Карантин триває вже понад 50 днів. Вулиці міст незвично порожні. Ринки здебільшого все ще закриті. Біля магазинів черги, адже в торговельні зали пускають обмежене число покупців. Транспорт ходить з перервами. То що в такій ситуації робити людям з інвалідністю, громадянам пенсійного віку, горезвісної категорії 60 плюс і старшим, мамам з малюками, яких нікуди подіти й не можна самих залишити вдома, щоб вийти в магазин?

Подейкують, що в Сєверодонецьку таксисти самотужки взялися за доставку продуктів, і за це беруть по 65 гривень. Але таку послугу можуть собі дозволити далеко не всі, хто її потребує.

Тож у громадських активістів з Луганської обласної асоціації організацій людей з інвалідністю виникла ідея організувати центр допомоги з доставки товарів першої необхідності для людей, які перебувають у зоні ризику внаслідок COVID-19. Їх підтримали обласний департамент соціального захисту населення та представники Програми ООН з відновлення та розбудови миру.

Кнопковий телефон як перешкода 

Робота в штабі центру допомоги з доставки товарів першої необхідності для людей, які перебувають у зоні ризику внаслідок COVID-19, кипить. Першого дня подзвонили понад 30 людей, замовниками стали троє. Далі — більше.

«Спостерігаємо таку проблему: люди похилого віку, особи з інвалідністю та молоді матусі погано розуміються і звертаються за допомогою інтернетресурсів. Тож проєкт втілюємо зокрема й для того, щоб проаналізувати ситуацію і привчити людей до онлайн-сервісів», — розповідає голова Луганської обласної асоціації організацій людей з інвалідністю Микола Надулічний.

За його словами, ідея проєкту виникла одразу з початком карантину, бо логічно в такий час максимум контактів перевести в онлайн. Та де взяти кошти?

«Щойно виникла загроза коронавірусної інфекції, у всіх змінилися формати роботи. Зокрема у Програми ООН як міжнародної установи допомоги. Донори запропонували переорієнтувати частину коштів на швидкі проєкти допомоги людям у межах запобігання та боротьби з COVID-19. Стали обговорювати проблеми з бенефіціарами. Департамент соціального захисту заходився оновлювати свою програму «Турбота». А найактивнішим виявився Микола Надулічний, бо у його організації є мережа інклюзивних радників у всій області. Тож є координація із громадами і людьми, швидше можна зібрати відомості про потреби та проблеми», — каже фахівець Програми ООН з відновлення та розбудови миру Ганна Борова.

Щодо соціальних працівників, то для них карантин — особливо важкий період.

У департаменті розповіли, що чекають та отримують допомогу від благодійників, і вже замислилися, наскільки зросло навантаження на соціальних працівників: де збирати і пакувати благодійні вантажі (на організацію цього грошей немає), як їх розвозити і розносити (на це також не надають коштів)? А хто працює в системі соцзахисту? Часто це жінки, і вони не завжди настільки сильні, щоб тягати по дві сумки на великі відстані.

Але тільки через співробітників системи соціального захисту, які особисто знають кожного, хто опинився у важкій життєвій ситуації, котрі мають високий рівень довіри від таких людей, можна вийти на тих, хто потребує допомоги.

Та виходить, що й самим співробітникам соцзахисту потрібна допомога.

Друга проблема, чому реалізувати проєкт допомоги з доставки товарів першої необхідності для людей, які перебувають у зоні ризику внаслідок COVID-19, не так легко — в цьому має брати участь соціально орієнтований бізнес. Хоч далеко не кожен магазин погодиться віддати продукти без націнки зі знижкою, до того ж, для розрахунків потрібна функція оплати через термінал. Бо як товар може потрапити в руки клієнтові, який не вміє робити онлайн-розрахунки, боїться користуватися навіть пенсійними банківськими картками? Попереднє опитування показало, що люди віком понад 60 років вважають за краще розплачуватися готівкою. Бояться шахраїв.

Та й сама розмова з такими замовниками непроста — пенсіонери рахують кожну копійку, хочуть купувати продукти за пільговими цінами або акціями.

Та на заваді іноді стає технічна відсталість.

«Уже в перші дні, коли розвозили замовлення, наші волонтери переконалися, що в людей старшого віку здебільшого кнопкові мобільні телефони. Та й в багатодітних сім’ях теж. З таким апаратом дуже важко дізнаватися про акції, знижки, рекламні розіграші в торговельних мережах, що дало б змогу людям економити на покупках. З такими телефонами тепер важко спілкуватися, неможливо стати учасником соціальних мереж, щоб дізнаватися про нові пропозиції, спрямовані на те, щоб полегшити життя», — ділиться враженнями Микола Надулічний.

Карантин — початок перебудови бізнесу

Парадоксально, але факт: на Луганщині не довелося довго вмовляти представників торговельних мереж узяти участь у проєкті.

«Бізнес зацікавився проєктом, бо в багатьох магазинів не було власної онлайн-доставки. Співпраця із проєктом дає змогу налагодити таку систему. Експеримент підказує, як це краще зробити, протестувати і в майбутньому створити власну систему доставки», — пояснює Ганна Борова.

У завдання волонтерів входить обов’язок пояснити, що майбутнє — за онлайн-доставкою. Треба до цього звикати, хоч скільки тобі років. Людей треба мотивувати до нового способу життя.

Перші дні роботи показали: люди з інтересом ставляться до такого виду допомоги.

Це має такий вигляд: потенційний клієнт телефонує за номером «гарячої лінії» центру допомоги з доставки товарів першої необхідності для людей, які перебувають у зоні ризику внаслідок COVID-19. Йому розповідають про можливості центру. Зі списку, який містить три десятки найменувань, людина обирає те, що їй потрібно. Щоправда, таких замовлень має бути не менш як п’ять, інакше чи варто ганяти машину з персоналом і продуктами на адресу замовника?

Асистенти доставки проєкту збирають замовлення в торгових мережах і разом з касиром виїжджають до замовника. У них є всі засоби індивідуального захисту. Це само по собі мотивує людей застосовувати всі необхідні заходи для запобігання поширення коронавірусу.

Ті, хто чергує біля телефона, користуються онлайн-базами людей, що потребують допомоги. Такі відомості надав департамент соціального захисту. Волонтери додають туди нову інформацію, чого ще потребує клієнт, аби потім можна було аналізувати, які сервіси можна запропонувати. В обласної асоціації людей з інвалідністю завдяки благодійникам є резерв допомоги нужденним. 

«До карантину ми з подругами активно займалися волонтерською діяльністю. Проводили заняття в межах «лабораторії толерантності» для школярів і з цим проєктом їздили у громади Щастя й Новоайдара, — розповідає студентка Східноукраїнського національного університету імені В. Даля Яна Литовка. — Тепер чергую на «гарячій лінії» нашого центру і здобуваю колосальний досвід, вчуся спілкуватися з людьми похилого віку. Одне слово, тут ми такі поняття, як діалог поколінь, переживаємо на власному досвіді, вчимося співчувати, адже всі колись постаріємо. Я тут зрозуміла, як важливо бути терплячою».

Дзвонить телефон, і Яна Литовка вмикає динамік. Розмова з абоненткою триває, здається, вічність: вона хоче знати, які продукти можна замовити. Тож дівчина терпляче диктує, а потенційна клієнтка записує, відволікається, розповідає про свої проблеми, навіть просто про життя.

До речі, така розмова теж корисна не тільки Яні Литовці, яка здобуває навички спілкування. Людина виговорилася. Під час карантину таких, кому це потрібно, стає дедалі більше. Усі ми опинилися в новій, незвичайній обстановці, часто замкненими через необхідність самоізоляції в чотирьох стінах. Не кожен здатен переживати таку ситуацію без психологічних проблем. Саме тому департамент соціального захисту дозволив у проєкт ввести телефон «гарячої лінії» обласного центру соціально-психологічної допомоги.

Ми розмовляємо з волонтерами, що чергують біля телефонів і планшетів, а на порозі штабу центру допомоги з доставки товарів першої необхідності для людей, які перебувають у зоні ризику внаслідок COVID-19, з’являються хлопці, котрі щойно доставили кілька замовлень. Один з них викладає на стіл пакет. Каже, що бабуся пиріжками пригостила — так дякувала за допомогу, що неможливо було відмовитися.

«Головна нагорода для нас — це подяка від таких бабусь, які дуже щиро радіють допомозі. Мені вже стільки разів побажали здоров’я і благословили, що, мабуть, житиму років до двохсот», — каже асистент доставки проєкту Андрій Торба.

Листівка від Лисички

Проєкт розраховано на три місяці. За статистикою департаменту соціального захисту, в Сєверодонецьку й околицях (села Метьолкіне та Воронове) приблизно 1200 людей, які потребують допомоги.

«Наші розрахунки такі: команда проєкту може обслужити 800 (як мінімум) до 1400 людей протягом цього періоду», — каже Ганна Борова.

Експеримент важливий для Програми ООН.

«Проєкт може стати типовим. Якщо напрацювати в команді, його можна транслювати на інші міста області і громади, щоб вони його брали за основу», — вважає представниця Програми ООН з відновлення та розбудови миру.

А для обласної асоціації організацій людей з інвалідність цей експеримент важливий ще й тому, що тут хочуть поміняти формат громадської організації.

«Поки що роботу більшості громадських організацій побудовано, умовно кажучи, за принципом «баян-гармошка-бандура». А ось надання реальної послуги є далеко не у всіх. Держава може звернути увагу на наш досвід і закуповувати таку послугу громадської організації вже за бюджетні гроші», — ділиться планами Микола Надулічний.

До проєкту долучилися представники Патрульної поліції в області — допомагають розвозити замовлення. Про намір працювати у проєкті заявили й деякі представники аптечних мереж.

Інформація про проєкт поширюється «сарафанним радіо» і за допомогою акцій, в яких беруть участь волонтери в костюмах Байбака, Коня і Лисиці — символічних персонажів, що утворили бренд Луганщини. Хлопці та дівчата роздають листівки з номерами телефонів «гарячих ліній», розповідають про можливості центру допомоги з доставки товарів першої необхідності для людей, які перебувають у зоні ризику внаслідок COVID-19. Здавалося б, це просто така робота. Але чому в людей такі добрі усмішки, що згадуєш про свято?

«За моїми даними, експеримент, на який зважилися в Луганській області, єдиний в Україні», — наголошує Микола Надулічний.

Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»