ВІДВЕРТА РОЗМОВА

Спеціалісти та експерти обговорили законопроект «Про ринок земель»

Хтось очікує Закону «Про ринок земель» з нетерпінням, а хтось — із тривогою: чи не піде по світу селянин? Що буде із сільськими територіями? І як розгортатиметься земельна реформа в Україні після набуття чинності історичного закону, що ось-ось має пройти друге читання? Відповіді на ці запитання шукали на Рівненщині.

Головне —  не обезземелити селян

Олександр ЧУПРИНА, 
заступник голови обласної ради:

— Кілька років тому я говорив, що ринок землі не варто запроваджувати раніше 2013 року. Так воно й вийшло. У цьому контексті нам треба зрозуміти просту річ: спішити тут не потрібно, а ось поспішати з розумом — так. Бо як тільки Верховна Рада відтерміновує ринок земель, так і ми синхронно відкладаємо вбік усю підготовчу роботу. В результаті навантаження на земельні служби тепер надзвичайно високе, вони не встигають впоратися з роботою, якої треба виконати стільки, як за попередні 20 років.

І все-таки маємо максимально ефективно підготуватися до ринкового старту, врахувавши всі «за» і «проти». Щоб не вийшло так, як з указом Президента від 3 грудня 1999 року: коли сім’я селянина, що все життя пропрацював у колгоспі й помер за тиждень до указу, залишилася ні з чим, а той, хто дізнався про підготовку указу й за тиждень записався в колгосп, на рівних з іншими отримав земельний пай. Головне завдання реформи, як на мене, полягає в тому, щоб не обезземелити селянина, для якого земля — і спосіб виживання, і засіб отримання бодай якихось доходів, і дати поштовх для розвитку сільських територій.

Тому, так би мовити, «біографія» кожного клаптика землі повинна бути виписана, як і в людини, — від «а» до «я». Як сільська людина сьогодні знає, де купити хліб і як це зробити краще, так вона має володіти й інформацією щодо своєї землі. І, звісно ж, паї мають бути виділені в натурі.

Частина людей переважно старшого віку захочуть одразу ж після набрання чинності законом продати землю, щоб достойно завершити своє життя. Але продати її вони повинні не шулеру, а державі. Якщо за цей рік ми створимо національний земельний банк, здатний забезпечити прозору й справедливу земельну політику, тоді може стартувати ринок землі. Або інша ситуація: людина хоче продати 50 гектарів землі, а на ній у цей час господарює фермер, з яким вона раніше уклала угоду оренди. Нехай тоді ця людина йде в земельний банк і він викуповує в неї цю землю. А фермер уже поступово може виплачувати її вартість банку.

Першочергове право викупу — за державою

Світлана БОГАТИРЧУК-КРИВКО, 
начальник головного управління Держкомзему:

— По суті, є лише три принципових питання, пов’язаних із законом: хто матиме право купувати землю? Скільки землі можна продати в одні руки? І чи відкриє закон шлях агровиробникам до дешевих кредитів? Усе інше — політиканство, яке потрібно відкинути й ухвалювати закон. Бо земля — ще не товар, але до неї вже активно прицінюються.

Що ще принципово важливо для нашої та сусідніх поліських областей? Певна річ, наші паї не порівняти з полтавськими чорноземами. Вони значно бідніші й за якістю, й за розмірами: середній розмір паю в області — 2,7 га.  Тому викупити паї в наших селян, які захочуть їх продати, повинна держава.

Ми ж за цей рік маємо завершити формування кадастру земель: тобто дописати до «я» «біографію» землі. До слова, для цього в держбюджеті-2012 вперше передбачено 80 млн грн — отже, держава зацікавлена в цій роботі. Використовуватимемо й кошти місцевих бюджетів. Гадаю, це виправить ситуацію: адже ще торік ми мали значне недофінансування служби. А, приміром, для вирішення ще одного принципового питання — розмежування земель державної та комунальної власності на Рівненщині — потрібно 46 мільйонів гривень.

Чимало претензій до ліцензіатів: ліцензії на землевпорядні роботи видає Київ, а контрольні функції залишаються за нами. Торік за поданням управління анульовано 6 ліцензій і одну визнано недійсною. Хоча аби люди не потрапляли в тенета спритних ділків, варто було б передати управлінням на місцях обидві функції. Адже часто наші пенсіонери сплачують у фірму чималі гроші і… не можуть дочекатися документів по три роки.

Щоправда, з початку цього року набули чинності зміни до законодавства, які допоможуть уникнути подібних ситуацій. Нагадаю, що процес отримання державного акта на землю має три етапи: рішення органу місцевого самоврядування про його видачу, підготовка документів ліцензіатами та безпосереднє виготовлення акта у територіальних органах. Так-от, тепер органи місцевого самоврядування мають часу не більше місяця, ліцензіати — не більше півроку, а територіальні органи — 2 тижні.

 Це пришвидшить роботу: тепер сесії місцевих рад із земельних питань повинні проходити не рідше, як раз на місяць. Хоча зі звернень громадян знаю, що є сільські ради, де сесії не збиралися зовсім, а сільський голова одноосібно виносив вигідні йому рішення. Ось чому так часто земельними питаннями займається прокуратура. Словом, закон потрібно ухвалювати, але під жорстким державним контролем.

З прийняттям закону не треба поспішати

Олександр КАЛІБЕРДА,
експерт, заступник керівника проекту Агентства США 
з міжнародного розвитку «Агроінвест»:

— Згадаймо: мораторій на продаж земель сільгосппризначення вперше запроваджено з 1 січня 2002-го на три роки. Потім його було продовжено. Виходить, що навіть 10 років виявилося не достатньо, аби належно підготуватися до введення в дію ринку землі. Між тим земля — загальнонаціональний ресурс, і тому інтерес тут справді має бути загальнодержавний. Не вважаю, що закон потрібно приймати вже. Бо маю кілька питань, на які у законопроекті не знайшов відповіді. Останнім часом я не чув і не читав довгостроковий прогноз розвитку нашого аграрного сектору та сільських територій. Як бачимо, ці процеси, приміром, через 10 років? Зайнятість сільського населення падає, доходи — теж… Одне слово, не видно тієї динаміки, якої хотілося б для своєї країни. 

Як на мене, законопроект має ще багато білих плям. Хто має право набувати землю у власність? Насамперед держава через Державний іпотечний земельний банк: а чи не викупить він землі, які могли б використовувати громади для свого розвитку? Адже повноцінне функціонування місцевої громади, сільських територій набагато важливіше, ніж сам по собі ринок землі. Другий набувач — громадяни України як фізичні особи. Але ж господарюють у нас на землі особи юридичні — як тоді використати землю як засіб кредитування? Відповіді поки що немає. До того ж, якщо всіх громадян України поставити в рівні умови, зрозуміло, в чиїх руках опиниться земля, навіть попри обмеження — не більше 100 гектарів у власність однієї людини. До речі, чому саме 100, а не більше чи менше? Таке враження, що цифри в законопроекті базуються на відчуттях, а не на фаховому аналізі та здоровому глузді.

Чому забули  про фермера?

Дмитро УКРАЇНЕЦЬ,
голова асоціації фермерів та приватних землевласників:

— І чому в переліку тих, хто може набувати у власність землю, немає фермерських господарств? Чому законодавець злякався фермерів, які непогано господарюють, створюють робочі місця, диверсифікують сільськогосподарське виробництво? Приміром, у нас на Рівненщині 90% картоплі та овочів вирощують фермери і приватні землевласники. А сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи?

Їхні засновники — виключно громадяни України, чому ж не надати їм право бути повноправними учасниками земельного ринку? Так, законодавець «злякався», що раптом почнуть масово реєструвати фермерські господарства. Але ж тут можна і потрібно чітко виписати: скажімо, учасниками ринку землі можуть бути лише ті фермерські господарства, які створені до 1 січня 2010 року абощо.

Хто  купить землю

Павло  КУЛИНИЧ, 
юрист:

— Дослідження свідчать, що вже у перший рік чинності закону приблизно 10% громадян продаватимуть землю. Але ж хто її купить? Є дві групи покупців — юридичних осіб: агрохолдинги, які мають величезні доходи, і дрібні та середні виробники, які таких доходів не мають. То в чиїх руках опиниться земля? Річ у тім, що ринку землі ще немає, а в Україні вже створено багато масштабних агропідприємств, яких нема ніде у світі. І обмежень на оренду землі вони не мають уже сьогодні, а законопроект дає змогу їм купити до 100 тисяч гектарів землі. А чому не 50?

Важлива складова реформи — поінформованість власників земельних паїв, українських селян про свої права в нових реаліях, з якими вони зустрінуться вже завтра. Проект Агентства США з міжнародного розвитку «Агроінвест» і покликаний допомогти селянам краще розуміти та захищати права  на землю,  продумано розпоряджатися своєю власністю для зміцнення добробуту власних родин. Один із напрямків цієї роботи — поширення інформації про земельну реформу та її результати через ЗМІ. Інший — сприяння наданню юридичних послуг з прав на землю для найвразливіших категорій населення: наприклад, у земельних конфліктах чи врегулюванні орендних відносин. Уже незабаром при створеному в рамках проекту ресурсному центрі буде спеціалізований веб-портал, який міститиме «дорожні карти» з вирішення тих чи тих питань.

Одне слово, майбутній ринок землі має бути прозорий, конкурентний та передбачуваний.

«Круглий стіл»
підготувала і провела
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур'єп»

 

ДОВІДКА «УК»

Нині в Україні 27 мільйонів гектарів ріллі та 90 тисяч суб’єктів господарювання на землі. 70 відсотків землевласників — пенсіонери. Опитування свідчать, що вже у перший рік чинності закону «Про ринок земель» землю запропонують до продажу 10—11 відсотків власників. Третина населення України проживає на сільських територіях, які повинні отримати від земельної реформи новий імпульс для розвитку.