СПЕЦОПЕРАЦІЯ

Знешкодження кілерів у Одесі залишило більше запитань, ніж дало відповідей

Дві серії реального бойовика останні кілька днів володіють увагою не лише Одеси, де, власне, розгорталися події, а й всієї країни. У першій серії, у ніч з 29 на 30 вересня, аж ніяк не по-кіношному на посту ДАІ біля села Кошари неподалік Одеси загинули два міліціонери — 21-річний боєць спецпідрозділу «Беркут» Віктор Кожеко і 40-річний працівник ДАІ Олександр Розмаріца. Ще чотири міліціонери були поранені. Злочинці при цьому змогли втекти з місця сутички. У другій серії Одеса мала перестрілку, якої не знала чи не з часів Великої Вітчизняної. Аби знищити двох чеченських коп-кілерів, правоохоронці задіяли більше 200 бійців, БТР та гранатомети. Небезпечних злочинців знищили, але відчуття хепі-енду ні в кого не виникало. Надто трагічною виявилася подія у Кошарах, та й кількагодинна війна на 9-й станції Великого Фонтану залишала простір для сумнівів у тому, що «моя міліція здатна мене берегти» належним чином. Тут і одному зі злочинців вдалося втекти, і масштаб бойових дій змушував підозрювати, що реального успіху у знешкоджені злочинців наші правоохоронці можуть досягти лише за сторазової переваги. Загальний підсумок одеських подій у викладі міністра внутрішніх справ України Анатолія Могильова був таким:

«Міліція задачу виконала — злочинці були нейтралізовані». Тепер, схоже, прийшов час для роботи над помилками, в тім числі і вже невиправними. Їхню наявність визнає і сам міністр: «Висновки робитимуть з приводу недопрацювань, які у нас є».

Паралельно із правоохоронцями свої висновки щодо власної безпеки можуть робити і пересічні українці. Гадаю, кількість позитиву у цих висновках цілком залежатиме від того, яка із запропонованих нами трьох версій виявиться найближчою до реальної.

Версія перша: фатальний збіг обставин

Від невдач не застраховані й найпрофесійніші спецслужби. Надто багато непередбачуваних моментів може виникнути під час сутички з бандитами та терористами. Певну установку на високу вірогідність невдачі мають, приміром, в Ізраїлі — країні, що має неабиякий досвід боротьби із відчайдушними вбивцями.

«Смертника зупинити неможливо, — каже перший секретар посольства Ізраїлю в Україні Марк Довев, — він підірветься в кожному разі — можна хіба подбати про те, аби це сталося якнайдалі від великих скупчень людей».

Кримінальні злочинці, з якими довелося мати справу нашим міліціонерам, за своїми мотиваціями на арешт та вибухонебезпечністю мало відрізнялися від смертників. Натомість правоохоронці України, яку Бог наразі береже від масового тероризму, психологічно, напевне, менше готові до того, що під час затримання навіть небезпечних злочинців можна отримати у відповідь автоматну чергу чи бойову гранату. Якраз на цьому моменті і намагається наголошувати очільник МВС: «Напад злочинців був доволі несподіваним навіть для тих, хто їх затримував, це виходило за рамки звичної операції із зупинки автомобіля та затримання людей». Подати ситуацію як екстраординарну, таку, що трапляється раз на багато-багато випадків — найзручніший варіант для керівництва МВС: погано спрацювали, бо ніколи не мали із цим справи, надалі — врахуємо, а коли ні — то вірогідність іншої такої халепи є дуже невисокою.

Така оцінка відразу була жорстко розкритикована опозицією. Нардеп від НУНС, генерал-лейтенант міліції Геннадій Москаль звинуватив міністра МВС у цинізмі за його заяву про те, що «опір від бандитів важко було передбачити, а напад з їхнього боку був несподіваним». Адже, за даними Москаля, чеченські кілери вже тривалий час були у полі зору правоохоронців і ті прекрасно знали про небезпеку злочинців та їхні арсенали.

В пресслужбі Одеського облУМВС все ж зауважують раціональне зерно в заявах міністра — з таким опором злочинців одеським міліціонерам і справді не траплялося мати справу принаймні кілька останніх років. Трагедія у Кошарах була першим у цьому році випадком загибелі правоохоронців при виконанні службових обов’язків. Тож відкидати ефект раптовості все ж не варто. Та закиди, власне, спрямовані аж ніяк не проти бійців, котрі через цей ефект наклали головою чи отримали поранення. Звинувачення адресуються тим, хто мав би цю раптовість не допустити. А це вже питання загального рівня правоохоронної системи та її здатності давати відсіч зухвалим злочинцям. І коли відповідь на це запитання виявиться негативною, то слід готуватися до того, що трагедії на кшталт кошарської можуть стати регулярними, а кілерів коли й ловитимуть — то з колосальним програшем по очках, де очками є життя правоохоронців та звичайних громадян.

Поки спецпідрозділи тренуються, на бойові завдання виходять прості ДАІшники. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

Версія друга:  бойова неготовність

Безглуздо було б нарікати на те, що наші міліціянти нечасто мають нагоду попрактикуватися у бойових діях, радше схожих на війну, ніж на міліцейську операцію. Втім, це не означає, що вони мають право бути неготовими до них — організаційно, технічно чи психологічно. Є на планеті точки, де можуть підказати, як слід діяти у випадках крайнього правоохоронного екстриму.

Перший секретар посольства Ізраїлю в Україні Марк Довев каже, що після подій 11 вересня 2001 року (терористична атака на Всесвітній торговий центр у Нью-Йорку — прим. ред.) до його країни по антитерористичний досвід потяглися з усіх усюд: «Немає жодної великої країни в Європі, включно з Україною та Росією, котрі не посилали б свої служби безпеки вивчати ізраїльський досвід».

Чи то наші спецслужби вивчали той досвід не надто ретельно, чи то виявилися неготовими застосувати його на практиці.

Щодо одеських подій опоненти передусім зауважують організаційну безпорадність керівництва МВС. «Не був задіяний спеціальний план, передбачений на такий випадок, а затримання доручили рядовим працівникам, — аналізує кошарську ситуацію Геннадій Москаль, — це призвело до смертей, котрі цілком лежать на совісті некомпетентного міністра та його оточення».

Міністр, у свою чергу, частину проблеми намагається списати на погане матеріальне забезпечення. За його словами, «той ресурс, котрий був ще за часів Радянського Союзу, вичерпав себе і зараз треба вирішувати питання з переозброєння міліції і забезпечення необхідним майном для недопущення втрат особистого складу». Саме браком такого майна головний міліціонер країни пояснив тривалість бойових дій на 9-й станції Великого Фонтану — «засоби, необхідні для проведення операції, ми збирали з інших областей». Втім, цей нюанс якраз навряд чи можна вважати визначальним при загальній оцінці одеських подій. Штурм будинку все ж був відносно благополучним — раніше чи пізніше, хай і при значних руйнуваннях, злочинців знешкодили, втрат серед правоохоронців та городян не було (принаймні — за офіційними даними). А ось те, що якесь специфічне майно могло б врятувати міліціонерів у Кошарах, — дуже сумнівно. Трагічні невдачі, схоже, були зумовлені, передусім, суто організаційними прорахунками. Бійці ж бо при своїх невисоких зарплатах таки пішли на смерть, і техніку припхали з сусідніх областей не надто пізно. Натомість відкритим залишається питання, чи можна було б спланувати операцію, щоб за всіх наявних, часом скромних ресурсів, дістати вбивць значно меншою кров’ю?

Ствердна відповідь мала б означати, що проблеми правоохоронної системи зосереджені у її найвищих ешелонах, там, де нарікати на низький рівень прибутків, напевне таки, не випадає.

Діагнозом ситуації може стати професійна некомпетентність керівництва МВС. Власне, це можна вилікувати. Кадровими чистками, ∂рунтовними навчаннями, переглядом деяких пріоритетів.

Йдеться, зокрема про те, що міліції варто було б трішки переключити увагу із «обслуговування» демонстрацій та акцій протесту. Та й в контексті Євро-2012 слід готуватися не тільки до розгону футбольних хуліганів, а й до справи з публікою, озброєною не лише пляшками та димовими шашками. Адже, як показали одеські події, загрозу життю багатьох цивільних можуть становити не тільки «ідейні терористи», а й просто загнаний у глухий кут криміналітет. Тут найголовнішою є політична воля до вдосконалення правоохоронної системи, в тім числі і на підставі одеських уроків.

Тим часом наявність такої волі у деяких громадян викликає серйозні сумніви — мовляв, корумпованим правоохоронцям просто немає діла до безпеки громадян.

Версія третя:  не те ловлять

Цей варіант є найнебезпечнішим, хоча й виглядає не надто ймовірним. Напевне, зразу можна відкинути закиди, що чеченських кілерів «кришували» високі замовники, котрі потім і дали вказівку не брати злочинців живими — щоб не видали якихось таємниць. Це мовляв, якраз і зумовило, що ситуація розвивалася саме так, а не інакше. Але у доробку злочинців немає якихось політичних вбивств чи таких, що стосувалися сфери великого бізнесу. Тобто замовлення від верхніх щаблів політикуму тут малоймовірні.

Інша річ — можливий збій пріоритетів. Коли виконання менш значних задач, а подекуди — і просто корупційні діяння на кшталт «кришування» бізнесу — просто роблять операції зі знешкодження небезпечних злочинців чимось другорядним.

Свій внесок у провал таких операцій, на думку Геннадія Москаля, роблять і керівні призначення, зумовлені міркуваннями непрофесійного характеру: «Керівник одеської обласної міліції до свого призначення ні дня в органах внутрішніх справ не працював, тому й не зміг професійно організувати затримання особливо небезпечних злочинців. Це результат політичних призначень в міліцію, що є неприпустимим».

Тут справді виправити ситуацію могли б і більші зарплати для рядових міліціонерів, і кращі соціальні гарантії, і ретельніший контроль за вищим керівництвом. Але ці питання вже лежать у сферах, що виходять за рамки правоохоронної системи».