ВИЗВОЛИТЕЛІ

Федір Рицький - один з тих героїв, котрі брали штурмом рейхстаг, - пригадує свої фронтові будні

Федір Іванович - житель села Бистричі Березнівського району на Рівненщині - до останнього любив зустрічатися з молоддю, завжди відвідував місцеву школу, ділився з її учнями своїми спогадами про тяжкі воєнні будні, що стали запорукою Великої Перемоги. Пригадую одну з останніх його розповідей.

"Ішов п`ятий рік війни. Бої точилися на території фашистської Німеччини. Перед боєм мене викликав командир взводу і запропонував вступати до комсомолу. Я відмовився, посилаючись на свою неграмотність. Почалися вмовляння. Лейтенант у черговий раз простягнув мені список із прізвищами, вклав до моєї долоні олівець і, тримаючи мою руку, сказав, що потрібно поставити лише звичайний хрестик навпроти свого прізвища. В останню мить я висмикнув свою руку і відступив до дверей.

- Все? Я можу іти?

- Ні, не все, - відповів лейтенант. - Підійди до мене.

Я підійшов. Якийсь час ми мовчки дивилися один на одного. За мить від сильного удару в потилицю я відлетів до тих-таки дверей.

- Ось тепер усе, - зі злістю вимовив лейтенант.

Скоро почався наступ. Мені вручили кулемет та диски з патронами. Атакуючи, я без помічника мав прикривати інших. А за мить почалося чергове справжнє пекло війни. В гарячці бою вириваюсь уперед і займаю вигідну позицію. Прицільний вогонь мого "дегтяря" забезпечував успіх товаришам. Проте ворог теж не дрімав. Мене взяли під перехресний вогонь. Роєм свистіли кулі, а я "працював". Та раптом мене ніби підкинуло. Бокова кулеметна черга фрица пройшлася по мені та кулемету - кулі посікли мій ватник і шинель, прошили речовий мішок, розтрощили приклад, одна з них влучила в патронник і╔ кулемет замовк. На мені ж жодної подряпини. Дивина, та й годі. І велике солдатське щастя".

Замовк колишній солдат і поринув у якісь свої печальні думи. Принишкли й школярі, що були на тій зустрічі із сивочолим ветераном. А згодом гість доповнив свою розповідь епізодом останнього бою - за рейхстаг.

"╔На другий поверх рейхстагу я вривався першим. І раптом із бокових дверей кімнати прямо на мене вибігає німець із осатанілими від страху очима з автоматом поперед себе. Майже одночасно натискуємо на спускові гачки - та що за дивина! - обидва автомати╔ мовчать. Якусь мить закам'яніло дивимось один на одного. Першим отямився я. Миттю хапаю якусь порожню пляшку і кидаю на німця. Фриц з переляку закриває очі й падає, забувши про зброю. Очевидно, запалювальні пляшки нагнали страху не йому одному. Крики позаду додають мені рішучості. "Лежачих не б'ють, - майнула думка, - його підберуть". Хапаю якийсь автомат і вогнем прокладаю дорогу вперед. Страшної сили вибух обриває пам'ять╔

Очухався я на диво скоро. Козак був, що не говоріть. За цей бій я був нагороджений орденом Червоної Зірки та ще й взяв участь у параді Перемоги в Берліні перед союзними військами".

Діти заворожено дивилися на фронтовика, а я не втримався і вимовив біблійне: "Віра твоя спасла тебе!" Та до святкування 66-ї річниці Великої Перемоги учасник штурму рейхстагу Федір Рицький не дожив усього кілька місяців..

Степан ТКАЧУК
для "Урядового кур'єра"