Глобальне потепління неоднаково сприймають у різних країнах. Десь воно ускладнює життя людей, а десь зміна клімату може стати стимулом виробництва продовольства. Наприклад, підвищення температури може сприяти отриманню більшого врожаю деяких сільськогосподарських культур. Тільки треба поливати, щоб забезпечити оптимальні умови для розвитку рослин.

На Полтавщині одними з перших це зрозуміли рослинники південних районів і за підтримки водогосподарських організацій стали відновлювати Градизьку зрошувальну систему.

Плюс 2 тонни зерна на гектарі

«Ініціатором відновлення був Михайло Бернацький. Він разом з іншими водокористувачами та водогосподарниками відремонтував канал, поставив перші поливні машини на двох полях. Інші побачили, зрозуміли, що це потрібно і можливо відновити, і наслідували його приклад. У нас три поливні установки, у «Кернелі» багато, у Максима Бернацького в ТОВ «Рост Агро» поливають більш як тисячу гектарів тільки в цій зоні», — розповідає директор ТОВ СФГ «Надія» у Глобинському районі Олександр Голобородько.

За його словами, у цьому районі без поливу нічого не виростиш.

«Зона посушлива, — розвів руками. — Два роки сіємо люцерну, а насіння не можемо отримати, тому що зав’язі немає — все висихає. Тож до поливних установок, які вже працюють, плануємо додати ще дві».

«Полив — це гарантія стабільності. А оскільки займаємося насінництвом, то без поливу ніяк. А починали поливати кукурудзу на площі 113 гектарів із свого водосховища у селі Погреби. Купили американську поливну установку. Потім згадали й про державну поливну мережу, яка тут є. Помаленьку стали збільшувати кількість установок. Полив додає в середньому 2 тонни зерна кукурудзи на гектарі й стільки само зерна сої. На богарі (поле, якого не поливають) з гектара сої збираємо 1,5 тонни зерна, а на поливі — 3,5 тонни», — каже засновник ТОВ «Рост Агро» Михайло Бернацький.

Розповідь керівники продовжили на території насосної станції СА-1, що подає воду водокористувачам Градизької зрошувальної системи.

Станцію збудували у 1989 році. До 2000-го вона працювала на повну потужність, забезпечувала полив на 8,2 тисячі гектарів. Потім 10 років стояла без діла, а з 2013-го стали її відновлювати. Нині вона забезпечує полив на 4,2 тисячі гектарів. Послугами станції користуються сім господарств. Серед них і такі відомі в області агроформування, як ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт»,  СТОВ «Придніпровський край».

У складі водозабірної споруди обладнана електроградієнтним рибозахисним пристроєм типу ЕГРЗ-М виробництва Харківського НВК ТОВ «Протон» аванкамера, у якій накопичується вода із Кременчуцького водосховища. Подачу води в магістральний канал забезпечують потужні насоси й кілька ниток магістральних трубопроводів.

Олександр Голобородько повідомив, що разом з електроенергією кубометр води йому обходиться приблизно в 4 гривні. Це недешево. Однак за сезон «Надія» використовує для поливу мільйони кубометрів води. Насосні качають воду з Дніпра цілодобово.

З одного кукурудзяного поля переїжджаємо на інше. Качаниста стоїть як гай — зелена, розкішна, заввишки майже два людських зрости. На черговому 270-гектарному полі працюють дві кругові американські поливні установки. Довжина однієї з них — майже 500 метрів, друга трохи коротша. Такі самі установки ми бачили й на сусідніх полях. Батько й син Бернацькі надають їм перевагу перед вітчизняними дощувалками за надійність.

За словами Бернацького-старшого, насіннєву кукурудзу тут поливають 10 разів, щоб подати за сезон на гектар 3000 кубометрів води. Ще якусь її кількість поля отримають з дощів.

— У штаті Айова випадає 1 метр 100 міліметрів опадів, у нас — 400 міліметрів, максимум 700. Решту 300 міліметрів поливаємо,  — ділиться Михайло Бернацький.

Якби електроенергія була дешевша

Розповідаючи про Градизьку зрошувальну, в.о. начальника регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області Наталія Кавіцька підтвердила, що її вдалося відновити за допомогою і з безпосередньою участю водокористувачів. За п’ять років на ремонт меліоративної мережі, насосних, трубопроводів, каналу витратили більш як 5 мільйонів гривень, з них 4 мільйони надали водокористувачі. Вони закупили 33 дощувальні машини загальною балансовою вартістю 74,9 мільйона гривень. Нині в межах цієї зрошувальної системи поливають 4251 гектар сільгоспкультур. Це мало, бо в області раніше поливали 50,8 тисячі гектарів угідь.

З 11 державних міжгосподарських зрошувальних систем на сьогодні функціонують дві, та й то не на повну потужність. Тобто на Полтавщині величезний потенціал для поливу. Наприклад, не використовують найбільшу в області державну зрошувальну систему, розташовану на землях Машівського і Новосанжарського районів, спроможну забезпечити поливом 11 тисяч гектарів.

Доки потенційні водокористувачі в районах роздумують, поливати чи ні, зважаючи на ризики перспективи можливого продажу землі, представники регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області чітко відповідають  на це питання.

 «Ми дуже хочемо, щоб в області працювали всі зрошувальні системи, а не тільки державні, — сказала Наталія Кавіцька. — Робимо все для цього можливе: зберегли основні фонди систем, кваліфіковані кадри, спроможні їх відновити і забезпечити набір відповідних послуг».

Зі слів директора департаменту агропромислового розвитку Полтавської облдержадміністрації Сергія Фролова, департамент також здійснює роботу в цьому напрямі: інформує, координує, консультує. Тому що бачить неабияку зацікавленість аграріїв у поливі. Але при цьому його можливості обмежені. Наприклад, йому не під силу здешевити електроенергію, за допомогою якої подають воду на поля. Це прерогатива держави. Після кількох читань не внесено змін до Закону «Про державну підтримку сільського господарства України» щодо першочергової підтримки фермерських господарств та розвитку зрошувального землеробства.

Віриться, що спільними зусиллями держави, водогосподарників і водокористувачів на Полтавщині таки вдасться відновити якщо не всі 64 зрошувальні системи, то принаймні 11 міжгосподарських. Але поки що там поливають 32 господарства різних форм власності в дев’яти районах. Щодо запасів поверхневої прісної води, яку на Полтавщині використовують на зрошення, то незадіяними, крім Кременчуцького, Кам’янського водосховищ і річок, на території області є ще понад 2,5 тисячі ставків.