Світовий Конгрес Українців — неприбуткова організація, міжнародна координаційна надбудова над українськими громадськими організаціями діаспори. СКУ створено в 1967 році у Нью-Йорку, нині він об’єднує близько 20 мільйонів українців у 133 країнах. Головна мета організації полягає в захисті інтересів закордонного українства.
Протягом останніх років СКУ став активним посередником у просуванні українських інтересів за кордоном. Для цього два роки тому в Брюсселі відкрито Представництво СКУ зі зв’язків з міжнародними організаціями, яке очолила Марина Ярошевич. Про те, чи дослухаються до голосу СКУ в Єврокомісії й наскільки пріоритетні для ЄС українські проблеми, Марину ЯРОШЕВИЧ розпитав кореспондент «УК».
— Пані Марино, які виклики й завдання постають перед Світовим Конгресом Українців 2019-го?
— 2019 рік буде ключовим для України, бо в нас відбудуться президентські й парламентські вибори. І ми бачимо виклики, пов’язані саме з виборами: можливе іноземне втручання через пропаганду, інформаційні маніпуляції та кібератаки. Тому в 2019 році одне з наших завдань — направлення спостережної місії в Україну на час президентських і парламентських виборів для відстеження не лише безпосередньо виборчого процесу, а й цих загроз і спроб втручання.
— Хто увійде до складу місії СКУ?
— Члени наших організацій з різних країн. На сьогодні інтерес уже виявили спостерігачі з Австралії, Канади, США, Білорусі, Росії та багатьох європейських держав. Ми оголосили про набір до місії лише близько тижня тому і сподіваємося, що з наближенням дати виборів потенційні спостерігачі виявлятимуть дедалі більшу зацікавленість.
— Хто очолить місію і скільки людей увійде до її складу?
— Керуватиме діяльністю місії колишній президент Конгресу Евген Чолій, український канадієць, юрист за фахом. Щодо кількості членів спостережної місії, то ми, на відміну від інших міжнародних організацій, які перед тим як сформувати групу, проводять оцінку потреб, а вже потім визначаються із квотою спостерігачів, діємо за іншим принципом. На нашу думку, якщо людина має час і бажання взяти участь у спостережній місії, а також відповідає критеріям ЦВК, згідно з якими реєструють спостерігачів, то вона має увійти до її складу. Тому кількості людей не обмежуємо, а намагаємося надати їм змогу пройти відповідні тренінги й скоординувати розміщення всіх охочих стати спостерігачами на виборах в Україні.
— На яких виборчих дільницях буде розміщено спостерігачів місії СКУ, адже потреба в міжнародних спостерігачах особливо велика там, де існує загроза зловживань і втручання у виборчий процес?
— Зазвичай там, де є ймовірність втручань, є й безпекові ризики. Мусимо на це зважати, щоб не наражати на небезпеку наших спостерігачів. Тому консультуємося з цього приводу і з ЦВК, і з іншими місіями, які проводили безпекову оцінку ситуації.
Географію розміщення наших спостерігачів визначаємо самі й намагаємося застосувати збалансований підхід, щоб охопити всі регіони рівномірно. Але визнаємо, що в деяких регіонах є потреба в пильнішому спостереженні.
— Одне із завдань СКУ — просувати українські інтереси у європейських інституціях. Які з цих напрямів пріоритетні?
— Останніми роками інтерес до України в ЄС помітно впав. Якщо у 2015—2016 роках у Брюсселі проходило два-три заходи на тиждень на українську тематику, то нині говоримо про кілька на місяць. Проте у передвиборчий період увійшла не лише Україна, а й ЄС. Тож певною мірою європейці почали концентруватися на власних передвиборчих перегонах і внутрішньополітичних проблемах і не так активно діють на міжнародній арені. Але це щодо політиків ЄС.
Стосовно виконавчих органів ЄС, а саме Групи підтримки України та Європейської служби зовнішньої дії, тут робота триває досить активно. Загалом СКУ формулює свої завдання так.
По-перше, збереження єдності ЄС довкола продовження чинних санкцій проти РФ і запровадження додаткового пакета санкцій через агресію Росії в Азовсько-Чорноморському регіоні.
По-друге, звільнення всіх українських військовополонених і заручників Кремля.
По-третє, ми свого часу дуже активно працювали, щоб Угоду про асоціацію Україна — ЄС було підписано й ратифіковано. Нині перед українським урядом стоять серйозні завдання з виконання взятих зобов’язань у її межах. Але ця угода зобов’язує і ЄС до певної роботи. Адже кілька років тому, коли підписували Угоду про асоціацію, у частині поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі було прописано квоти, які вже не актуальні. Тому для нас важливо, щоб ЄС сприяв Україні й запровадив механізми постійного періодичного перегляду квот на експорт деяких українських товарів.
— Як оцінюєте перспективи членства України в ЄС?
— У нинішніх політичних реаліях ЄС не дуже охоче дає обіцянки щодо майбутнього відносин з Україною. Нещодавно Президент Порошенко сказав, що Україна подасть заявку на вступ до ЄС у 2024 році. І це корелює із сигналами, які, щоправда, надходять не з Єврокомісії, а від впливових європейських політиків. Наприклад, колишній литовський прем’єр-міністр Андрюс Кубіліус, який балотується на посаду генсека Ради Європи, заявив, що він дуже хотів би, щоб під час головування Литви у ЄС у 2027 році Брюссель зробив значний крок у розвитку і зближенні відносин з Україною.
Тому повною мірою поділяємо амбіції чинної української влади щодо європейської перспективи у європейських інституціях і наполягатимемо, що Україні потрібна ця вища мета, яка дасть змогу й надалі втілювати системні реформи у країні. Ми говоритимемо про це з нашими міжнародними партнерами і після виборів у ЄС.
— Чи легко вашій організації вдається вести діалог з Єврокомісією?
— Хочемо, щоб і українська влада, і наші партнери у світі сприймали нас як додатковий канал передачі інформації. Бачимо своє завдання в тому, щоб меседжі, якими обмінюються сторони, були співмірними щодо очікувань і можливостей одна одної.
Зробити, щоб голос СКУ було чутно в ЄС, нескладно. Бо тут стандартна практика, коли влада дослухається до голосу громадянського суспільства, оскільки воно долучене до процесу ухвалення рішень на всіх етапах. Інше питання, що в ЄС багато власних внутрішніх проблем, через які він не може швидко та оперативно реагувати на наші прохання.
— Санкції ЄС проти Росії — на сьогодні найефективніший метод тиску на Кремль. Проте останнім часом багато говорять, мовляв, єдність європейських країн щодо цього питання почала хитатися. Чи це так?
— Від самого початку запровадження санкцій ЄС визначив термін їх чинності півроку з можливістю продовження. Попри те що деякі країни наполягали, щоб термін санкцій становив принаймні рік. Тому щопівроку ми затамовуємо подих, чекаючи на рішення Ради ЄС щодо російських санкцій.
Тут важливо не порушити балансу сил, адже якщо не буде повного консенсусу між країнами-членами ЄС, то санкції не продовжать. Цей процес дуже делікатний. Однак бачимо, що попри санкції, РФ не зупиняється й надалі випробовує Україну та всю міжнародну спільноту новими викликами й погрозами.
Останні події із загостренням ситуації у Азовсько-Чорноморському регіоні свідчать, що росіяни перейшла до нового етапу відкритої агресії, якої вони не приховують, роблячи це зухвало і нахабно. Для ЄС це певний сигнал, що чинні санкції треба не лише продовжувати, а й посилювати.
Проте не кожна держава-член ЄС готова вкласти додаткові ресурси у запровадження нового етапу санкції проти Росії. Тож було вирішено обрати інший шлях. Замість того щоб чекати, коли рішення буде ухвалено на рівні ЄС, а потім стане обов’язковим до виконання державами-членами, наші країни-друзі Литва й Естонія запровадили антиросійські санкції на національному рівні. Про такий намір нещодавно заявила Данія. Сподіваємося розширити цю групу країн, щоб санкції з національного рівня піднялися на загальноєвропейський.
— За кілька тижнів має відбутися засідання Ради ЄС, де розглядатимуть питання продовження санкції проти РФ. Чи варто сподіватися, що під час цього засідання буде запроваджено нові санкції за російську агресію у Керченській протоці та Азовському морі?
— Про це і йдеться. Ми б дуже хотіли побачити такі санкції. СКУ підтримує цю ініціативу Президента України, яку він оприлюднив під час візиту в Брюссель наприкінці минулого року. Але, як пояснюють наші партнери, запровадження цього пакета санкцій не може відбутися швидко. Однак сподіваюся, що ми врешті-решт до цього прийдемо, хоч не впевнена, що Рада ЄС ухвалить рішення за підсумками засідання вже цього місяця.
— Які країни розхитують єдність ЄС щодо українського питання?
— У різні роки навколо різних питань опонентами України були Італія, Кіпр, віднедавна зі зміною керівництва в країні — Австрія, ситуативно серед них опиняються Бельгія, Нідерланди, іноді долучається Люксембург. Спочатку Франція не завжди підтримувала деякі ініціативи України, але після того, як Париж увійшов до нормандського формату, ця лінія змінилася.
— Чи можна виміряти силу європейських економічних санкцій проти Росії у відсотках?
— Серед експертів нема єдиної точки зору щодо того, який вплив мають санкції на економіку РФ. Але можна сказати напевне, що на економіку ЄС це має значно менший вплив. Цифри варіюють від 0,5% до максимум 3% за окремими позиціями товарів загального ВВП, які втрачають деякі країни ЄС внаслідок призупинення торгівлі з РФ. Росії складніше, бо тут говоримо про акумулятивний чинник, адже з Росією не торгує цілий союз держав, а не лише одна. Це все б’є по російській економіці доволі відчутно.
Проте нині росіяни намагаються піти іншим шляхом, нав’язуючи ЄС свої енергоресурси. Тобто якщо РФ не може отримати економічний прибуток з тих галузей, де чинні європейські санкції, вона намагається компенсувати це в інший спосіб, зокрема через «Північний потік-2». І на превеликий жаль, їй це вдається. Нам залишається тільки докладати всіх зусиль, щоб ця тактика Росії була менш прибутковою.
— Але ЄС не вичерпав ще всіх економічних важелів тиску на Кремль?
— Зовсім ні. Ми вже довгий час обстоюємо, наприклад, відключення Росії від міжнародної платіжної системи SWIFT. Це вдарило б по Росії сильно і миттєво. Але до такого кроку ЄС не готовий. Там вважають, що ще не всі можливості вичерпано, що це буде занадто радикально.
Звичайно, українцям, які щодня бачать акти російської агресії та відкритої гібридної війни, так не здається. Але позиція і оцінки ЄС не такі жорсткі. Хоч цей крок обговорюють, до рішення потрібно дійти. Проте якщо тенденції не змінюватимуться і Росія надалі йтиме шляхом загострення, то терпець ЄС може врешті-решт увірватися і він буде готовий застосувати дієвіші інструменти тиску і впливу на РФ.
Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»,
Брюссель
ДОСЬЄ «УК»
Марина ЯРОШЕВИЧ. В СКУ відповідає за представлення інтересів українських громад у діаспорі в міжнародних організаціях (зокрема ЄС, НАТО, Рада Європи, ОБСЄ та ООН), на двосторонньому рівні серед урядів європейських держав, міжнародних неурядових організацій, провідних науково-дослідних установ та правозахисних організацій. Раніше працювала для німецької політичної фундації в Україні. Долучалася до роботи місій спостереження за виборами в Канаді (2012) та в Україні. Стажувалася у Верховній Раді, канадському та Європейському парламентах. Має магістерські ступені в галузі європейських студій у Маастрихтському університеті (Нідерланди) та в галузі міжнародних відносин і дипломатії ЄС в Коледжі Європи (Бельгія).
Ми в Google+