До 17 червня цього року Україна, згідно з міжнародними зобов’язаннями, мала б повністю перейти з аналогового наземного мовлення на досконаліше і перспективне цифрове.
Хто зацікавлений у переході?
Передовсім глядачі: більше каналів, якісніше зображення, сучасніший формат екрана 16х9, стереофонічний звук. Також телеорганізації-мовці, які отримали місця в Національній цифровій мережі, й нині витрачають великі кошти на розповсюдження програм і аналоговими, і цифровими передавачами. Звичайно, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, яка переймається розвитком медіа-простору, й ширше — всі державні інституції: міжнародні зобов’язання треба виконувати. Нарешті провайдер Національної цифрової мережі ТОВ «Зеонбуд», який розбудував цю сучасну мережу (664 передавачі, стандарт DVB-T2, або MPEG-4). До переліку можна додати операторів мобільного зв’язку і всіх, хто ним користується, бо новація дає змогу вивільнити додаткову смугу частот для розвитку мобільних послуг.
А кому новація не вигідна?
Мабуть, Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення, який забезпечує роботу більшості з понад 1500 аналогових передавачів, що розповсюджують контент телеканалів. Адже останні концерну за це платять. Цифрове ефірне мовлення — конкурент кабельного і супутникового в боротьбі за глядача, проте вони помітного спротиву становленню «цифри» не чинили. Гучнішими були голоси невдоволення тих місцевих телеорганізацій, котрим не вистачило місць на цифровому мультиплексі МХ5. Та сил вплинути на ситуацію вони майже не мали.
Отже, тих, хто «за», більше, ніж тих, хто «проти». Чому ж сталося як сталося?
Піар і навар в одному флаконі
Реалії завжди мають корені в колишніх рішеннях і діях. Від початку реалізації великий актуальний проект створення національної цифрової мережі мав потужну адміністративно-корупційну складову й реалізовувався насамперед в інтересах не відомих і досі(!) власників (чи власника) новонародженого кіпрського ТОВ «Зеонбуд», як виявилося, з необмеженими на той час можливостями пошуку партнерів.
Щойно це товариство доплило до нас із Cередземноморського узбережжя, одразу виграло саме на той час оголошений Нацрадою конкурс на розбудову національної цифрової мережі. Згодом кіпріотам «поталанило» ще раз: державний банк видав великий кредит. Потім — ще раз: концерн РРТ надав для розміщення передавачів та іншого обладнання свої вежі та виробничі площі. Після цього — ще, коли Нацрада (попереднього складу) дозволила закодувати сигнал і в такий спосіб контролювати ринок сет-топ-боксів — пристроїв-перетворювачів цифрового сигналу на аналоговий, «зрозумілий» нецифровим телевізорам глядачів.
До талану «Зеонбуду» варто додати й порядок, встановлений Нацрадою для мовців, які боролися за місця на мультиплексах: спочатку уклали договір з «Зеонбудом», а потім приймали документи на конкурс. На зламі 2011—2012 років «Зеонбуд» запустив мережу, і хоч глядачі майже не користувалися нею, на рахунок провайдера потекли гроші за трансляцію «у цифрі».
Таланило в ті недавні часи не тільки «Зеонбуду», а й двом виробникам сет-топ-боксів з Китаю, яких єдиних допустили за згодою «Зеонбуду» на наш ринок. У виробників з’явився оптовий покупець — Держкомтелерадіо. Через нього за посередница фірми Strong, обраної тим самим Держкомтелерадіо на спеціальному тендері, за ціною вищою, ніж будь-де в Європі, закупили майже 800 тисяч пристроїв-перетворювачів цифрового сигналу на аналоговий для малозабезпечених і подальша передача цих приладів як подарунків від самого Януковича та Партії регіонів. Так би мовити, і піар, і навар в одному флаконі за бюджетний кошт.
Загалом «Зеонбуд» влаштовував перехідний тривалий стан, коли його цифрові передавачі запрацювали, а аудиторія в них була мізерною і збільшувалася повільно, бо глядачі дивилися аналоговий ефір. Канали справно платили, ніхто не переймався всерйоз проблемами покриття цифровим сигналом. Невдоволення високими тарифами компенсували знижками провайдера.
Ситуація змінилася після Майдану
Відтоді пора талану для «Зеонбуду» завершилася: зникло майже батьківське піклування Нацради. Зокрема, кодування сигналу довелося скасувати, відкривши ринок сет-топ-боксів.
Орлиним оком високої роздільності глянув на «Зеонбуд» Антимонопольний комітет і несподівано дійшов глибокого висновку: якщо послугу з розповсюдження в загальнонаціональному ефірі здійснює один суб’єкт, то, мабуть, він монополіст.
«Зеонбуд» на блакитному екрані це спростовував і навіть довів, що часом і один у полі воїн, вигравши справу в суді. Та опоненти не заспокоїлись, а апеляційна інстанція нещодавно засвідчила їхню правоту.
Перейнялися проблемою й депутати. Щоправда, на засіданні профільного комітету Верховної Ради питання ставили риторичні: хіба можна аналогове ефірне мовлення вимикати? Поки що невідомо, хто «Зеонбудом» володіє. Чи не захоче власник раптово припинити роботу, а що тоді в ефірі люди побачать?
Розкриття таємниці власності тут — не самоціль, а лише перший крок, який має визначити подальшу біографію «Зеонбуду» як прозорого та безпечного для країни суб’єкта господарської діяльності.
Канали, частина яких просто припинила платити «Зеонбуду», почали всерйоз перейматися тарифами на розповсюдження програм в цифровому ефірі, мовляв, завищені: не 95% населення, як провайдер стверджує, а значно менша кількість глядачів може приймати ефірну «цифру». Доки між провайдером, каналами, Нацрадою не буде згоди в питанні розмірів покриття, доти розуміння, якими мають бути прийнятні тарифи, не буде. Досягти згоди заважає недовіра і маніпуляції з цифрами, до яких час від часу вдаються, на жаль, усі сторони.
Ось ще один вузол незгод: кількість тих, хто дивиться цифрове ефірне ТБ. «Зеонбуд» вважає, що чисельність глядачів цифрової мережі перевищує 11 мільйонів. Член Нацради О. Черниш стверджує: тільки 1,6 мільйона.
Наведу приклад, як народжуються лукаві цифри. У матеріалі на сайті «Телекритика» пресова служба «Зеонбуду», рахуючи свою аудиторію, пише, що на жовтень 2014-го населенню реалізовано 1,7 мільйона цифрових телевізорів. Проте забуває поділити цю цифру на три, бо лише третина глядачів приймає ефірне ТБ, а решта користується супутниковим, кабельним чи ІР-телебаченням.
Перелік конфліктних точок загальнонаціонального і регіонального рівнів можна продовжувати. Не прагну скласти повний список, а хочу показати, що в нинішній ситуації вимкнення до 17 червня аналогового ефіру було неможливим.
Насамкінець. Які наслідки це матиме? Жодних, якщо з країн-сусідів не буде звернень, мовляв, ваші аналогові передавачі створюють завади нашим цифровим. У такому разі ми зобов’язані вимкнути відповідні передавачі чи зменшити їхню потужність до прийнятної сусідам межі. Цікаво, що європейці-розробники угоди «Женева-2006» не переймалися питанням, що робити, коли хтось відмовиться вимикати аналогові передавачі, які після 17 червня створюють завади сусідам. Законослухняні люди просто не уявляли, що таке можливо. Тепер мають зрозуміти, що вимкнення аналогового мовлення та повний перехід на цифрове у нас відбудеться лише через кілька років.
Олександр МАКАРСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+