ДАТА

Чернігівці побачили ювілейну виставку  заслуженого художника України Олексія Какала

З художніми полотнами цього митця хочеться спілкуватися наодинці. Тут, у виставковій залі, відчувається співмірність із гортанням сімейного альбому, в якому зафіксовані етапи життя кількох поколінь. Кожен з нас, напевне, завмирав, дивлячись на усмішку ще молодої бабусі, і задерикуватий погляд юної мами з давньої чорно-білої світлини. Такі  почуття охоплюють перед грандіозним полотном «Спадщина»: сільська хатина з домотканими ряднами, побіленими стінами та піччю у святковому обрамленні рушників. На лавах і табуретках, співаючи, трудяться над пряжею запнуті квітчастими хустками молодиці в традиційних чернігівських корсетках та вишиванках. Одна лише деталь: магнітофон на передньому плані і стає зрозуміло, що перед нами —сучасність. Не спів слугує розвагою під час монотонної жіночої праці, а навпаки — прядки та веретена є своєрідним декором для старовинної народної пісні: художник зобразив фольклорний пісенний колектив із рідного села Держанівка Носівського району, берегинь давніх традицій.

У цьому — весь Олексій Какало, майстер класичної традиції реалістичного мистецтва, якій притаманна відсутність будь-яких прикрас. Його картини із зображенням, здавалося б, простих життєвих ситуацій завдяки майстерно виписаному акценту на якісь одній деталі несподівано відкривають такий глибокий підтекст, ніби читаєш яскравий і образний художній твір. Це справжні картини-новели і одна з найпроникливіших серед них — «Проліски»: дівчата знайшли у лісі проталину з першоцвітами. Цей сюжет викликав би тільки замилування, коли б юнки не були військовими медсестрами. Десь неподалік триває страшна кривава війна і кулі скошують тих, хто мав би дарувати замріяним красуням ці сині, як погоже небо, букетики. А весняна природа наперекір усьому пробуджує бажання жити…

 «Призабута мелодія». Перед портретами Олексія Какала виникає відчуття, ніби зайшов у гості в оселю, де тобі раді 

А як скучили руки воїнів за простою мирною роботою, як легко і радісно тримати не зброю, а сокиру, рубаючи дрова на власному подвір’ї для домашньої печі. Як радісно чути голоси журавлів, котрі повертаються з ірію у мирному небі. «Відшуміла війна», — так називається це полотно, яке дає можливість поглянути на нинішніх сивочолих ветеранів Великої Вітчизняної з несподіваного ракурсу.

Митцеві виповнилося 70 щирих і чесних як і його пензель літ. На щастя, це лише паспортний вік, тому що він не торкнувся ні стрункої постаті, ні молодого погляду Олексія Васильовича, ні його багатогранного внутрішнього світу. Тому віриться, що шанувальники живопису матимуть змогу милуватися новими й новими творами художника, котрі проростають крізь замети буденності як проліски на проталинах життя. І викликають тихий  ностальгійний сум, що усміхається назустріч нашому погляду…