Міністр соціальної політики Павло РОЗЕНКО: «Якісна державна соціальна допомога обов’язково має бути адресною» 

Питання соціального захисту цікавлять та хвилюють, напевно, більшість українців. І кожному болить щось своє — субсидії, пенсії, допомога у працевлаштуванні, а переселенцям з Криму та сходу ще й пошук житла та виплата держдопомоги. З найгострішими з тих, які надійшли від наших читачів, «УК» звернувся до міністра соціальної політики Павла РОЗЕНКА.

— Павле Валерійовичу, розкажіть про стан і перспективи соціальної реформи в Україні.

— Те, що соціальна реформа країні необхідна, вже ні в кого не викликає сумніву. Адже, з одного боку, держава щороку спрямовує чималі кошти на соціальний захист людей. Та, з іншого, якщо запитати, чи задоволені вони рівнем захисту й допомоги, більшість, напевно, відповість «ні». Тому цю систему координат слід змінити. Також маємо розуміти, що реформа — не завжди і не тільки збільшення чи підвищення. Є там моменти, які люди сприймуть не одразу і не завжди позитивно. Але я впевнений, що час мине і всі зрозуміють, що ці зміни були невідворотні, й побачать їхній позитивний ефект.

Але той позитив, який можемо зробити вже зараз, ми робимо. Це стосується насамперед наведення порядку в пенсійній системі. У коаліційній угоді записано, що уряд переходитиме на єдині принципи нарахування пенсій як до соціально справедливої соціальної системи. Саме цей уряд, на моє переконання, припинить ділити пенсіонерів на сорти. Такі категорії як держслужбовці високого рангу, судді, прокурори тощо вже не отримують пенсію у розмірі 90% від зарплати, а тільки 60%. І таким чином пенсія чиновника наблизилася до формули розрахунку звичайного пенсіонера. Це крок нинішньої влади до встановлення соціальної справедливості. Наступним кроком буде повне скасування системи спецпенсій в Україні та впровадження накопичувальної системи пенсійного страхування.

Ще один крок — нова форма нарахування субсидій. Ця система є прозорою і спрощеною. Ми прибрали з неї штучні бар’єри, і тепер усі малозабезпечені люди та родини без жодних обмежень зможуть її отримати. Також ми наводимо лад у фондах соціального страхування.

— Розкажіть про це докладніше.

— Ми реалізували вимогу коаліційної угоди та пішли на об’єднання Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду соцстрахування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які фактично виконували дуже схожі функції. Тож нині утворено один Фонд соціального страхування України. Таким чином досягаємо більшої прозорості у роботі структури, скорочуємо кількість чиновників, уникаємо дубляжу функцій та економимо кошти. І я вас запевняю, що всі ці гроші, а це, за приблизними розрахунками, майже півмільярда гривень, будуть спрямовані саме на покращення соціального захисту людей. Адже я переконаний, що якісна державна допомога обов’язково має бути адресною.

Заплановано монетизацію

— Як реформи у соціальній сфері стосуватимуться пільговиків?

— Вважаю, що нинішній уряд далеко просунувся у реформуванні та адресності надання пільг. Нині вже ліквідовано усі пільги для чиновників: нардепів, високопосадовців, прокурорського та суддівського корпусу та ін. Отже, система привілейованості відходить у минуле, а пільги надаватимуться лише тим людям, які справді їх конче потребують.

Чітко можу запевнити, що усі пільги будуть адресними й прив’язаними саме до доходів людини. Оцінять такий перехід жителі сіл, які, приміром, просто не мають змоги користуватися громадським транспортом щодня. І якщо замість пільги, яку вони не використовують, ці люди з малими пенсіями отримають гроші, думаю, це буде правильно.

Переконаний, ті, хто отримують від держави високі пенсії (по 10—15 тисяч гривень на місяць), можуть собі дозволити оплатити, наприклад, проїзд у громадському транспорті. Знайдуть вони ті 4 гривні, і не потрібні їм жодні пільги. А зекономлені гроші підуть на підвищення адресної допомоги, припустімо, на проїзд тим, кому вона насправді необхідна.

Приклад монетизації пільг уже маємо. Це надання коштів на тверде пічне паливо. Діє вона доволі давно та доводить свою ефективність. Наступною має стати, думаю, саме пільга на проїзд. Адже система взаємозаліку держави та організацій, які надають транспортні послуги, себе скомпрометувала. За роки вона стала повністю корумпованою, адже неможливо чітко відстежити, скільки саме пільговиків користуються транспортом щодня. Тому правильно буде, якщо будь-яка людина сплачуватиме за проїзд, але тим, у кого є пільги, держава щомісяця на це спрямовуватиме реальні кошти.

Але зауважу, що монетизація — це лише один із варіантів, що розглядаються. Також це може бути, наприклад, пряма грошова компенсація перевізникам, введення спецкарток, на які людям перераховуватимуть гроші на проїзд, або друк проїзних документів, які видаватимуть пільговикам. І буде обрано найдоцільніший, аби це насправді було просто, зручно і кошти використовувалися якомога ефективніше.

— Які пільги будуть скасовані повністю?

— Це всі пільги для спецпенсіонерів. І їх уже скасовано з квітня. А далі ми плануємо вже найближчим часом провести повну інвентаризацію наявних в Україні пільг та вивчити їхню доцільність. Обіцяю, що оприлюднимо цей список та наші пропозиції й обґрунтування того, чому вважаємо, що слід скасувати ту чи ту. Переважно це стосуватиметься лише номінальних пільг, які є тільки на папері та десятиліттями не фінансувалися.

— Скільки нині в Україні тимчасово переміщених осіб та чим і наскільки ефективно їм допомагає міністерство?

— За останніми даними, на територію, підконтрольну українській владі, з Криму та сходу держави нині переселилися майже 1,3 мільйона осіб. Це дуже багато людей, надавати допомогу яким у різних напрямках одночасно нам раніше не доводилося. А отже, досвід здобуваємо в процесі роботи. За весь час держава вже спрямувала на їхню підтримку понад 4 мільярди гривень. переважно це соціальна допомога: 884 гривні на місяць надається на підтримку однієї непрацездатної особи (пенсіонери, діти) і 442 гривні працездатним переселенцям. Також місяць тому уряд ухвалив рішення про збільшення виплат інвалідам до 949 гривень.

Коли ці виплати започатковували у жовтні 2014-го, їх передбачали строком всього на 6 місяців для непрацездатних і на 4 для працездатних. Проте нещодавно уряд ухвалив рішення продовжити їх для першої категорії ще на півроку. Працездатні ж люди за 4 місяці мають знайти роботу, а Служба зайнятості — усіляко допомагати їм у цьому.

— Як відомо, нещодавно у Службі зайнятості змінився керівник. Чим це викликано і які сподівання покладаєте на нового очільника?

— Перед ухваленням рішення я ретельно перевірив якість роботи цієї служби і з’ясував, що там було чимало порушень. Як-от: виділялися надмірні кошти, які використовували абсолютно не за призначенням. Тому було прийняте рішення про кардинальні кадрові зміни. Упевнений, що новий очільник служби зробить належні висновки з інформації про неякісну роботу попередника та зможе налагодити ефективну роботу цієї служби, допомоги якої нині потребують тисячі українців.

Служба зайнятості має зайняти активну позицію на ринку праці нашої держави. Нещодавно затверджено бюджет цієї інституції. А отже, вона матиме з чим розпочати нові програми, зокрема з переселенцями. Таку програму та спрямування на неї 20 мільйонів гривень ініціював новий голова СЗ. Переселенці за допомогою фахівців зможуть пройти курси підвищення кваліфікації або й взагалі змінити професію на ту, яка нині найбільш затребувана на ринку праці. І я переконаний, що вже найближчим часом ця робота дасть відчутні результати.

Вимагати прописку незаконно

— Нещодавно до редакції звернулися вимушені переселенці з Донеччини, які нині живуть на Дніпропетровщині. Скаржилися на те, що соцвиплати їм обіцяють лише після надання інформації про реєстрацію на новому місці. Але більшість з них житло винаймають або мешкають у рідних чи друзів. Що їм робити?

— В Україні існує Інститут тимчасової реєстрації. І цим питанням мають займатися фахівці обласних та районних адміністрацій. При кожній райдержадміністрації нині створено штаб, працівники якого займаються розселенням тимчасово переміщених осіб та наданням усієї необхідної допомоги.

Ніхто не має права ставити як умову цим людям необхідність наявності саме прописки або реєстрації зі штампом у паспорті. А ось що вони насправді зобов’язані зробити — зафіксувати у Державній міграційній службі місце свого тимчасового проживання та отримати довідку про це. І саме на її підставі ці люди можуть отримати від місцевих органів соцзахисту усю належну допомогу. Все це робиться згідно із законами України, які ухвалила Верховна Рада, де ця процедура чітко прописана.

Вимоги ж щодо надання довідки поставлені тому, що допомога ця повинна бути адресною. Її мають отримувати українці, які залишили свої домівки у Криму чи на сході й реально потребують державної підтримки. Аби ті, хто свідомо обрав проживання на окупованих терористами територіях, не здійснювали так звані тури по соціальні та пенсійні виплати.

— Також наші читачі цікавляться: чи може уряд ухвалити рішення все ж виплачувати соцдопомогу та пенсії людям, які живуть нині на непідконтрольній українській владі частині сходу України?

— Наголошу, що не українська влада припинила ці виплати, а терористи, які захопили на цій території всі банківські установи, Казначейську службу, місцеві управління Пенсійного фонду. І в української влади на тих територіях немає навіть соціальних працівників, які ці виплати могли б здійснити. Отже, проблема не у бажанні чи небажанні, а в тому, що це неможливо зробити просто фізично. Тому в бажаючих отримувати як і раніше належні їм виплати поки що вихід лише один — переїхати на проживання на територію, підконтрольну українській владі. Надалі, якщо будуть виконані мінські угоди і ці території повернуться під контроль влади України й там знову запрацюють наші закони, а також банки та інші установи, вони зможуть виплачувати людям гроші без потреби переселення.

— Який стан справ щодо заборгованості із заробітної плати в Україні?

— Борги є, але вони виникли не за останні кілька місяців, а у червні-жовтні минулого року, тобто не за каденції цього уряду. А взагалі вони накопичувалися роками. Можу сказати чітко, що на підприємствах міністерства заборгованості немає. А щодо тих, де вона є, — це переважно підприємства вугільної та енергетичної галузей. Та уряд не лише спостерігає за тим, що відбувається. Місяць тому він ухвалив рішення про погашення заборгованості шахтарям. З держбюджету на це будуть спрямовані близько 400 мільйонів гривень. Зростання ж боргу пов’язане з подіями, які нині відбуваються на сході України. І також із загальним станом економіки держави, який нині далекий від ідеального. Ми розуміємо, що за місяць-два повністю цю проблему не розв’яжемо навіть за найбільшого бажання. Проте робимо все, що в наших силах, й робитимемо надалі.

— На яку допомогу від держави нині можуть розраховувати учасники та інваліди АТО?

— Функції їх супроводження покладені на Державний комітет ветеранів та учасників АТО. Цього року створено п’ять нових бюджетних програм, які передбачають роботу з цими людьми та допомогу їм. Це програми соціальної, психологічної реабілітації, допомоги із працевлаштуванням, забезпеченням житлом тих, хто повертається з передової. А також програми допомоги з протезування та роботи з інвалідами. На них держава спрямує частину коштів, частину мають надати місцеві бюджети. Після децентралізації вони отримали додатковий ресурс, а отже, це має бути наша спільна робота. Уряд затвердив порядок надання та використання державної частини коштів, які вже пішли в регіони і ці програми почали працювати.

Не все нині, на жаль, відбувається гладко. Адже деякі з цих програм, як-от із психологічної реабілітації військових, ми реалізовуємо вперше в історії нашої держави й маємо у цьому ще мало досвіду. Тому звертаємося за ним до фахівців, зокрема з США та Ізраїлю, які свого часу вже проходили через подібні військові конфлікти.

Та наші фахівці вчаться швидко. Тому я переконаний, що вже найближчим часом вони зможуть допомагати військовим, які повертатимуться з передової, не гірше за іноземних колег. І не лише щодо психологічної реабілітації. А й у наданні усіх видів допомоги, якої потребуватимуть хлопці.

Любомира КОВАЛЬ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Павло РОЗЕНКО. Народився 1970 року в Києві. У 1993 році закінчив Київський політехнічний інститут. 2005—2006 рр. — радник, перший заступник міністра праці та соціальної політики. 2006—2008 рр. — керівник служби соціальної політики Секретаріату Президента. 2008—2010 рр. — перший заступник міністра праці та соціальної політики. 2010—2012 рр. — експерт з питань соціальної, економічної та бюджетної політики. 2012—2014 рр. — народний депутат України VII скликання. З 2 грудня 2014 року призначений на посаду міністра соціальної політики. Автор понад 100 статей і публікацій з питань соцполітики, пенсійної реформи. Заслужений працівник соціальної сфери.