Голова Івано-Франківської
обласної державної адміністрації 
Михайло ВИШИВАНЮК

Як аксіому сприймаємо те, що зі столиці краще й далі  видно, що саме тут вирішується доля економіки і політики, формується законодавче поле та майбутнє нашої держави. Однак ми нечасто замислюємося над тим, що навіть найдосконаліші плани і задуми так і залишаться благими намірами, якщо вони не мають конкретної підтримки на рівні громад сіл, селищ, міст і регіонів.  Та й визначення Києва як оглядового майданчика, з якого чудово видно всі, так би мовити,  віддалені куточки країни і процеси, які там відбуваються, не таке вже й беззаперечне. Принаймні до такої думки доходиш, спілкуючись із головою Івано-Франківської обласної державної адміністрації Михайлом Вишиванюком.

Мимоволі згадується «велике бачиться на відстані», і постає чітке усвідомлення того, що  рішення, які приймають на Печерських пагорбах, проходять тест на успішність не стільки в Києві, як за його межами. І саме представники центральної влади на рівні районів та області  сповна відчувають на собі популярність чи непопулярність кроків, зроблених, сказати б, центром. Особливо на Прикарпатті, де більшість у радах усіх рівнів належить представникам опозиційних партій. Однак голова облдержадміністрації не вважає це перешкодою для чіткого дотримання стратегічного напрямку руху, визначеного на загальнодержавному рівні. І не остерігається відкрито, через місцеві ЗМІ, давати оцінки, які кардинально різняться від тих, що їх озвучують його опоненти. Зокрема щодо процесів, які відбуваються  в Україні. Саме з останнього і розпочалася наша розмова.

Коли кінь позаду воза

— На мою думку, доти, доки політика займатиме лідерські позиції у суспільній свідомості, а економіка перебуватиме у її затінку, країна не зможе сповна використати свій потенціал для стрімкого руху вперед. Адже практика минулих двох десятиліть переконує: якщо опозиційні сили за головну мету обирають прихід до влади, а не спільні дії  для виведення країни  на рівень високорозвинених європейських держав, то ми ніколи не виберемося із зачарованого кола економічних і соціальних проблем.

— То що, нам слід повернутися до однопартійної системи?

— Хіба я дав привід для такого висновку? Опозиція обов’язково повинна бути і брати активну участь у політичному житті держави. Хоч би для того, щоб влада не вважала себе істиною в останній інстанції. Але не зайвим було б перейняти досвід високорозвинених країн, де опоненти влади,  критикуючи її, пропонують власні об∂рунтовані  варіанти розв’язання тієї чи іншої проблеми. По-перше, «з’ясовуючи стосунки», там ніхто не закликає собі на підмогу інші країни. Оскільки як опозиція, так і влада вважають це своєю внутрішньою справою. А по-друге, вони непокояться за імідж країни і ставляться до нього дуже бережно.

Хіба можна уявити, приміром, щоб наші сусіди-поляки закликали Європу бойкотувати Євро-2012 і не приїжджати в Польщу або звернулися до керівництва Євросоюзу заблокувати співробітництво з їхньою країною?  Чи не правда, таке навіть уявити важко, а в нас це сприймають як належне, не замислюючись, що, наприклад, безвізовий режим із ЄС потрібен не владі, а передусім мільйонам наших співвітчизників. Саме вони змушені вистоювати в чергах під посольствами, терпіти приниження у разі безпідставної відмови в одержанні візи.

—  І яким ви бачите вихід із цієї ситуації, яка виникла не сьогодні й не вчора?

— Передусім не слід ставити власні інтереси  вище за насущні потреби наших громадян та здоровий глузд. Нинішня опозиція із власного досвіду добре знає, що таке бути владою і наскільки це «легко». Як і те, що політикою людей не нагодуєш, а, поставивши коня позаду воза, з місця не зрушиш. Адже  загальновідомо, що  фундамент розвитку будь-якої держави — передусім її економіка.

Невже становище української громади погіршиться, якщо замість «війни на знищення» опозиція спільно із владою займеться, приміром, пошуком оптимальних шляхів подолання кризових явищ і підвищення життєвого рівня людей? Звичайно, декому це невигідно, оскільки загальновідомо, що краще люди живуть, то менше вони цікавляться політикою.

Прикарпаття прекрасне в будь-яку пору року! Фото з сайту eco-turizm.net

Не помиляється той…

—  Михайле Васильовичу, ви вважаєте, мабуть, що опоненти влади, образно кажучи, бачать лише калюжу, а не зорі, які вона віддзеркалює. Якщо у вас зір влаштований по-іншому, то ви, мабуть, належите до оптимістів?

— Точніше до реалістів, які розрізняють не лише білий та чорний кольори, а й бачать напівтони.  Саме з огляду на це можу стверджувати, що  нинішній владі  за короткий період  вдалося домогтися кардинальних змін у багатьох сферах суспільно-економічного життя.

—  Наприклад…

— Візьмімо Євро-2012. Усього за два роки було побудовано або реконструйовано головні стадіони, аеропорти, готелі, дороги, чимало об’єктів інфраструктури. Хіба це не плюс владі, яка, на відміну від попередників, замість розмов зайнялася конкретною справою? Європа побачила в Україні надійного партнера, який дотримується слова і якому під силу виконувати найскладніші завдання. Мільйони людей з усіх куточків  континенту,  приїхавши на спортивне свято, побачили Україну зовсім не такою, як її змальовували у своїх «страшилках» закордонні та, хоч як це прикро,  деякі  вітчизняні ЗМІ. Гості повезли додому найкращі враження як про нашу країну, так і про її гостинних, доброзичливих людей. Згадайте, англійські вболівальники навіть вирішили судитися за брехню зі своїми ЗМІ, які напередодні чемпіонату не шкодували чорних фарб для України.

—  Але ж економічна ситуація та фінансовий стан пересічних громадян, на відміну від міжнародного іміджу, від цього не поліпшилися.

— Що стосується внутрішнього життя, то лише заангажовані політики можуть не помітити, наприклад, що глава держави започаткував соціальні ініціативи, які не є одноразовими, як це практикувалося раніше. Вони спрямовані на довгострокову перспективу, поступове покращення життя як пересічного українця, так і громади загалом. За бажання підтвердження цього можна знайти і в держбюджеті на 2013 рік, який став головним орієнтиром для визначення стратегічних  напрямів фінансової й економічної діяльності на місцях.

Або чому, згадуючи про ініційовані Президентом України Віктором Януковичем реформи, які фактично охоплюють усі сфери нашого життя, намагаються відшукати в них лише якісь хиби? Забуваючи, що про необхідність кардинальних змін в Україні говорили поспіль 20 років, але ніхто не наважувався взяти на себе відповідальність за реформування.

—  До речі, нещодавно глава держави, м’яко кажучи, не дуже компліментарно оцінив роботу урядовців у цьому напрямку.

— Не помиляється той, хто нічого не робить. У цьому разі, вважаю, належні висновки з критики маємо зробити і ми — керівники на рівні областей,  районів, населених пунктів, оскільки без підтримки знизу реформи завжди пробуксовуватимуть.

Але повернімося до того, що, на відміну від більшості попередників, Президент пішов на непопулярні кроки. Він добро розумів, що це не додасть додаткових балів його іміджу, проте надасть реальну перспективу розвитку нашої країни.

А енергетична незалежність, яка є найважливішою складовою національної безпеки? Ми двадцять років чули про це лише розмови, а нинішня влада буквально за рік  зуміла нарешті зрушити цей «віз» із місця. То хто більший патріот — той, хто лише говорить про свою любов до України, чи той, хто підтверджує свої почуття конкретними справами?

—  Ви ставите запитання так, що відповідь на нього очевидна. Але скажіть, будь ласка,  на чому грунтується ваша впевненість, коли в інтерв’ю одному з місцевих видань ви заявили, що доки Президентом буде Віктор Янукович, Україна ніколи і ні в чому не поступиться своїм суверенітетом?

— Особисто знаю Віктора Федоровича ще відтоді, коли він працював  на Донеччині.  Тому з певністю можу твердити, що він людина слова: ніколи за жодних обставин не відступиться від нього. І якщо Віктор Янукович як глава держави у липні 2010 року підписав закон, яким чітко визначено, що майбутнє України в Європейському Союзі, повірте, так воно і буде.

Писанковий край

—  Михайле Васильовичу, з моєї вини ми трохи захопилися  питаннями загальнодержавного масштабу. Хоч широкому загалу, мабуть, цікаві погляди на загальноукраїнські проблеми у такому непростому  і водночас привабливому регіоні, як Прикарпаття. Та повернімося до того, що ближче вам. Тобто до Івано-Франківщини, де ви вже одинадцять років очолюєте обласну державну адміністрацію.

— Уточнюю: з перервою від лютого 2005 року до березня 2010-го.

— Тим більше у вас є можливість порівняти, якою ви залишали область і якою прийняли знову. Окрім того, працювати нині, мабуть, набагато складніше з огляду на те, що фактично більшість у радах усіх рівнів належить представникам опозиційних сил.

— Можу лише сказати, що ситуація у 2010 році не різнилася від загальнодержавної. Розпочинати довелося навіть не з нуля, а з мінуса.

Стосовно опонентів, то з ними необхідно знаходити спільну мову, оскільки цього потребують інтереси людей. Приміром, бюджет на 2013-й нам вдалося ухвалити вчасно, оперативно й без зайвого галасу. Бо хто буде проти того, щоб будувати та реконструювати навчальні заклади, лікарні, дороги, оновлювати інфраструктуру?!

Я завжди говорив і говоритиму: якщо ти щирий патріот і хочеш творити добро для України, то це можна робити будь-де, починаючи із професії прибиральника, робітника, інженера, педагога, механізатора і до народного депутата. Коли ж люди рвуться до посад, а не до розбудови держави, то в цьому криється велика небезпека для країни.

—  Який вигляд на тлі того, що минулий рік був не зовсім вдалим, наприклад для промисловості країни, має  Прикарпаття — кращий чи гірший?

— Думаю, цифри свідчать самі за себе. За підсумками минулого року індекс виробництва промислової продукції становить 101%. Обсяги виробництва в металургії та готових металевих виробів зросли на 11%, у целюлозно-паперовому виробництві — на 10,5, машинобудуванні — на 8,5%. Обсяги реалізованої промислової продукції за одинадцять місяців минулого року становлять 21,1 мільярда гривень, що на 6,8% більше порівняно з відповідним періодом 2011-го. Щодо соціальних ініціатив глави держави, то вони в нас виконані повністю.

—  Знаю, що розпочинаючи свою другу каденцію на посаді голови облдержадміністрації, ви одразу задекларували: протягом десяти років Прикарпаття має стати писанковим краєм. Тобто таким самим різнобарвним і красивим?

— Повірте, що це тема окремої розмови, як і розвиток туризму, залучення інвестицій, виконання соціальних питань тощо. В цьому напрямі вже зроблено чимало. Причому проводячи, приміром,  реконструкцію, відбудову населених пунктів, ми заручилися практичною підтримкою місцевих громад. Це лише підтверджує моє переконання: досягти можна багато, якщо, приймаючи важливі рішення, радитися з громадою і спрямовувати енергію людей у правильне русло.

Василь ТУГЛУК,
«Урядовий кур’єр»
Київ — Івано-Франківськ — Київ 

ДОСЬЄ «УК»

Михайло ВИШИВАНЮК. Народився 13 жовтня 1952 року в селі Іванівці Коломийського району на Прикарпатті.

За першою вищою освітою (Дніпропетровський сільгоспінститут) — інженер-механік. Спеціальність юриста здобув у Прикарпатському університеті ім. Василя Стефаника. У 2002 році отримав науковий ступінь кандидата економічних наук.

Упродовж 26 років працював на виробництві. З березня 1995-го по травень 1997 року був радником Президента України з аграрних питань.  З  лютого 1997-го по лютий 2005-го — голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Удруге призначений на цю посаду в березні 2010 року.

Двічі лауреат Державної премії України в галузі архітектури (1992, 2001).

Заслужений економіст України.

Нагороджений медаллю «За трудову відзнаку» (1986), орденом «За заслуги» всіх трьох ступенів. Депутат Івано-Франківської обласної ради четвертого, п’ятого і шостого скликань (2002—2006, 2006—2010, 2010).