НАЙВАЖЛИВІШЕ

Головний показник успішності вітчизняного кіно — глядач у кінотеатрах на українських фільмах

Голова Державного агентства України
з питань кіно Катерина КОПИЛОВА

Перемоги українських кінематографістів на міжнародних фестивалях, цікавість глядачів, критиків та світової кіноспільноти до фестивального руху в Україні, початок зйомок спільних з європейськими кінодержавами картин, нарешті, цьогорічна прем’єра першого повністю українського фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» — такими є ознаки змін, що сьогодні відбуваються у вітчизняному кінематографі. Головна з них — увага держави до галузі.

Реформуємо галузь за європейським досвідом

Розвиток національного кінематографа віднедавна задекларовано як пріоритетний напрямок державної політики в гуманітарній сфері. Перш за все це означає комплекс реформ із відродження та розвитку кіногалузі в країні. На жаль, за більш ніж двадцять років існування незалежної України ми втратили дуже багато з успадкованого та набутого в колишньому СРСР кінематографічного потенціалу. Саме тому перед утвореним два роки тому Державним агентством з питань кіно постало завдання реформування галузі. Спираючись на досвід найсильніших європейських кінодержав, ми почали створювати нове підгрунтя для розвитку національної кіногалузі.

Перелік накопичених нашим кінематографом проблем залишається дуже обтяжливим. Перш за все, розірвано спадкоємність поколінь: нині вчити молодь мали б майстри з покоління 1990-х років, але, на жаль, їх дуже мало. Немає якісної системи кіноосвіти: матеріальна база вишів давно застаріла, недостатньо сучасних методологій навчання. Дається взнаки відсутність сценарної та драматургічної кіношколи, навчальних закладів з підготовки фахівців технічних спеціальностей, бракує можливостей для обміну знаннями та досвідом з провідними кінематографічними країнами.

Формування нового покоління українських кінематографістів є одним із найголовніших векторів розвитку національного кінематографа, тому останнім часом дебютним проектам надається особлива увага, але цих зусиль мало. Україні конче потрібні нові сучасні програми кіноосвіти, що відповідають вимогам сьогодення.

Розвиток продюсерської системи та ступінь формування продюсерських центрів України також недостатні. Запроваджена Держкіно нова система конкурсного відбору кінопроектів на отримання державного фінансування стала першою ланкою переходу від планового «освоєння» коштів на кіно до продюсерської системи, яка гарантує, що глядач побачить якісний фільм. Сьогодні вимоги до відбору потребують чіткого уявлення продюсера про перспективи реалізації його кінопроекту та покладають на нього відповідальність за використання державних коштів. Можливість ефективної роботи державних підприємств галузі в умовах продюсерської системи ускладнюють застаріла матеріально-технічна база та відсутність стратегії розвитку.

Подальшого осучаснення вимагає й нормативно-правова база, що діє у сфері кінематографії. Потрібно кореспондувати між собою всі закони та нормативно-правові акти галузі. Наприклад, нині на розгляді у Верховній Раді перебуває поданий ще народним депутатом Віктором Януковичем пакет законодавчих ініціатив зі змінами до Закону «Про кінематографію» та відповідним узгодженням положень Податкового та Митного кодексів. Продовження законодавчого врегулювання потребують також питання фінансування кіновиробництва за державної фінансової підтримки, створення та впровадження в життя дієвих форм і механізмів державно-приватного партнерства, стимулювання позабюджетного фінансування кіновиробництва. Нагальною потребою є запровадження механізмів формування спеціального збору на розвиток та підтримку національної кінематографії.

Крім того, на ефективність проведення реформ кіногалузі негативно впливає брак концепції та відповідної державної програми розвитку національної кіноіндустрії на найближчі роки. Держкіно розробило проект цієї концепції, але ухвалення він поки що не отримав: процедура його погодження виявилася набагато довшою, ніж ми очікували.

Гострою проблемою є також низький рівень розвитку національної кінотеатральної мережі та нерівномірність її розподілу: переважна кількість реконструйованих та переобладнаних кінотеатрів розташована тільки у великих містах країни.

Кіногалузь є надзвичайно інерційною системою, тому не варто одразу розраховувати на швидкі результати реформ. Кіно не знімається за один рік: це тривалий за часом процес, який, перш за все, потребує регулярного фінансування.

Актору Дмитру Лінартовичу пощастило виконати головну роль у першому повністю українському фільмі "ТойХтоПройшовКрізьВогонь". Фото Володимира ЗАЇКИ

Результату можна досягти щонайменше за п’ять років

Я очолюю Державне агентство України з питань кіно два роки. До беззаперечних успіхів роботи відомства за цей час зараховую значне збільшення бюджету кіногалузі, введення на строк до 2016 року податкових канікул для національного кінематографа, початок врегулювання правового поля галузі, вихід на європейський ринок копродукції. Разом із Національним центром Олександра Довженка успішно розпочато програму з відновлення української кінокласики: вже відреставровано 28 класичних українських фільмів, видано DVD-колекцію кінокласики «Українське німе», розпочато реставрацію ще 35 фільмів. Постійними є презентаційні акції та покази відновлених фільмів у сучасному музичному супроводі.

Та головним досягненням за два роки своєї роботи вважаю запровадження нової, прозорої системи конкурсного відбору кінопроектів на отримання державного фінансування. До 2011 року Україна ніколи не працювала за європейськими правилами відбору кінопроектів, до цього часу державні кошти розподіляли за зачиненими дверима. Нові вимоги до конкурсантів, робота у форматі відкритих пітчингів — захисту свого кінопроекту перед експертами та аудиторією — стали справжнім екзаменом для вітчизняної кіноспільноти.

За результатами трьох конкурсних відборів нині у виробництві перебувають 14 повнометражних ігрових фільмів, 9 з яких створюються у копродукції. Протягом 2011 року за програмою «Створення та розповсюдження національних фільмів» профінансовано 43 проекти на загальну суму майже 96 млн грн. З них 23 фільми вже закінчили знімальний період, 15 картин готові вийти на екрани.

У рамках професійної секції (Works-In-Progress) III Одеського міжнародного кінофестивалю презентовано сім українських кінопроектів, які перебувають на завершальній стадії кіновиробництва. Шість із них свого часу стали переможцями нового конкурсного відбору та отримали державне фінансування: «Брати» (реж. В. Трофименко), «Ломбард» (реж. Л. Левицький), «Параджанов» (реж. О. Фетісова та С. Аведікян), «Люби мене» (реж. М. Горбач), «Час життя об’єкта в кадрі» (реж. О. Балагура), «Істальгія» (реж. Д. Онищенко). Перемогу в пітчингу українських кінопроектів ОМКФ отримав учасник третього конкурсу Держкіно — фільм «Носоріг» режисера Олега Сєнцова. Це підтвердило фаховість висновків експертів Держкіно: міжнародне журі обрало проект, який став переможцем конкурсу на отримання державного фінансування, проведеного за новими вимогами.

Закінчено зйомки фільму «Брати» режисера Вікторії Трофименко, яка отримала фінансування за результатами першого конкурсу Держкіно. Продюсерський центр «ПронтоФільм» повірив у перспективи роботи з державою і взявся за реалізацію цього проекту, хоча це була дебютна робота режисера. Такі кроки назустріч молоді надзвичайно важливі як для формування продюсерської системи, так і для появи нової плеяди українських режисерів.

У жовтні цього року готується всеукраїнська прем’єра фільму ще одного молодого режисера Дар’ї Онищенко. Стрічка, відзнята у копродукції із Сербією та Німеччиною, має назву «Істальгія». У жовтні ж відбудеться і всеукраїнська прем’єра фільму Валентина Васяновича «Звичайна справа», який брав участь у міжнародному конкурсі цьогорічного ОМКФ і був відзначений спеціальним призом журі та призом Міжнародної федерації кіноклубів.

Впевнено розвивається й українська анімація: саме аніматорам найкраще вдалося зберегти надбання попередників, свою школу. Сьогодні у «Програмі виробництва та розповсюдження національних фільмів» десять анімаційних проектів, на долучення до неї за результатами проведення третього конкурсу претендують ще сім. Зараз у виробництві перебувають перші серії «Пригод Котигорошка» режисера Я. Руденко-Шведової, серіалу «Професіонали» відомого мультиплікатора С. Коваля. Щойно закінчилась робота над анімаційною стрічкою «Ескімоска» режисера О. Шапарєва — 26-серійним мультфільмом для наймолодших глядачів, відзнятим у техніці 3D-анімації.

Хороші перспективи має дитяче кіно. Під час другого конкурсного відбору ми оголосили конкурс кінопроектів для дітей: за його результатами п’ять фільмів профінансує держава у 100-відсотковому обсязі. Днями стартували зйомки першого з них — стрічки про найсильнішу людину XX століття, українського силача Івана Фірцака. Головну роль у картині грає чемпіон України з пауерліфтингу Дмитро Халаджі, і я глибоко переконана, що наша молодь повинна мати власних національних героїв, виховуватись на духовних цінностях свого народу.

Досягненням вважаю і гостросоціальний діалог між державою та творцями альманаху короткометражних фільмів «Україно, гудбай!» компанії «Артхаус трафік». Молоді режисери порушили наболілі для суспільства теми сучасного життя українців та сконцентрувались на причинах масової еміграції українців за кордон.

За підсумками трьох конкурсних відборів вже знято три дебютних фільми. На етапі завершення — ще п’ять режисерських дебютів, і можу сказати, що серед них є кілька талановитих робіт.

Ще раз наголошу, що кіно не створюється за один рік: прем’єри фільмів, які за підсумками першого конкурсу отримали фінансування наприкінці 2011 року, ми очікуємо побачити 2013-го.

Потрібно щонайменше п’ять років наполегливої праці, щоб досягти бажаного результату й отримати головний показник успішності вітчизняного кіно — присутність глядача в кінотеатрах на українських фільмах. 

Повернути довіру до державної системи управління кіногалуззю

Нам слід створити систему відбудови кінематографа в нашій державі, яка має власну ментальність, свій політичний та економічний клімат. Результатом роботи має стати національний кінопродукт, що буде впізнаваним і займе гідне місце в європейському кінопросторі.

Сьогодні кіногалузь України чи не вперше отримала справжні умови для відродження, і політика державного протекціонізму кінематографа це засвідчує. Головне завдання, яке я маю перед собою, — повернення довіри до державної системи управління кіногалуззю.