Непроста ситуація в країні вносить корективи навіть у давно вивірену послідовність освітянського життя. Як пройде ЗНО в східних областях? Чи вдасться добратися до пунктів тестування на материковій Україні кримчанам? Як загалом події, що стрімко змінюються, вплинуть на вступні перегони та майбутнє студентської спільноти?
Ці та багато інших питань непокоять тисячі українських родин. Тим часом саме освітянам вдавалося чи не найефективніше відповідати на останні виклики часу. Підтвердженням тези, що будь-які проблеми не стають на шляху тих, хто готовий їх розв’язувати, стала і наша розмова з ректором Київського національного університету імені Тараса Шевченка академіком Леонідом Губерським, який також кілька років поспіль очолює Спілку ректорів вищих навчальних закладів України.
— Леоніде Васильовичу, суспільство потроху звикає не чекати вказівок, а брати відповідальність за все, що відбувається в країні. Веду до того, що університет, здається, чи не першим відреагував на проблему студентів-біженців з анексованого Криму.
— Так, ми одразу заявили про готовність прийняти студентів кримських вишів, які вирішили продовжити навчання на материковій Україні. Тож у квітні першими приймали групу з 67 осіб. До речі, серед них було майже десять студентів Чорноморської філії Московського університету імені М. В. Ломоносова. Зайве розповідати, як потрібна підтримка молоді, яку обставини змусили посеред навчального року залишити свої виші, налагоджений побут. Тому зробили все можливе, щоб пом’якшити їхні випробування. Без зволікань, у день прибуття, всіх поселили в гуртожитки, зарахували як студентів на відповідні факультети. Адже час для них нині золотий — треба надолужувати розбіжності в навчальних програмах. Тож на керівників факультетів поклали завдання організації додаткових консультацій і занять. Не було зволікань і з призначенням стипендії — за домовленістю з Міносвіти її виплатили з університетських коштів.
Згодом зібрали всіх, щоб з’ясувати, які проблеми ще не вдалося розв’язати. На зустріч запросили голову профільного Комітету Верховної Ради Лілію Гриневич, заступника міністра освіти і науки Павла Полянського. Натомість прозвучали тільки слова подяки. Те ж саме казали і студенти, які приїхали пізніше, нині їх у нас 172. Чекаємо також і на майбутніх першокурсників. Я впевнений, допоки на півострові є люди, які визнають себе українцями, а ми готові і як держава, і громадяни підставити їм плече, доти Крим буде українським.
— Відомо, що не всім студентам, які вирішили переїхати на материк, у кримських вишах йшли назустріч, навіть довідки не видавали. У свою чергу і наша державна бюрократична машина так швидко ще не здатна спрощувати життя громадянам...
— Насправді, розуміння ми зустрічали повсюдно. Скажімо, як голова Спілки ректорів я надіслав листи до Верховної Ради та Міносвіти, щоб саме за спрощеною системою відбулася реєстрація місця проживання всіх новоприбулих студентів, а також до Міноборони, які мали поставити військовозобов’язаних на облік. Приклад відкритості влади показав голова Державної міграційної служби Сергій Радутний, який після спілкуваннями з нашими новоприбулими студентами підписав розпорядження про подальшу їх реєстрацію на основі довідок з вишів.
Ми не поділяємо студентів на своїх і чужих, допомагаємо всім, хто цього потребує. Так, організували зустріч студентів київських вишів, які мають постійне місце проживання в Криму, з юристами, щоб вони розтлумачили особливості застосування закону про статус окупованих територій.
— Тепер навіть найзатятіші скептики визнають правильність створення в університеті Військового інституту. Чи зростатиме його роль у кадровому забезпеченні наших Збройних сил?
— Ми надавали і надаємо цьому структурному підрозділу великого значення. Нинішня ситуація показала, на чиєму боці була правда. Адже торік Міноборони мало намір взагалі ліквідувати військові інститути, і на наш замахнулися. Тоді довелося довго переконувати високопосадовців, хоч, на жаль, змогли відстояти тільки 12 місць набору за держзамовленням. Те саме було і зі спеціальним факультетом підготовки офіцерів запасу на базі інституту, куди вступають студенти з третього курсу не лише нашого, а й із 31 вишу Києва.
Тому нині від Спілки ректорів вищих навчальних закладів ми звернулися до керівництва країни з проханням відновити не тільки військові кафедри при вишах, де їх ліквідували, а й підготовку з тих напрямів і спеціальностей, які потребують нині Збройні сили, зокрема йдеться й про медсестер запасу. Більше того, вважаємо, слід повернути військову підготовку і у школи. До речі, поки звернення розглядається, ми підтримали ініціативу нашого студентського парламенту і відкрили в університеті курси з підготовки медсестер запасу. Наостанок додам, що цього року прийом до Військового інституту збільшено до 200 місць.
— Які ще новації вирізнятимуть цьогорічну університетську вступну кампанію?
— Після анексії півострова ми отримали лист від Земляцтва кримських татар у Києві з проханням започаткувати спеціальність «кримськотатарська мова та література і переклад». Його автори пояснили, що значна частина кримськотатарської молоді виявила бажання навчатися саме в Шевченковому університеті. Тож нині в Інституті філології відкрито таку спеціальність при кафедрі тюркології, на неї оголошено набір студентів. У цьому ж інституті вперше проводитиметься набір для вивчення шведської мови як основної.
Відреагували й на нагальну потребу сьогодення, яку загострила російська агресія, — створили факультет інформаційних технологій.
Загалом ми йдемо в руслі загальнодержавних правил прийому. Єдине, що залишили незмінним, користуючись нашим правом автономії, прийом документів до магістратури почнеться з 1 липня. Таким чином розвантажимо наші факультетські приймальні комісії. Адже очікуємо чергове значне поповнення. З року в рік набір сюди збільшується — крім власних бакалаврів, уже майже тисяча осіб з інших вишів торік виявили бажання продовжувати навчання саме в нас.
— Справді, настають дні найвищого випробування для абітурієнтів та їхніх батьків. Хрестоматійними стали штурми приймальних комісій — їх не публікують тільки ліниві ЗМІ. Тим часом в університеті Шевченка фотокореспонденти такі кадри не ловлять…
— Ми одними з перших запропонували абітурієнтам подавати документи в електронній формі. За чотири роки цей процес на кожному факультеті відшліфовано бездоганно. Торік майже половина вступників пересвідчилася в цьому. Тож закликаємо й нинішніх абітурієнтів активно використовувати такий зручний формат подачі заяв. Однак не буде проблем і у прихильників паперового варіанту. Адже залучаємо до вступної кампанії майже 900 добре навчених співробітників, від яких вимагається відводити на обслуговування одного абітурієнта не більше 8—10 хвилин. Вони мають знати відповіді на всі запитання, які хвилюють вступників. Уже кілька років у цьому їм допомагають штаби студентського самоврядування по роботі з абітурієнтами.
Така робота дає відчутні результати. Скажімо, торік у нас було більше 43 тисяч заяв на 2250 бюджетних місць. Але ні черг, ні скарг не було. Це при тому, що на відміну від інших вишів, у нас в цей же час відбувається набір до двох коледжів, Військового інституту, Інституту державної охорони. А приймала комісія одна. Зазначу, що система університетського електронного документообігу відлагоджена так, що кожен абітурієнт, чи то молодший спеціаліст, чи бакалавр, чи магістр, бачить свій рейтинг на сайті університету в режимі реального часу. У такий спосіб ми робимо нашу приймальну кампанію максимально прозорою.
— Як вважаєте, абітурієнт цього року університет не підведе?
— Ми знаємо, що в нас конкурс буде, бо він є постійно, попри високі вимоги. Скажімо, торік за максимальної кількості балів 800, на більшості факультетів на першій хвилі прохідний бал був не нижче 750.
До нас ідуть з найвищими балами за результатами ЗНО. І є багато охочих навчатися за контрактом. Але навіть мови немає про те, щоб зараховувати всіх підряд — не зможуть учитися. Найперше ми піклуємося не про кількість заяв, а про свій статус провідного навчального закладу країни, який добре відомий у світовому освітньому просторі. Про це свідчать відповідні рейтинги.
Таке визнання дуже потрібне, адже абітурієнти нині орієнтуються на якісну освіту, через те обирають наш виш. Бо знають, що тут є всі можливості стати конкурентоспроможним фахівцем: і викладацький склад найкращий у країні, і унікальні спеціальності є. Наприклад, 2010 року створили Інститут високих технологій. Цієї спеціальності не було в країні, вона на стику хімічних, фізичних, біологічних, математичних наук. Там дві третини викладачів — академіки, член-кореспонденти, провідні доктори наук з НАН України. Уявіть рівень цих випускників: на момент захисту дипломної роботи вони повинні мати опубліковану наукову статтю за кордоном. Ясно, що разом із керівником, бо це мають бути серйозні дослідження.
Наш університет став провідним закладом країни щодо магістерських програм. Йдеться навіть про те, що в перспективі магістрів буде більше, ніж бакалаврів. Тому ми не переймаємося кількістю, для нас головне набрати найпідготовленіших абітурієнтів.
— Леоніде Васильовичу, можливо, на цьому тижні здійсниться давно очікувана подія — Верховна Рада ухвалить закон про вищу освіту. Чи все врахував цей документ?
— Ми брали активну участь у його обговоренні, а серед 900 зауважень і пропозицій є і від Спілки ректорів вищих навчальних закладів. Скажу так: у світі немає ідеальних законів і цей не буде ідеальним. Нам імпонує, що він спрямований на підвищення якості вітчизняної освіти. Адже головне завдання вищої школи, щоб наш випускник був конкурентоспроможним, щоб не говорили за звичкою, що наша освіта нижча за європейську. Це в принципі неправильно. Є різні університети як в Україні, так і в Європі. Там є такі, яким далеко до нас. Варто тільки проаналізувати результати міжнародних олімпіад, конкурсів, де переможцями стають українські студенти.
Так, ми програємо щодо матеріального забезпечення, але далеко не завжди за рівнем підготовки. От бідкаємося, що наші вчені і студенти виїжджають за кордон. Якби не їхній високий освітній та науковий рівень, то кому б вони там були потрібні? Але питання якості з порядку денного не знімається. Дуже важливо, що в законопроекті закладено створення Національного агентства якості вищої освіти — треба, щоб саме незалежний орган оцінював рівень підготовки і ця оцінка ставала надбанням усього суспільства.
Крім того, сподіваємося, що депутати підтримають й нашу позицію про те, що заробленими коштами університети мають вільно розпоряджатися, за наявності, зрозуміло, суворого контролю з боку держави. Нині кожну копійку ми випрошуємо, тож позбавлені оперативності у вирішенні нагальних питань щодо закупівлі обладнання, ремонтних робіт, наукових відряджень тощо. Тому дуже приємно, що на останньому засіданні Комітету Верховної Ради міністр освіти Сергій Квіт і Голова Комітету Верховної Ради Лілія Гриневич у цьому нас активно підтримали.
— Сподіватимемося, що і ця перепона на шляху до європейського майбутнього буде подолана…
— Загалом ми ніколи не відділяли себе від європейського освітнього простору. Але межі зростання немає, це правда. Попереду велика робота. Ми надаємо великого значення розширенню наших зарубіжних контактів. Нині маємо угоди про співробітництво з 230 університетами світу, з них понад половина — європейські. Обмінюємося студентами, аспірантами, науковцями, викладачами, проводимо конференції, випускаємо спільні монографії. Скажімо, в Інституті філології вивчається 35 мов і навчальний процес забезпечують їх носії. Навіть у маленькій Македонії, в університеті Скопьє вивчають українську мову, а на нашій кафедрі славістики відповідно викладають македонську.
У нас навчається більше 700 студентів-іноземців із 40 країн. Сподіваємося, незабаром їх кількість значно зросте, бо відкриваємо англомовні програми, в тому числі й магістерські. Судячи з відгуків, і Європа до нас приїде по науку за таких умов. Тож рішуче вимагаємо від викладачів знання англійської, нові кадри набираємо тільки за такої вимоги. Водночас уже 4 роки працюємо за новою концепцією викладання іноземних мов, бо наша мета — кожен випускник університету повинен володіти іноземною мовою, без цього йому складно буде на фаховому ринку. Ми з оптимізмом дивимося в майбутнє, адже наш університет є осередком високоякісної освіти, науки, центром культури і духовності.
Наталя БОРОДЮК,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Леонід ГУБЕРСЬКИЙ. Народився 1941 року в місті Миргород Полтавської області. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Доктор філософських наук, професор, академік Національної академії наук України, лауреат Державної премії України в галузі освіти, Надзвичайний і Повноважний Посол, Герой України.
Ми в Google+