ТАКА ДОЛЯ
У своїй творчій практиці знаний режисер примирив давню суперечку фізиків та ліриків, і навіть бізнесменів
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»
Влад Троїцький свої художні експерименти називає «пошуками духовного прагматизму». У своїй творчій практиці він примирив давню суперечку фізиків і ліриків, і навіть бізнесменів: достойно відповів на виклик часу, уособивши таку триєдність. Він став яскравою постаттю ХХІ століття не тільки українського театру. Режисера запрошують до постановок на престижних європейських сценах.
Влад ледь знайшов час для інтерв’ю напередодні поїздки в Москву. З виставами «Людина-подушка» і «Король Лір». Його «Дах» їде в Росію на театральний фестиваль «Золота маска +», куди запрошують трупи, які уособлюють нові тренди європейського театру. Водночас Влад уже замовив квиток до Будапешта, де його постановка в Дебрецені опери «Місто мертвих» Карнгольда визнана головною музичною подією в країні та буде показана в угорській столиці. Далі його шлях проляже до Лозанни, де 29 травня в Theatre Vidy Lausanne — одному з найвизначніших театральних центрів не тільки Швейцарії, а й цілої Європи, відбудеться прем’єра його постановки гоголівського «Вія». Потім тур Францією і шість вистав у Парижі. Троїцький очолює найбільш гастролюючий, сказати б, театр країни. Можливо, з ним можуть конкурувати наш оперний і театр танцю Поклітару.
Тим часом у своїй країні його майстерність майже не затребувана.
Вистава Влада Троїцького «Король Лір. Пролог» за участі етно-хаос гурту «Даха-Браха» увійшла до проекту «Україна містична».
Фото надане театром «Дах»
Мекка для авангардних театралів
Я зустрівся із Троїцьким у негламурному кабінеті театру «Дах». Це ж треба: у молодої сім’ї Троїцьких ще не було власного житла, а він уже придбав помешкання на Либідській, яке стало Меккою для авангардних театралів столиці. Сам театр схожий на велику комунальну оселю з кількома поколіннями інтелігентних мешканців. До речі, будувати театр йому допомагали мама, за освітою вчитель, і дружина Тетяна, яка вже 20 років грає в його постановках. Основу трупи склали студенти, яких він вчив у Київському театральному університеті. Нині тут 17 акторів. Вони грають у 14 виставах по 25 разів на місяць. Щоб стати одним із 50 глядачів театру, треба попередньо записатися і придбати квиток за 70 грн.
На сцені «Даху» ставив спектаклі патріарх українского театру Володимир Оглоблін, коли йому було за 80. У «Вассі Железновій» і «Весіллі Кречинського» режисер утверджував традиції реалістичного театру. Нині його репертуар тримають вистави Троїцького, зокрема постановки за п’єсами Кліма — володаря російської театральної премії «Золота Маска». Та й сам Троїцький не залишився без уваги «Київської пекторалі».
Влад вважає, що в нас немає яскравої молодої режисури, як і немає культурного контексту, спорідненого зі світовим, крім того, що роблять Наталя Заболотна в «Мистецькому Арсеналі», Віктор Пінчук у своєму центрі та Євген Уткін в «Майстер Класі». На його думку, важливо розуміти, що справа, якою переймаєшся, тобто служіння, потрібна країні.
Із чого починається служіння?
— На першій зустрічі з акторами я говорив про безумство займатися театром у наш час, — ділиться переконаннями режисер. — Якщо є змога уникнути служіння театру, то краще цим не займатися. Попри визнання «Даху» — не в себе, а за кордоном — кількість гастролей та участь у фестивалях, великих проектах — театр не грошовита історія, і вона не пов’язана із соціальним визнанням та славою. Це жертовний шлях. Почуватися жертвою настільки некомфортно!.. Я повезу в Лозанну свою трупу, що не притаманне цьому театральному центру. Але спочатку до Києва приїдуть два французьких актори для репетицій, щоб потім нам разом продовжити роботу в Швейцарії. У Лозанні відбудеться 12 вистав «Вія», потім осінній тур Францією, в одному з головних французьких театрів у Парижі дамо 6 вистав. На жаль, українські глядачі не побачать «Вія». У нас немає потрібних театральних потужностей для такого масштабного проекту, до того ж, це дорого. А в меценатів я не вірю.
Нині мені складно утримувати «Дах». Людей у трупі треба нагодувати. Допомагають гастролі. Звісно, актори можуть відволікатися на телепроекти. Та серіали в Україні руйнують професіоналізм акторів. Коли актор іде за гроші працювати в серіал, який сенс займатися театром? Достойну зарплатню отримують хіба що в національних театрах, а їх усього 4—5. «Даху» не «загрожує» цей статус. Національний театр формує уявлення про театральну культуру країни, презентує її за кордоном. Театру в Україні заважає розвиватися застаріла театральна школа з її викладачами. Випускники не мають роботи. І чи є взагалі попит у суспільстві на сучасний театр? Хоч в академічних театрах повні зали.
Можу протиставити словам Влада власні спостереження. Попит на театр як противагу телевізору з Інтернетом існує не тільки в столиці. Нещодавно я відвідав старовинний Глухів. Яке було моє подивування, коли глядач масово відгукнувся на 2 маленькі афіші про спектакль аматорського театру, який поставив англійську бульварну п’єсу. Відремонтований зал районного Будинку культури був переповнений, а на прем’єрі не вмістив усіх охочих. Я відзначив, що мені стали цікаві як особистості актори-аматори, яким було від 20 до 40. До речі, дві третини трупи — чоловіки. Торішню інтелектуальну виставу глядачі сприйняли набагато прохолодніше. Цікаво, як жителі Глухова з його високим культурним цензом поставилися б до загостреної театральної естетики «Даху»?
«ГогольФест» орієнтований на освічену молодь
— Їздити країною з гастролями задорого, — веде далі розмову Влад. — «Дах» не потрапляє в датовані театри. І тут постає питання про пріоритети і зони культури, які перебувають під протекцією держави. Звичайно, треба займатися народною творчістю, але… Усі «ГогольФести» проводили за спонсорської підтримки Євгена Уткіна. Восени «ГогольФест» через організаційні питання не відбудеться, до того ж у виставковому центрі не підготовлені приміщення. За пропозицією столичної держадміністрації початок фестивалю перенесено на 17 травня 2013 року. Закриття відбудеться у День Києва. Поки що це в теорії. А я, окрім слів, хочу бачити справи. Фестиваль вимагає великого бюджету. Хоч технологічні, економічні та фінансові вимоги «ГогольФесту» порівняно з іншими такого масштабу фестивалями помірні. Наприклад, бюджет московського Чехівського фестивалю становить 20—25 млн євро. «ГогольФест» орієнтований на освічену молодь, яка стає креативним обличчям суспільства. Вони, окрім професійних навичок, повинні мати духовні потреби, пов’язані з країною. У «ГогольФесту» унікальна формула. Це поліфонічний фестиваль із синергетичною енергією різних видів мистецтва. Вони не обслуговують один одного, а доповнюють, створюють нову парадигму: відкриту, позитивну — художники, артисти, музиканти на одній творчій території!.. Почну формувати програму нового «ГогольФесту», коли мені буде гарантовано постановочний простір та фінансування — хоча б 2 млн євро. Кошторис передбачається комбінованим: бюджетних відсотків до 30, інші кошти надають лояльні спонсори.
Половину свого часу проводжу за кордоном: гастролі, майстер-класи... Ми граємо українською та російською мовами. Зазначу: не хочу емігрувати.
Було б добре, якби театру, який певною мірою є обличчям України, держава допомагала. Адже ми граємо на головних театральних майданчиках різних країн.
Нині в Лозанні вперше готує виставу російський режисер. Знаю, його дієво підтримує Росія. В Україні немає жодного значущого театрального фестивалю. Коли ми нарешті зрозуміємо, що культура визначає економіку, формує дух нації, її традиційні цінності й погляд у майбутнє? Саме дух нації формує політику, економіку та імідж країни. У нас іміджем країни ніхто не займається. Її імідж формують різні політичні скандали. Для світу це просто суєтність. Прикро за країну.
ДОСЬЄ «УК»
Владислав ТРОЇЦЬКИЙ. Народився 1964 року в Улан-Уде — столиці Бурятії. Навчався в англійській спецшколі з поглибленим вивченням математики. Коли йому виповнилося 13 років, сім’я, що мала українське коріння, переїхала у Прип’ять. Влад закінчив фізико-математичний факультет Київської політехніки, де товаришував з Олегом Скрипкою. Займався торговим, технологічним, сільськогосподарським бізнесом. Але захоплення театральною практикою переважило. Закінчив ГІТІС як актор та режисер. Створив Центр сучасного мистецтва «Дах» (1994), етно-гурт «ДахаБраха» (2004) і Фестиваль сучасного мистецтва «ГогольFest». Разом із дружиною Тетяною, сином і донькою мешкає на Липках. В. Троїцький — кандидат у майстри спорту із самбо. Моржує. Колекціонує сучасний живопис та ікони.