Інформаційні війни стали одним з головних інструментів геополітики: переможцем можна стати, не проливши ні краплі крові. Ми продовжуємо програвати цю війну, бачимо, як Кремль, добре засвоївши постулати Геббельса, що казав: «Дайте мені засоби масової інформації — і я з будь-якого народу зроблю стадо свиней», успішно створює інформаційні міфи, які не мають нічого спільного з реальністю, але втрапляють у свідомість навіть найбільш адекватної частини суспільства. А в Україні є фахівці, проте немає системи, яка б забезпечила захист, бо впродовж всієї історії незалежності ті, хто керував державою, нехтували інформаційною безпекою. Ці та інші питання обговорювали експерти під час круглого столу «Кібертероризм, інформаційні війни і безпека».

«Нині найактуальніша проблема — інформаційно-психологічний захист з огляду на те, що інформаційна боротьба стала однією з форм ведення війни й фактично через неї можна досягати мети, навіть не починаючи збройних дій», — вважає експерт Міноборони у сфері інформаційного протистояння професор Олександр Левченко.

Інформаційні загрози з потенційних перетворилися на реальні, й найпотужніша з них суне з боку Росії. Постійна й масштабна інформаційна кампанія проти України триває з моменту проголошення нашої незалежності. Її завдання-максимум — повний контроль над внутрішньою та зовнішньою політикою України. Перешкоджання євроінтеграції й паралельно — тиск щодо вступу України до Митного союзу, просування своїх економічних інтересів і водночас послаблення наших позицій на світовому ринку — це перелік найбільших інформаційних фронтів північного сусіда. На більшості вони, на жаль, успішно перемагають... А ми? Ми не проводимо дій на упередження, лише за фактом захищаємося, виправдовуємося.

«У цьому суть нашої поразки в інформаційному плані. Ми перебуваємо в умовах реальної, а не теоретичної інформаційної війни, і діяти треба, як на війні: потрібна потужна обов’язково скоординована наступальна, а не оборонна позиція», — каже Олександр Левченко.

Завдяки значному залученню західних ресурсів путінсько-геббельсівську пропаганду поширено далеко за межі сусідньої країни. В закордонних медіа, свідчать експерти, переважає саме проросійська позиція: з тамтешніми піар- та інформаційними агенціями укладають домовленості щодо поширення позицій Кремля на платній основі. Більше того, навіть газети, що виокремлюються нейтральною або проукраїнською позицією, на шпальтах, відведених під рекламу, друкують російську пропаганду.

«Аналіз досвіду провідних країн, а також тих, що перебувають під потужним інформаційним тиском, свідчить: коли вони опікуються своєю інформаційною безпекою, на державному рівні вже давно створені й діють відповідні системи. Основне у такій системі — ієрархічність побудови, наявність спеціально створеного керівного (а не дорадчого) органу системи інформаційної безпеки, який координує всю таку політику на найвищому державному рівні», — каже експерт.

Існує думка, що створення такого органу доцільне в тому разі, коли його керівник входитиме до складу Кабміну, бо комітети чи інші органи не беруть участі у формуванні цієї політики.

За цей час багато втрачено, особливо з огляду на специфіку інформаційної сфери, проте, твердять експерти, в Україні є й теоретичні, й практичні напрацювання в цій галузі. Але зусилля всіх задіяних у процесі розпорошені. Щоб об’єднати всі напрацювання, потрібна відповідна система. «В Україні обов’язково має бути міністерство інформації, яке візьме всю повноту влади на себе й не лише займатиметься інформаційною безпекою, а й проблемами виховання світогляду наших громадян, обстоювання ідеї патріотизму в усіх напрямах», — наполягає Олександр Левченко.

Ще один аспект — технічне забезпечення формаційної війни. За словами голови правління ГО «Ліга протидії кібертероризму та інформаційним війнам» Юрія Когута, відповідні оснащені центри, що лишилися нам у спадок із радянських часів, втрачено. «1972 року в Радянському Союзі було створено систему реагування на інформаційні війни. Так, у Криму побудували радіопередавальний та приймальний центр, який відстежував усі негативні передачі з різних країн на Радянський Союз. За секунди вмикалися передавачі, які моментально пригнічували це вторгнення. Я проходив там стажування».

За 23 роки влада не спромоглася усунути очевидну загрозу, яка в різні часи тою чи тою мірою постійно існувала з боку Росії. Інформаційна війна проти України тривала повсякчас, залежно від влади та зміни політичного курсу. Досі не ухвалено закону, який би визначав концепцію інформаційної політики держави. Проте основна причина поразки, на думку експертів, —  не виконуються навіть чинні закони, що регулюють сферу інформаційної безпеки. Отже, мало створити систему — важливо, щоб вона не залишилася стратегією на папері.

ПРЯМА МОВА

«У нас є і фахівці, й підходи до протидії кібер-війні»

Сергій КАНДАУРОВ,
генеральний директор Інституту міжнародних досліджень Української академії наук:

— Проблеми, які ми обговорюємо, перебували в полі зору влади давно. За часи незалежності було знищено багато можливостей, які нам дісталися від СРСР. Я давно займаюсь інформаційною безпекою, й складається враження, що Україна за цей час постійно була під впливом якоїсь диверсії. Варто сказати, що всі ці речі відстежували органи державної влади, інформацію фіксували. Але, на жаль, вона не була затребувана. Так, коли ми готували засідання Ради нацбезпеки щодо негативних інформаційних впливів, то намагалися подати документи до Адміністрації Президента двічі чи тричі. Над цим завданням працювали три інститути, спецслужби тощо. Проте з Адміністрації Януковича написали, що такої проблеми не існує. Насправді в Україні є й фахівці, й підходи до протидії інформаційним впливам та кампаніям. Хотілось би, щоб чинна влада й громадянське суспільство знали про це.

Щодо координації зусиль, то згадаю досвід департаменту інформаційної безпеки РНБО, який колись працював. Ми кілька разів намагалися створити орган, що координував би державні органи влади, які займаються інформаційною безпекою. Зрештою все було ліквідовано. Такий орган, наприклад, існує в США, коли його представник повідомляє позицію держави щодо певної проблеми.

«В Україні лише одна структура займається питаннями медіа-безпеки»

Оксана ГРИГОР’ЄВА,
президент Молодіжного центру Атлантичної Ради України:

— Ми стали учасниками інформаційної війни, хочемо того чи ні. Нагадаю, що регуляторні органи у сфері інформаційної політики існують у всіх розвинених країнах: наприклад, ще 1934 року в США започатковано Федеральну комісію з питань комунікації. У нас також намагалися створити, але так і не зробили цього. Під час війни владу не критикують, добре, що взялися за розум й усвідомлюємо, наскільки програємо й Росії, й західним партнерам у сфері інформаційної війни.

Приміром, мені на електронну пошту щодня надходять листи від різних організацій, створених Росією, проте їх шлють від буцімто міжнародних товариств. Нам теж слід робити щось подібне, бо це війна. Скажімо, нещодавно повідомили, що в Росії створено Центр документації злочинної діяльності урядів США, Німеччини, Польщі, Франції на території України. Безперечно, вони проводитимуть активну інформаційну політику. Що можемо протиставити? Нічого.

У Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України створено СЕRТ-центр, основна функція якого — швидке реагування на кіберінциденти. Україна — найбільша європейська країна за розмірами, але за суттю є лише одна структура, яка займається саме питаннями інформаційної безпеки. Вони пов’язані не лише з комп’ютерами, а й із впливом на психологію та психосоматику людини.

ЗАСІДАННЯ ДЕРЖКОМТЕЛЕРАДІО

Ситуація вимагає аналітики

Колегія Держкомтелерадіо, яку проводив нещодавно призначений на посаду голови Державного комітету телебачення та радіомовлення Олег Наливайко, обговорила результати виконання державного замовлення на виробництво і трансляцію телерадіопрограм у 2013 році та обсяги на 2014 рік.

Члени колегії зазначили, що торік державні телерадіоорганізації повністю виконали держзамовлення на виробництво теле- та радіопрограм. Зокрема, було вироблено майже 280 тисяч годин програм, з них — 150 тисяч годин телепрограм та 129 тисяч годин радіопрограм. Загальний обсяг трансляції телерадіопрограм, вироблених для державних потреб, становив 524 тисячі годин.

У 2014 році передбачається одночасна трансляція телепрограм в аналоговому, цифровому та супутниковому форматах. Планується, що загальний обсяг виробництва становитиме близько 256 тисяч годин телерадіомовлення (майже в рівних частках теле- та радіопрограм). Відповідно до бюджетних асигнувань обсяги виробництва телерадіопрограм порівняно з 2013 роком скорочено на 8,3% .

Члени колегії наголосили, що особливістю підготовки проекту державного замовлення на 2014 рік є якісно нова суспільно-політична ситуація в країні. Враховуючи необхідність нейтралізації інформаційних впливів з боку Російської Федерації, виникла нагальна потреба скоригувати програмне наповнення державних телерадіоорганізацій. Отже, співвідношення програм за жанровим розподілом відповідно до ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення не буде дотримано: обсяг інформаційно-аналітичних та публіцистичних програм буде збільшено, програм інших жанрів — зменшено. Державним телерадіоорганізаціям рекомендовано своєчасно подати Нараді з питань телебачення і радіомовлення свої пропозиції щодо змін у відповідних додатках до ліцензій. 

Відділ гуманітарних проблем
"Урядового кур'єра"