ПАМ’ЯТЬ

У кожній сім’ї є за кого поставити свічку

Ольга ПРОКОПЕНКО,
«Урядовий кур’єр»

Скільки себе пам’ятаю, Зелені свята в нашій сім’ї були у великій шані. У переддень Троїцької суботи мама збирала нехитрий вузлик: у хустку клала круглу хлібину, півлітрову баночку з цукром, борошно, крупу — коли яку, олію. Як годиться, вранці ми з нею стояли поряд на Службі Божій. Змалку якось не зовсім розуміла, що до чого. Десь на далекій хвилі здогадувалася, яким важливим для мами та батька був цей день (у ті роки робота не дозволяла татові відвідувати церкву).

Повертаючись додому, мама казала про якісь неупокоєні душі, русалок, знищене заради нової дороги кладовище, про старших братиків Колю і Петю, про їхніх ненароджених діточок, моїх двоюрідних братиків чи сестричок. «Хлопчики спухли з голоду, — розповідала мама, — бо був страшенний голод, що на селі не виживали навіть коти з собаками». Невтямки були мені ті розповіді. По-дитячому, з подивом допитувалася про корів та кіз, які начебто ж могли прогодувати і людей, і котів.

Приблизно в одну пору в сім’ї Волошинів і Приймаків прийшли «активісти», щоб розкуркулити. Маминого діда і батьків за те, що мали пару волів, корову і землю. Батькових — за схожу провину.

Після розкуркулювання в хаті баби Катерини стало порожньо і тихо. Першими обізвалися погодки Коля і Петя. Малюки просили їсти. У комині на горищі бабця сховала горщик із квасолею. Із цією провізією сім’я залишилася зустрічати весну і народження четвертої дитини (моєї мами). Чи то дівчатка витриваліші, чи доля така…

Уже вкотре поминальну записку починаю з імен рабів Божих Марини і Євгена. У храмі поряд зі мною стоять сини. Подумки вимовляю слова молитов за упокій душ спочилих. А десь глибоко в думках хурделить заметіль.

…У дворі гамірно. Двоє з криком і стусанами виштовхують на вулицю простоволосу жінку з двома малюками, поспіхом загорнутих в товсту хустку. Пхають розкуркулених у сани. Діти ледь не випали з рук очманілої від страху матері. Та одній з активісток від цього аж радісно. Кричить: «Стій! А що в пелюшках? Розгортай!» На морозі, під снігом розгорнула немовлят моя баба Марія (батькова мама), аби будівнича світлого майбутнього переконалася: нічогісінько не встигла мати сховати. Головний скарб — то дитя! Скільки тривало етапування до Архангельського краю — невідомо. Ворогів народу заселили в промерзлий барак. Дорослих погнали на роботу. По поверненні пізно ввечері баба Марія знайшла Любу (1928 р. н.) і Олю (1930 р. н.) замерзлими на нарах.

Про те, як поневірялися батьки після заслання, як щодня ходили із села в район відмічатися до дільничного, як, аби вижити, розійшлися по своїх родичах батько з матір’ю, батько не любив згадувати. Вирвався якось спогад про те, як вже після війни жили з мамою в містечку в землянці. До них підійшла незнайома жінка, упала перед матір’ю навколішки і сказала: «Прости мені, Маріє! За твоїх дітей я одержала справедливу кару». І простягла руки з обрубаними кистями. Подейкували, що в такий спосіб радянські воїни карали тих, хто служив кільком богам...

Поглядаю на синочків. Стоять тихо. Гадаю, їм так само поки що невтямки, як і мені колись, що то за особлива субота — поминальна. Проте сумирно чекають, коли підемо котроюсь із вуличок від Михайлівського Золотоверхого собору до Майдану Незалежності й говоритимемо про нашу сім’ю, про наш рід. Про те, яким би він міг бути, якби не чиясь чорна заздрість і ненависть.

Рятуючи дітей, голодні селяни бігли у міста в пошуках їжі. Фото з сайту Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні»

СВІТ ГОТУЄТЬСЯ ДО СУМНОЇ ДАТИ

До 80-х роковин — прем’єра опери

УКРАЇНА. Уже розроблено план пам’ятних і урочистих заходів, присвячених 80-м роковинам Голодомору. 21 листопада відбудеться міжнародний форум за участю відомих українських та світових науковців, громадських діячів, офіційних представників європейських країн і міжнародних організацій. Під час форуму заплановано презентацію виставки «Злочини тоталітаризму», підготовленої Європейською платформою пам’яті та сумління.

В Україні також відбудеться прем’єра опери «Червона земля. Голод» американського композитора українського походження Вірка Балея. Над цим твором він працював понад 30 років. Уперше вона прозвучала в університеті у Лас-Вегасі, де працює автор, а на початку року її прем’єра відбулась у Нью-Йорку.

У столицях закордонних країн демонструватимуться науково-документальні виставки про Голодомор.

Триває конкурс наукових робіт із дослідження тематики Голодомору та конкурс на кращий художній твір, що найглибше передає трагізм випробування українського народу. Готують нові видання щодо великого голоду, бібліотеки країни поповнять свої фонди комплектами книжок на цю тему.

День пам’яті жертв Голодомору відзначатиметься 23 листопада, тоді відбудуться всеукраїнські скорботні заходи. За традицією, цього дня о 16-й годині люди запалять свічки пам’яті за душі тих, хто став жертвою голоду.

Вірко Балей приїде в Україну на прем’єру своєї опери. Фото з сайту www.virkobaley.com

Про голод в СРСР без акценту на Україні

РОСІЯ. Федеральне архівне агентство Росії видало 3-томний збірник документів. Спершу його планували назвати «Голод в СРСР 1932–1933 рр.», але вирішили розширити часові рамки і тепер збірник має назву «Голод в СРСР 1929–1934 рр.».

У пояснювальній записці до нього науковий керівник видання доктор історичних наук Віктор Кондрашин надає історикам поради, як розповідати про голод. Головна думка — архівні дані треба цитувати так, щоб вони доводили універсальний характер хлібозаготівель 1932 року і спростовували Голодомор в Україні. Керівник видання пропонує пояснювати масові смерті від голоду в Україні тим, що Сталін боровся із зовнішніми ворогами, і «загострення міжнародної ситуації в 1932 році на Далекому Сході та в Європі вимагали від сталінського керівництва «твердої лінії» у внутрішній політиці». Віктор Кондрашин радить добирати документи про голодні смерті «без опису натуралістичних подробиць людоїдства» і так, щоб «було видно трагедію усього радянського селянства без акценту на Україну».

Як діаспора рятувала українців

КАНАДА. У Торонто знайшовся архів Українського громадського комітету рятунку України на мікроплівках. Історик Геннадій Іванущенко досліджує ці архівні зібрання української діаспори Канади і США.

Український громадський комітет рятунку України було створено наприкінці липня 1933 року у Львові, він мав назву «Громадський комітет допомоги страждальній Україні». Документи засвідчують, що майже у всіх галицьких містах і селах для допомоги селянам з великої України, які голодували, збирали гроші. Долучалися до цієї благородної акції подібні комітети у Берліні, Брюсселі, Софії, Бухаресті, Празі та США.

«Привертають увагу списки пожертв простих людей та чималі суми грошей. Біда одних згуртовувала інших. Особливий інтерес серед переглянутих документів становлять також листи до митрополита Андрея Шептицького та його відповіді, а також численні підписи під різноманітними зверненнями і петиціями з печатками українських організацій, які показують широкий розмах солідарності галицьких українців зі своїми братами на сході», — зазначає Геннадій Іванущенко.

Серед знайдених документів є також відозва Комітету до українського народу, прийнята першого ж дня його створення та підписана керівниками 35 українських організацій і товариств. У ній розповідається: «Вимирає з голоду на очах Європи великий багатомільйонний народ. Вимирають доведені до краю насильницьким визиском Радянська Україна та інші південні області Радянського Союзу — Кубань та Донщина, заселені переважно українцями. Вимирають цілі села. Трупи валяються на вулицях міст і на дорогах сіл. Прокидається людоїдство. А більшовицька влада без жалю стягає останнє збіжжя і вивозить до Московщини та нечуваним терором задушує всякий протест».

Найближчим часом ці мікроплівки будуть оцифровані й виставлені у вільний доступ в Електронному архіві українського визвольного руху avr.org.ua

Географія знань про нас розширилася

ПОРТУГАЛІЯ. Ідея збірки наукових статей португальських істориків «Голодомор 1932–33 років — невідома українська трагедія» виникла після проведення днів української культури та історії у Лісабонському університеті, під час яких було проведено наукову конференцію щодо Голодомору. А це наукове видання португальською мовою, яка достатньо розповсюджена в світі, розширить географію знань про злочин, скоєний проти нашого народу.

Активна діяльність Спілки українців у Португалії привела до того, що муніципальні ради п’яти міст країни у своїх рішеннях визнали Голодомор актом геноциду проти українського народу. Українська громада в Португалії звернулася і до парламенту цієї країни з проханням визнати Голодомор актом геноциду.

Добірку підготувала Лариса КОНАРЕВА,«Урядовий кур’єр»