Коване жовто-блакитне серце віднедавна зустрічає кожного, хто зупиняється в кафе «Гарячі страви» на Млинівській, 25 у Рівному. Це перший у місті контейнер для збирання пластикових кришечок. Ідея його встановлення належить директорові виробничого автотранспортного об’єднання облспоживспілки Миколі Оксимчуку, реалізація — винахідливим майстрам. 

Рівнянка Софія Гуз розділенням відходів зацікавилася в Польщі, куди в перші дні війни виїхала з донькою: «Приміром, в Ольштині, центрі Вармінсько-Мазурського воєводства,  подібні контейнери встановлено перед самісіньким входом до мерії, а ще — в найбільш людних місцях: на зупинках, вокзалах, біля туристських об’єктів. Буває, що вони цілком заповнені, й пакети із пластиковими кришечками стоять поряд. А наступного дня приходиш — їх уже забрали комунальні служби. Самі ж поляки звикли розділяти сміття, це увійшло у щоденну звичку. Чого, на жаль, поки що не скажеш про нас, українців, і зокрема, рівнян».

Тема, що болить багатьом 

Дедалі більше жителів міста об’єднуються у групи зі збереження довкілля у соціальних мережах. Це і представники бізнесу, й прості рівняни. Вони готові жертвувати власні кошти, щоб мати змогу здати на утилізацію використані батарейки чи на переробку — пластикові кришечки. До війни на ці пожертви в Рівному працювала перша сортувальна станція. Та ось уже пів року, як її приміщення на замку, — всі вільні кошти забирає війна.

Тож інтернет-спільнота радо сприйняла інформацію про контейнер на Млинівській: не встигла Софія подати цю інформацію, як у телеграмі її одночасно переглядали одразу 100 людей. Отже, тема не просто цікава — вона нам болить.

Символічно, що поява першого в Рівному контейнера для збирання кришечок збіглася з ухваленням довгоочікуваного Закону «Про управління відходами». І хоч цей закон лише рамковий, у межах якого треба ухвалити  секторальні, це перша ластівка, яка нарешті вилетіла.

Із переробкою допоможуть у Здолбунові

А чому серце? Бо це символ милосердя, кажуть майстри, які виготовили його. А перероблені кришечки, чули тут, можуть слугувати матеріалом для  протезів нашим захисникам.

«Для початку ми в себе на складі поставили великий мішок, у якому поки що накопичуємо кришечки з контейнера. Паралельно працюємо над пошуком варіантів для їхньої переробки. Знаю, що в Україні було два такі заводи — у Краматорську та Луцьку», — каже Микола Оксимчук.

У спільноті небайдужих рівнян дедалі частіше згадують завод «Іскра» у Здолбунові, де вже мають досвід перероблення відходів. Раніше такі були в кожній області та входили до системи місцевпромів — тобто працювали на замовлення місцевих виробників. Усі вони давно канули в Лету, залишився тільки наш у Здолбунові завдяки небайдужості директора Володимира Фурманчука та його винахідливих працівників, абсолютна більшість яких уже пенсійного віку. 

«Раніше ми брали з магазинів поліетиленову пакувальну плівку й  переробляли її на вторинну гранулу, з якої потім виготовляли, наприклад, мішки для сміття. Але кілька років тому мали неприємності: за поданням чиновників змушені були згорнути цю справу. Нам закидали, що працюємо поза правовим полем: мовляв, немає в Україні відповідного законодавства, — розповідає Володимир Фурманчук. — Оскільки з ухваленням Закону «Про управління відходами» таке  поле з’явилося, ми цілком зможемо брати, приміром, кришечки й переробляти їх на товари технічного призначення: корки, заглушки, затички на гідранти. Для цього маємо термопласт-автомати й відливаємо відповідні форми. Є майстри, яким під силу втілити будь-яку ідею».

Ось вам і конкретна адреса для співпраці. Вона зовсім поряд. Чим не варіант?

Що змінила війна?

До речі, до війни в Україні переробляли тільки 6% відходів, а в Європі — щонайменше 40. Тепер до нашого, так би мовити, традиційного сміття шаленим темпом додається воєнне, зокрема екологічно небезпечне. Що ж далі?

«Гадаю, саме війна пришвидшила ухвалення Закону «Про управління відходами». А ще — статус кандидата у члени Євросоюзу, який отримала Україна. Бо змінити його на членство буде неможливо із нашою ситуацією зі сміттям. Адже Європа вже сповідує принцип «Нуль відходів», і ми теж маємо рухатися цим шляхом. Саме тому в Рівному напрацювали дорожню карту реформи поводження з відходами до 2030 року. 

Закладати ази нової філософії маємо змалку. Тож із допомогою соціально відповідального бізнесу ми виготовили навчальні контейнери для розділення сміття, які з’являться у школах міста з початком навчального року. Добре, якщо докладуть відповідних зусиль і в родинах: розділення відходів — це просто», — розповідає екоактивістка депутат Рівнеради Оксана Майборода.

Справді, кожен на своєму рівні має діяти вже сьогодні: людська синергія, яка йде знизу, — річ унікальна. Адже ставки надзвичайно високі: нині 95% рівненського сміття потрапляє на полігон, де постійно (згадаймо весну й літо) тліє. Навіть попри те, що там уже кілька років працює установка, яка відкачує зі сміття метан, його залишається ще вдосталь для відповідної хімічної реакції.

Загалом лише чвертьмільйонне Рівне генерує щонайменше 100 тисяч тонн відходів на рік. І одночасно  втрачає тут-таки, на полігоні, 50 мільйонів гривень. Із них 30 мільйонів — втрати на вторсировині (пластик, папір, скло, метал), ще 20 — на органічних добривах, які можна зробити з харчових відходів.  Тобто наші гроші у прямому сенсі лежать на нашому ж смітнику. А з ними — й здоров’я: парниковий ефект катастрофічними темпами прискорює глобальне потепління, від якого потерпаємо всі. Уже не кажу про льодовики, що активно тануть, і це призводить до невідворотних, на жаль, руйнівних, змін у різних куточках земної кулі. 

ПРЯМА МОВА

Руслан СТРІЛЕЦЬ,
міністр захисту довкілля та природних ресурсів:

— Досі ми залишалися єдиною країною в Європі, де держава не мала контролю над відходами, понад 90% яких захоронювали. Закон «Про управління відходами» — великий євроінтеграційний крок на шляху до повноправного членства України в Євросоюзі. Тепер маємо у швидкому темпі розробити шість секторальних законів і не менш як 30 урядових постанов. За цим перспектива залучення інвестицій у сміттєпереробну галузь.