них ніколи не забували, і навіть за умов руйнації науковці працювали на перспективу. Тому нам є що пропонувати для активізації економіки та імпортозаміщення. І вчені вдячні уряду за виділення на цей рік коштів для відновлення садівництва.

— У програмі йдеться не лише про фінансування насаджень.

— Так. Велика увага приділяється будівництву сховищ, цехів переробки, теплиць.

— Чому це так важливо?

— Звернімось до конкретного прикладу.

Україна імпортує щороку близько 500 тонн суниць у період з квітня по травень. Потреба в зимовий період перевищує 20 тисяч тонн. У найближчі 2—3 роки виробництво суниць в закритому ∂рунті збільшиться в 3—4 рази.

— Щодо суниць. Пригадую, як один із фермерів радів, придбавши закордонний посадковий матеріал. Згодом бідкався, що він не повністю виправдав його надії. Що відповість на це наука?

— Програмою розвитку садівництва передбачено зростання виробництва плодів і ягід в нашій країні у 2020 році до 4,4 мільйона тонн для забезпечення науково об∂рунтованої норми споживання (79 кілограмів на особу за рік) та створення потужностей для експорту. Такого зростання буде досягнуто як за рахунок збільшення площі насаджень, так і за рахунок зростання врожайності.

Звичайно, потреба у посадковому матеріалі зростатиме. Йдеться не лише про кількість.

Головний чинник збільшення урожайності — закладання насаджень безвірусним посадковим матеріалом. Інститут його продукує. Робота триває за трьома напрямами: науковим, науково-виробничим та науково-законодавчим.

Нині сортами вітчизняної селекції зайнято близько третини площі плодових зерняткових порід, майже половина — плодових кісточкових порід, приблизно 80% кущових ягідників та близько 40% — суниці.

Розробляються наукові засади технології виробництва посадкового матеріалу на безвірусній основі.

— І для цього будуєте науково-виробничий біотехнологічний тепличний комплекс? У чому його унікальність?

— За розрахунками, виробнича потужність комплексу та базових маточників забезпечить виробництво сертифікованої продукції на суму 58,62 мільйона гривень на рік за цінами 2012-го.

Введення в роботу цього комплексу та системи базових маточників, проведення сертифікації та етикетування дадуть змогу до 2020 року повністю перевести садівництво України на безвірусну основу, підвищать продуктивність насаджень на 30—50% та конкурентоспроможність вітчизняної продукції розсадництва на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Вітчизняні яблука і смачніші, і дешевші за імпортні. Фото PHL

Курс на ефективність

— Це, так би мовити, практична (далеко не вся) робота. Їй передує науково-дослідна. Ваші колеги високо цінують внесені зміни в її організацію. В чому їх сутність?

— Нині наукове забезпечення, на наш погляд, слід здійснювати за трьома напрямами.

Перший — науково-виробничий. Науковці розробили сучасні технології вирощування посадкового матеріалу, виробництва плодів і ягід. Доведення цих напрацювань до виробника має здійснювати дорадницька служба, яку слід організувати на дослідних станціях мережі інституту. Дослідні установи проводять також широку пропаганду результатів роботи.

Другий напрям — прикладні наукові дослідження. Йдеться про вдосконалені адаптивні технології виробництва плодів і ягід, які базуються на визначенні кращих регіонів вирощування.

Третій напрям — фундаментальні дослідження, результати яких визначатимуть напрям розвитку галузі. Він передбачає селекцію на основі генетичних методів.

— Нині в аграрній науці загалом і в садівництві зокрема основний метод досліджень — польовий порівняльний дослід, завдання якого зводиться, як правило, до пошуку кращого варіанта. Ви пропонуєте змінити підхід. Чому?

— Методологія досліджень, яка існує, з наукового погляду  недостатньо ефективна, тому що не дає змоги гнучко адаптувати технологію під конкретні грунтово-кліматичні умови регіонів вирощування, а з економічної — це неприйнятне використання коштів і дослідницького потенціалу. За сучасного підходу пошук кращого варіанта в досліді замінюється пошуком правильного розв’язання проблеми загалом. Кращих варіантів за умов, що змінюються, буде багато, однак найбільш прийнятним у конкретній ситуації може бути тільки один з них.

— Зміна пріоритетів вимагає осучаснення організації наукового процесу. Чи не так?

— Звичайно. Зміни мають відбутися на двох рівнях. Перший — зміна ролі й функцій кожної складової науково-методичного центру. Другий — зміна первинної ланки — творчих об’єднань науковців — виконавців дослідної роботи. При цьому інститут садівництва, як і раніше, координує наукову роботу. Перевага надається фундаментальним дослідженням.

Роль дослідних станцій істотно змінюється. Їхні завдання: інноваційна діяльність, дорадництво, навчання виробничників, короткотермінові дослідження з удосконалення технологій, показові насадження з комплексом машин для догляду за ними. Первинна ланка об’єднання виконавців науково-дослідної роботи — творча група, яка створюється для виконання певної тематики. Її основною рушійною силою будуть студенти-дипломники, бакалаври, докторанти.

Отже, наука і освіта мають бути максимально інтегровані. Якщо одночасно із проведенням досліджень не навчати людей, котрі будуть носіями нових знань, то ці знання можуть розчинитися у загальному потоці й не вплинуть на розвиток держави і суспільства.

— У деяких постсоціалістичних країнах ліквідовують сільськогосподарські академії. Натомість створюють відповідні відділення в академіях наук. Тобто намагаються інтегрувати вишівську та академічну науку для одночасного піднесення дослідницького і освітнього потенціалу. Чи прийнятний такий шлях в Україні?

— Перш, ніж зважитися на рішучий крок, як кажуть, потрібно сім разів відміряти. Так, вишівська й академічна науки мають бути ефективнішими. В умовах сьогодення потрібно думати не лише про поточні справи, а й дбати про майбутнє, визначати стратегію розвитку. А тому, звичайно, зміни потрібні: виважені, обгрунтовані. Удосконалення потребує й організація роботи Національної академії аграрних наук.

Думаю, реформування НААН має йти паралельними шляхами. Перший — у напрямку розширення в ній функцій методичного, експертного центру (із залученням до роботи провідних науковців країни на громадських засадах), створення прозорих механізмів формування тематики досліджень, налагодження кваліфікованої наукової експертизи заявок і звітів та ліквідації бюрократичних функцій.

Другий — горизонтальна інтеграція наукових установ із профільними кафедрами університетів для підготовки фахівців на науковій базі інститутів та створення науково-виробничих об’єднань за галузевим принципом, технопарків для інноваційного розвитку виробничих підприємств.

Це надасть можливість, на наш погляд, розробити нові механізми організації прикладних досліджень. Науковці вважають, що неможливо створити нову якість у середовищі, яке активно займається впровадженням результатів. Одне слово, «впровадження» цілком суперечить сутності інновації у країні з ринковою економікою. Новий інноваційний продукт у розвинених країнах не тільки не  впроваджується, а й до виходу на ринок тримається у цілковитій таємниці. Технопарк не слід створювати державі, він повинен з’являтися з ініціативи авторів нових розробок за участю відповідної бізнес-структури та за сприяння держави.

Вишівська сільськогосподарська наука України нині менше спеціалізована і менш ефективна, ніж академічна. Однак, упевнений: у майбутньому на базі провідних аграрних університетів створюватимуться ефективні наукові центри, які конкуруватимуть з інститутами академії і цим сприятимуть підвищенню якості наукових розробок загалом в Україні.

На початковому етапі реформування слід визначитися з державними пріоритетами у розвитку аграрної науки; які напрями досліджень доцільно фінансувати з держбюджету. Напрацювання за ними повинні обов’язково конкурувати із закордонними і бути затребуваними економікою.

На цьому етапі слід провести міжнародний аудит інститутів та лабораторій і закрити ті з них, які не ведуть дослідження на сучасному рівні. Однак у слабких інститутах можуть бути сильні наукові підрозділи, які під час закриття інституту доцільно перетворити на окремі наукові установи або приєднати до інших наукових чи навчальних установ.

 

Микола ПЕТРУШЕНКО, «Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Ігор ГРИНИК. Народився 20 лютого 1970 року в селі Хоросниця Мостиського району Львівської області в селянській родині. Вищу освіту здобув у Харківському державному   аграрному університеті. Трудовий шлях почав агрономом-овочівником. У 2001—2006 рр. — директор Чернігівського інституту агропромислового виробництва.

2006 року обраний на посаду академіка-секретаря відділення наукового забезпечення трансферу інновацій  Української академії аграрних наук, з 2010—2011 рр. — віце-президент Національної академії аграрних наук України, з 2011-го — академік-секретар відділення наукового забезпечення трансферу інновацій НААН України. Доктор сільгоспнаук, академік НААН.

Підготував та опублікував понад 106 наукових праць, зокрема сім монографій та п’ять  посібників.

Відмінник аграрної освіти і науки та заслужений працівник сільського господарства. Інститут садівництва НААН очолює із грудня 2011 року.