ПЕРЕВІРЕНО НА СОБІ

У легендах і міфах про Грузію є надзвичайно велика частка правди, і щоб це зрозуміти,
потрібно побувати на цій землі 

У сучасному світі стає можливим здійснити фактично будь-яку мрію. Я давно хотіла побувати в країні з багатою історією, коріння якої сягають VI століття до нашої ери, де збереглися християнські традиції народу, а про знамениту грузинську гостинність ходять легенди. До мрії залишається дві години…

Зупинка перша: Кутаїсі

Знайомство з Грузією розпочалося з аеропорту, який ще не добудований, багато що не працює, але туристів тут чекають. Прикордонники зустрічали гостей країни українською мовою: «Ласкаво просимо до Грузії» і пляшечкою вина. Перше приємне враження може зіпсувати сполучення аеропорту з містом Кутаїсі, яке сміливо можна назвати стихійним. Незважаючи на це, спеціально «під рейси» в аеропорт приїжджають маршрутки (до Кутаїсі можна доїхати за 30 хвилин, а до Тбілісі — за 3,5 години). Обережно! В аеропорту на вас очікують нахабні таксисти! Мені саме такий «дістався»: всіх чесних, напевне, розібрали. За час поїздки тариф з 20 ларі (1 ларі дорівнює 5 гривням) піднявся до 20 доларів. Моя вам порада: не ведіться на вмовляння і спокійно до Кутаїсі їдьте на маршрутному таксі, яке і до місця призначення довезе, і до обмінного пункту, гроші збереже і нерви. 

На окрему розповідь заслуговує залізничний вокзал. Тут на мене чекала несподіванка. По-перше, немає туалетів, по-друге, не працюють обмінні пункти, і найголовніше — не було квитків на поїзд до Тбілісі. А все тому, що цим нічним поїздом майже ніхто не їздив, він став збитковим, а з відкриттям авіасполучення став популярним. І повірте мені: один вагон не в змозі вмістити всіх бажаючих. Думаєте, ви щось неправильно зрозуміли? Ні, саме так: потяг Кутаїсі — Тбілісі складається з одного купейного, зразка радянських часів, вагона. Тому замовляйте квитки через Інтернет. Превелике спасибі працівникам залізничного вокзалу, які не тільки мене, а й ще кількох таких самих нещасних туристів «зайцями» провезли до станції Ріоні, на якій до нашого потяга з одним вагоном приєднали ще три купейних і наш, поліпшеної комфортності, сидячий вагон. Напевно, на честь прибулих гостей провідники поставили фільм «Джентльмени удачі». На жаль, переливчастий храп чоловічого грузинського хору не дав змоги насолодитися ні фільмом, ні першим нічним знайомством із Грузією.

Зупинка друга: Тбілісі

Проміння вранішнього сонця будить Тбілісі, і з шостої години міське життя вже вирує. Вранішня прогулянка містом зачаровує. З будь-якого місця видніється сучасний монументальний храм Святої Трійці, який ще називають «пам’ятником Шеварднадзе». На березі річки Кури в історичному центрі міста возвеличується Сіонський собор (VII століття), названий на честь однойменної гори. Це головний храм Тбілісі, освячений в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці. Серед вуличок міста заховалася церква Анчисхаті — Різдва Діви Марії, найстаріша із збережених до наших днів. А на території навколо церкви Святого Давида «Мамадавіті» на схилі гори Мтацмінда розташувався пантеон письменників і громадських діячів Грузії (Свята гора), де поховано багато відомих письменників, артистів, учених і національних героїв Грузії.

Не слід забувати і про сірчані лазні, які підживлюються гарячими (470C) мінеральними джерелами. Вони протягом багатьох століть відігравали важливу роль у повсякденному житті тбілісців. Свого часу про них із захопленням писав Олександр Пушкін: «Отроду не встречал я ни в России, ни в Турции ничего роскошнее тифлисских бань».

До стін фортеці Нарікала (IV століття) можна піднятися сходами, а якщо ноги болять, то канатною дорогою. Звідти відкривається неймовірна панорама міста.

У нічному Тбілісі заворожує скляний Міст миру, а в далечині світиться сучасний Дім юстиції, де можна за дві години одружитися і за три — анулювати шлюб.

Мені не хотілося туристичного глянцю, мене цікавило життя простих грузинів. Зійшла з туристичного шляху, — і неприємно вразила бідність: будинки, які практично розвалилися, але де ще живуть люди. Даються взнаки горезвісні 90-ті, коли жили без води і світла, центральне опалення відключали. Його, до речі, так і не включили, частина доріг усе ще в стадії ремонту. На автовокзалі складається враження, що транспорт рухається хаотично, а на пішохідних переходах — на відміну від Києва — бал править водій. Коли прийшла в гості до знайомих, вразив ліфт у 8-поверховому будинку. Хочеш піднятися на останній поверх, вкинь у скарбничку хоча б 5—10 тетри (копійки), тоді натискай потрібний тобі поверх. А так — зась, ніхто нікуди не поїде. Разом з тим центр Тбілісі забудовують 4-5-зірковими готелями. Відчувається, що політика країни спрямована на розвиток туристичної індустрії. Туристичні центри з безкоштовними картами та інформацією про туристичні пам’ятки є навіть у маленьких містах. У країні справді все платне, але є великий плюс: перестали не тільки давати, а й брати хабарі.

Фортеця Рабат у місті Ахалцихе — одна з найкрасивіших фортець Грузії. Фото автора

Зупинка третя: Вардзіа

Грузія не обмежується Тбілісі. Не завадить узяти машину й поїхати на південь країни в незвичне місто Вардзіа, розташоване за 250 кілометрів від столиці. Його спорудили у XII—XIII століттях у горі на кордоні з Туреччиною. Місто-фортецю ніхто взяти так і не зміг, а частково зруйнував його землетрус у 1280-х роках. Більша частина міста знищена, а те, що залишилося, вражає масштабами. Приміщення комплексу йдуть на 50 метрів углиб скелі й підіймаються на висоту вісім поверхів. Тут збереглися таємні ходи, що сполучали приміщення, залишки водопроводу і зрошувальної системи. Піднявшись у «місто», розумієш, які люди все-таки маленькі, а стихії вітру, води — величні. Саме в цьому місті є джерело цілющої води, яка, за легендою, піднімається тільки вночі й ченці можуть дати її небагато й лише з дозволу єпископа. У наскельному храмі Успіння Пресвятої Богородиці збереглось єдине зображення цариці Тамари, яку часто називали Цар Тамара.

Якщо у вас немає клаустрофобії, то неодмінно слід походити темними проходами міста, де збереглися ще ті, старі, сходи і де немає перил. До такої мандрівки потрібно підготуватися не лише фізично, а й морально. Головне — не забудьте взяти ліхтарик. Окрім того, на території міста діє чоловічий монастир, але туди без дозволу не пускають.

Зупинка четверта… з хвостиком: Рабат і Боржомі

Обіч дороги на Тбілісі височіє новітня фортеця Рабат (ще рік тому на цьому місці були руїни). Вона приваблює тисячі туристів, але мало хто з них знає, що під час її будівництва було розкопане поховання жертв сталінських репресій. Фортецю можна поділити на дві частини: вхід до першої безплатний, а до другої,  де розташовані історичний музей, каплиця, яка ще не функціонує, мечеть, — за окрему плату. На території фортеці також будують єдиний у цьому регіоні 5-зірковий готель. Відкривав фортецю цього року Шарль Азнавур, про що свідчить зірка з його іменем.

За 30 хвилин їзди від фортеці лежить  місто Боржомі. Тут вода ллється з підводного джерела фактично на завод, тож кожен, маючи із собою посудину, може набрати цілющої води. У місті два джерела: одне з холодною гірською водою, а друге — з теплою. Якщо першу можна довезти в Україну, то друга свої цілющі властивості втрачає через 3—6 годин.

Зупинка п’ята: Мцхета

Побувати у Грузії й не відвідати її першу столицю, — місцеві жителі вас просто не зрозуміють. За 20 км від Тбілісі над містечком Мцхета з усіх боків видніється храм Джварі — один з найдавніших християнських храмів Грузії. За переказами, тут у IV ст. свята Ніно з тодішнім царем Грузії встановила перший хрест. Джварі разом із Задазенським  монастирем вважають місцем дії поеми Михайла Лермонтова «Мцирі»:

Немного лет тому назад,
Там, где, сливаяся, шумят,
Обнявшись, будто две сестры,
Струи Арагвы и Куры,
Был монастырь. Из-за горы
И нынче видит пешеход
Столбы обрушенных ворот,
И башни, и церковный свод.

Обов’язково слід відвідати Светіцховелі (Животворящий стовп) — кафедральний патріарший храм Грузинської православної церкви у Мцхеті, який почали будувати ще у ХІІ столітті. Це місце, де знайшли вічний спокій більшість грузинських царів і знаті. Тут можна взяти екскурсовода, який розповість про храм, фреску з зображенням Ісуса Христа — найбільшу у світі, копію Храму Господнього, куди символічно привозять вогонь із Храму Господнього, хітон Ісуса Христа, незвичайну фреску, яка зображує Ісуса Христа в оточенні зодіакальних знаків. А можна просто посидіти біля входу і подякувати Всевишньому, що перебуваєш у цьому  місці, у цій країні, на цій землі.

Мцхета — малесеньке місто, на яке можна витратити годину, а можна й півдня, відвідавши жіночий монастир, що його історія  сягає ХІ—ХІІ сторіч, чи Самтаврійський жіночий монастир св. Ніни, де спочиває прах святих царя Міріана і цариці Нана, що прийняли разом з усією Грузією християнство в 324 році нашої ери, а також  поховано отця Гавриїла, допомоги якого частенько просять віряни.

Зупинка кінцева: застільна

Мандрівка наближається до кінця. Логічним її закінченням стало відвідування ресторану, де вечорами грає музика, а джигіти танцюють лезгинку. Як ви розумієте, під кінець подорожі не до шику в ресторанах: у грошей є властивість швидко закінчуватися. Тому замовлення було скромним: асорті з пхалі, кебаб, хачапурі й куди ж без національного напою — червоного вина.

Що голосніша в залі ставала музика, то гучніші були тости за сусідніми столами. Так склалося, що навколо мене були самі джигіти, які, напевно, жодну українку не залишать без уваги. Уже за кілька хвилин ми піднімали  келихи за «дружбу між українським і грузинським народами» і, звичайно, «за любов». За кожним тостом на мій стіл потрапляли дедалі нові страви грузинської кухні, які мені як українці вдалося лишень «надкусити»: осилити такі порції можуть тільки справжні грузини.

Тепер розумію, що у легендах і міфах про Грузію є неймовірно велика частка правди, а щоб це зрозуміти, потрібно побувати на цій землі.