Виконавчий директор Французького інституту в Україні Матьє Арден дуже цікаво і креативно представив у Рівному 14-ту «Французьку весну», що нині крокує Україною. Принаймні як справжній француз запропонував починати не лише нинішню, а кожну весну із «Шерше ля фам»: шукати жінку і неодмінно знайти її — ділову й пристрасну, вірну і турботливу. Тоді, каже, життя вам неодмінно усміхатиметься. Або ж ви самі сприйматимете його по-іншому. Одне слово, не втрималася, щоб не попросити в нього інтерв’ю.
— Пане Ардене, у вашому особистому житті жінка теж відіграла головну роль?
— Безперечно, інакше я не був би французом (усміхається. — Авт.). Цікаво, що зі своєю дружиною-француженкою я познайомився в Україні. Її попередній шлюб був з українцем, і тому вона значно більше, ніж я, знала про вашу країну. Коли ж ми разом приїхали до Києва, то просто-таки закохалися в це місто. Потім купили тут квартиру. А згодом мене, фахівця з французької літератури, вперше призначили директором Французького інституту — було це в 2006 році. У 2014-му очолив інститут удруге.
— До речі, якщо не помиляюся, саме ви автор «Французької весни».
— Ні, не я придумав цю концепцію. Перший фестиваль «Французька весна в Україні» відбувся у 2004 році й мав пройти лише раз. Проте відтоді «Французька весна» повертається щороку, щоб зачарувати українську публіку. Кожна — а нині вона 14-та — має унікальну концепцію.
— Ви людина, завдяки якій українці змогли наживо побачити не лише велич класичної французької культури, а й її сучасне мистецтво: вогняні інсталяції, дивацтва на воді, янголів, що розсипали пір’я на Софійській площі в Києві. Що із втіленого в Україні припало до серця найбільше?
— Напевне, вистава «Пір’я», реалізована в 2010-му: проект був недешевим, коштував 90 тисяч євро, а тут — заборона міністра внутрішніх справ. І в останній момент її знімають. Це було видовищно: люди, які просто-таки плавають у пір’ї в центрі Києва, бабусі, котрі збирають його й пакують у валізи, щоб зробити подушки. А ще «Французька весна-2015» — світлове шоу на Софійській площі, яке дивилося 25 тисяч глядачів, більшість яких тоді… плакала. Отже, ми-таки достукалися до потаємних глибин їхніх душ!
— А нинішня «Французька весна» яка?
— Вона цікава й сучасна: така, як і моя батьківщина Франція. А ще особлива: адже саме цього року Україна і Франція відзначають 25-річчя дипломатичних відносин. Хоч якщо говорити про коріння наших відносин, варто повернутися в XI століття, до Анни Київської, доньки Ярослава Мудрого, і короля Генріха I — ось про що насправді йдеться між нашими народами!
Французи пам’ятають про родові корені їхньої королеви Анни — чудової слов’янки, прародительки Бурбонської й Орлеанської королівських династій, що залишила глибокий слід в історії та культурі Франції. Їй встановлено два пам’ятники, останній — в 2005 році в Санлісі. Поблизу стародавнього храму височіє жіноча статуя з каменю. В одній руці жінка тримає мініатюрну конструкцію собору, а в другій — лілію, символ королівської влади. «Анна Київська. Королева Франції. Вона заснувала цю обитель 21 квітня 1060 року» — стверджує напис на постаменті.
Під знаком ось таких глибоких перевірених часом стосунків між нашими народами й проходить кожна «Французька весна».
— Що саме пропонуєте?
— До речі, один з арт-проектів, які ми реалізуємо в Рівному, перегукується з відомою фразою «Шерше ля фам». Це фотовиставка з назвою «Приховане», яке стане явним: адже на її відкритті буде сам автор Жоель Блок. Це фото оголених жінок, така собі містерія її величності Жінки. Гадаю, виставка, що триватиме тиждень, стане імпульсом і для подальшого перегляду французьких фільмів: тут і традиційна вже ніч короткого метра, і ретроспектива національної французької спадщини. А ще буде сучасний балет на сцені обласного музично-драматичного театру: 12 українських талановитих танцюристів модного нині хіп-хопу родом з усієї України і хореограф-француз, який також танцюватиме. Ось так ми змогли поєднати французьке вміння й українські таланти! Історію їхнього перевтілення треба бачити на власні очі. Концерт тріо з Тулузи — подарунок цього гарного міста Рівному: це, до речі, мікс традиційної музики французького півдня і шансону. А конференція письменника Бориса Чорного «Українські та єврейські казки та розповіді гуцульського краю» занурить у відносини двох народів — інколи непрості, але цікаві.
Одне слово, не пошкодуєте. Усе це ми робимо разом з партнерами, серед яких відомі французькі компанії та їхні представництва в Україні. І, звичайно ж, за підтримки мережі «Французьких альянсів»: приємно, що Альянс франсез у Рівному — один з найкращих.
— До речі, пане Ардене, українці — вдячна публіка?
— І так, і ні. З одного боку, працювати з вами легко, бо українці традиційно люблять французьку культуру, тож вдячно сприймають те, що ми пропонуємо. З другого — важко, бо українці ментально віддані: якщо люблять, то на все життя. Маю на увазі ту французьку культуру, яка існувала раніше й до якої вони звикли. Але ж культура змінюється, трансформується, піддається зовнішнім впливам. І наша робота в тому й полягає, щоб ламати ці кліше: так, були Джо Дассен, Едіт Піаф. Але нині є хіп-хоп, брейк-данс, джаз, врешті-решт. Це культура, що сформувалася значною мірою під впливом уже третього покоління тих, хто приїхав до Франції з інших країн. Але нині вона саме така, і ми маємо її такою сприймати.
— А якщо на виборах у Франції переможе правий кандидат, чи зміниться політика щодо України загалом і нашої культурної співпраці зокрема?
— Прогнози — річ невдячна, але скажу так: Франція — країна великої усталеної демократії. Це вже звичка, яка, якщо хочете, передається з молоком матері. Тому вірю, що мій народ зробить поміркований вибір, який не матиме негативного впливу на тисячолітні відносини наших країн. Принаймні я серед тих невиправних оптимістів, які вірять у це і в Україну.
— Цікаво, що в Україні, зокрема на Рівненщині, працюють великі французькі інвестиції: отже, не все так погано в нашому домі?
— Справді, інвестори почуваються тут непогано і своїм прикладом доводять: працювати в Україні можна, досягати динаміки розвитку виробництва теж. Для цього потрібно, на їхню думку, мати чіткий план-схему розвитку, а ще — довіру до країни: вони вірять в Україну й інвестуватимуть надалі.
Але й українці мають переконувати, що ваша (а тепер уже й моя країна) має омріяне майбутнє, що в її розвиток варто інвестувати. І не лише гроші, а й інтелект.
Нині на Рівненщині працюють три молоді французькі волонтери: вони припускають можливість залишитися в Україні на постійне місце проживання. Тобто не лише ваша молодь шукає кращого життя, а й наша.
— До речі, Французький інститут, якщо так можна висловитися, відкриває можливості для навчання української молоді у Франції.
— Ще й які! Талановиті й мотивовані можуть отримати стипендії уряду Франції на навчання в магістратурі за обраною спеціальністю. Освіта у Франції одна з найдемократичніших у світі, вона безкоштовна і для французів, і для іноземців. І молодь цим користується, щоб потім прислужитися своїй країні.
— Пане Ардене, вас знають і як відомого кухаря, який популяризує унікальну французьку кухню. Принаймні на сайті Французького інституту серед інших заходів часто натрапиш на кулінарні майстер-класи від Ардена.
— Справді дуже люблю готувати, роблю це із задоволенням. Якось до нас у гості прийшла власниця одного з київських ресторанів, ми пригостили її тим, що я приготував. І вона запропонувала мені проводити майстер-класи французької кухні. Я довго вагався, але врешті погодився: як відмовити наполегливій жінці? Зрештою, національна кухня — це ще одна невід’ємна частина французької культури.
— Бодай одним рецептом поділитеся?
— Чому ж ні? Гадаю, цю страву цілком можна приготувати на Великдень, що наближається: нехай він буде для вас зі смаком Франції.
Бажаю українцям гарної весни та оптимізму. Його у них, здається, й так вистачає.
Рецепт французького паштету від Матьє АРДЕНА
Беремо півкілограма курячої печінки, по 250 грамів сала та жирної свинини, 5 цибулин шалот, 5 столових ложок яблучного оцту, два яєчні жовтки, 250 грамів коньяку та мелені спеції: гвоздику, мускатний горіх, перець і чебрець. Сиру печінку, м’ясо й сало пропускаємо крізь м’ясорубку, а нарізану великими шматками цибулю пасеруємо, потім теж пропускаємо крізь м’ясорубку і змішуємо, додаючи спеції, яєчні жовтки, яблучний оцет — готуємо однорідну масу. Викладаємо її на деко, попередньо поклавши на нього сітку. Заливаємо все коньяком, додаємо лавровий лист, закриваємо сіткою і витримуємо ніч. На ранок випікаємо півтори години за температури 160 градусів. Щойно паштет захолоне, добу витримуємо його в холодильнику, а вже потім нарізаємо й подаємо до столу.
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Матьє АРДЕН. Народився 1964 року. Має вищу освіту в галузі сучасної французької та російської літератур. Викладав французьку і російську в школі та університеті. З 2006 по 2010-й — директор Французького інституту в Україні, аташе з питань культури Посольства Франції в Україні. З 2014-го — виконавчий директор Французького інституту в Україні.
ДОВІДКА «УК»
Французький інститут в Україні — складова відділу культури та співробітництва Посольства Франції в Україні. Відкрито в Києві 1994 року. Як і 151 французький культурний центр за кордоном, він підпорядковується Міністерству закордонних справ Франції і ставить за мету популяризацію французької мови й культури в Україні. У діяльності центру три напрями: курси французької мови (всі рівні), медіа-тека (інформаційний центр про сучасну Францію) та культурні заходи.
Ми в Google+