Яскравий життєвий шлях пройшов Георгій Васильович. Шлях, повністю відданий служінню своєму народу, справі, в яку він свято вірив і робив її самовіддано, пристрасно, професійно.

Народився Георгій Васильович Дзісь 1 листопада 1926 року у Києві в сім’ї науковців-аграріїв, нащадків давнього козацького роду. Дитинство і юність минули у Ніжині від чуйним піклуванням бабусі, адже батько був репресований у 1937-му. Роки німецької окупації, тяжкі повоєнні часи, виснажлива робота в полі сформували і загартували характер юнака.

Ініціативний «десятитисячник»

У квітні 1945 року Георгія Васильовича після закінчення Ніжинського технікуму механізації сільського господарства призначили головним механіком Олевської МТС на Житомирщині. Нелегко було працювати молодому спеціалісту. З розбитих танків, автомобілів, літаків, що загрузли в поліських болотах, знімав придатні для роботи деталі і пристосовував їх до довоєнної сільгосптехніки. Тож головному механікові МТС доводилося проявляти неабияку ініціативу, винахідливість, кмітливість.

Потім було навчання у Київському технологічному інституті легкої промисловості. Активна участь у громадському житті, наполеглива праця, спортивні успіхи — усе це відзначало студента Дзіся. Тому не дивно, що після закінчення вишу випускника залишили в інституті на викладацькій роботі. Молодий викладач уже готувався до кандидатських іспитів. Та керівництво колишнього СРСР прийняло рішення про направлення на село 10 тисяч спеціалістів промисловості — потрібно було виводити із повоєнного занепаду сільське господарство. Одним із таких «десятитисячників» був Г. В. Дзісь.

Десять років — з 1953 по 1963 — Георгій Васильович працював на Чернігівщині. Почав з посади головного інженера Борзнянської МТС. Згодом директор Олишівської МТС. Потім — радянська та партійна робота. Г. В. Дзіся було обрано головою райвиконкому, першим секретарем Олишівського райкому партії, другим, потім першим секретарем Чернігівського міськкому партії. У 1963 році ініціативного та енергійного працівника призначили заступником завідуючого відділом легкої та харчової промисловості колишнього ЦК Компартії України. З 1972 року — відповідальні державні посади: перший заступник міністра легкої промисловості, заступник голови Держплану, заступник голови Ради Міністрів Української РСР (1986—1990 роки).

Ставка на порядних професіоналів

З іменем Г. В. Дзіся пов’язані значні досягнення того часу в легкій промисловості республіки. Це удосконалення виробництва, встановлення нового обладнання, впровадження технологій, будівництво підприємств. Було здійснено комплексну програму оновлення та модернізації провідних підприємств галузі, що дало можливість збільшити випуск продукції та підвищити якість українських товарів легкої промисловості. Програми економічних та технологічних реформ, які пропонував Г. В. Дзісь, завершувалися, як правило, масштабною реалізацією.

Окремими трагічними і водночас героїчними рядками біографії Георгія Васильовича стали самовідданість і жертовна робота з ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС. Після страшної події у квітні 1986 року він перебував у Чорнобильській зоні як заступник голови урядової комісії. Про гіркий досвід чорнобильських буднів, про героїзм ліквідаторів можна прочитати в його яскравій публіцистичній книжці «В епіцентрі людської біди», в якій зібрано як документальні свідчення, так і особисті враження автора. Ті спекотні насичені радіацією дні літа 1986-го підрубали його могутнє козацьке коріння.

Унікальність характеру Георгія Васильовича полягала в його умінні забезпечити найвищу продуктивність своєї праці. І ще: Георгій Васильович цінував людей не за звання, посади чи нагороди, а за їхні ділові якості, порядність, чесність, людяність. Велике значення для нього як для лідера мала також інтуїція, здатність передбачити розвиток подій і тенденцій, наслідки яких могли мати в перспективі неабияке значення.

Активна натура Георгія Васильовича і після закінчення державної служби у 1990 році постійно шукала можливостей продовжити корисну для суспільства працю, реалізувати свій життєвий та науковий потенціал. Це був постійний пошук — від пізнання глибин своєї професії та самовідданої праці до осмислення філософських проблем людського буття. Технікум, інститут, диплом інженера-механіка. А пізніше, коли, працюючи на відповідальних державних посадах, Г.В. Дзісь відчув, що йому бракує економічних знань, він став не тільки дипломованим економістом, а й захистив дисертацію з економіки.

Тож цілком закономірно, що у 1990 році він очолив створену ним Спілку економістів України. Його наукові інтереси багатопланові: виробництво якісних товарів широкого вжитку, реформування і реструктуризація економіки, входження у ринкові відносини, розвиток малого та середнього бізнесу, міжрегіональні економічні пропорції. З цих та інших проблем він опублікував понад 80 наукових праць, автор кількох винаходів. За плідну наукову діяльність Георгія Васильовича обрали дійсним членом Академії економічних наук і Академії інженерних наук України, Міжнародної академії менеджменту. Йому присвоєно почесне звання «Заслужений економіст України».

Код-візитівка України «482» — його заслуга

Як виходець з адміністративно-командної планово-розподільної системи, а надто її функціонер Г. В. Дзісь одним із перших політиків та господарників зрозумів необхідність економічних змін на засадах ринку, конкуренції, фондового ринку, свободи діяльності товаровиробників. Це стало основою роботи Спілки економістів України та інших організацій, створених з ініціативи Г. В. Дзіся.

Ентузіазм та енергія Георгія Васильовича були воістину безмежними. У 1991 році він став одним з ініціаторів створення Української фондової біржі — першого в країні організованого ринку цінних паперів, флагмана національного фондового ринку. Був керівником інституту радників голови правління, головою ради старійшин біржі. У 1994 році саме завдяки його активності та наполегливості було створено Асоціацію товарної нумерації України «ЄАН-Україна» (нині «GS1 Україна»). Штрихове кодування товарів та послуг стало в країні правилом, яке відповідає усім світовим стандартам. Характерна деталь. Україні нав’язували кодування товарів штриховими позначками іншої держави, та Г.В. Дзісь домігся, щоб українські товари і послуги маркували власними штрих-кодами. Так ідентифікаційний код «482» став візитівкою України в усій світовій економічній спільноті.

Шлях щаблями влади, високі державні посади не перетворили Георгія Васильовича на бездушного кар’єриста. У своїх практичних діях, незважаючи на жорсткі правила гри у вищих ешелонах влади, він ніколи не зраджував своєму життєвому кредо, яке виніс ще зовсім юним із бабусиної науки: чесність, порядність, людяність.

Дух і волю гартував у горах

Не можу не згадати про Г.В. Дзіся як про спортсмена. Альпінізм, волейбол, шахи, теніс, гірські лижі, незважаючи на зайнятість, постійні тренування, змагання, чергові спортивні розряди. Головним все-таки був альпінізм. Гори стали життям Георгія Васильовича, його філософією. Підкорюючи найвищі вершини світу від Кавказу до Гімалаїв, у захмарних висотах гартував він свою волю, набував життєвої стійкості, вміння переборювати будь-які перешкоди і в рівнинному житті. Реаліст і прагматик, Георгій Васильович у горах ставав романтиком і мрійником. Навіть на сьомому десятку Г. В. Дзісь організував та очолив альпіністів збірної України у Гімалаях.

Весь полум’яний життєвий шлях Георгія Васильовича можна охарактеризувати одним словом: пошук. Насамперед самого себе, свого місця в житті, серед людей.

Його внутрішнім метрономом були повага до людини-трудівника, відчуття пульсу часу, вирішення питань дня нинішнього та передбачення проблем майбутнього. За самовіддану працю, служіння людям Г. В. Дзіся відзначено державними нагородами, лауреатськими званнями. Георгій Васильович Дзісь пішов з життя 27 липня 2003 року. Україна втратила вірного сина, друзі — надійного і чуйного товариша.

Кажуть, що людина живе, поки живе пам’ять про неї. Пам’ять про Георгія Васильовича — світла і вдячна — завжди житиме в серцях тих, хто працював, дружив з ним, любив його — Людину з великої літери.

Валентин ОСКОЛЬСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»