ПРОГНОЗУВАННЯ

Простір у сучасному світі стає новою сутністю. Не враховувати це в державному управлінні щонайменше недалекоглядно

Прочитав в "Урядовому кур'єрі" статтю В. Литвина "Регіоналізм у політичному вимірі" (N209 від 9.11.10) і вирішив висловити своє бачення окресленої проблеми.

Справді ( і це засвідчує зарубіжний досвід) регіональна політика як просторове відображення національної стратегії розвитку країни відіграє провідну роль у розв'язанні базових завдань подальшого поступу України. Як справедливо підкреслює автор, йдеться про нову сутність простору в сучасному світі. Вона розглядається вже не як пасивне вмістилище різних видів діяльності, а як територіально диференційована сукупність потреб і можливостей, що визначають ступінь інвестиційної привабливості та активно впливають на вибір видів і масштабів цієї діяльності.

Нова релігія ЄС

Останніми роками країни Європейського Союзу ставляться до проблем регіоналізму з великим піїтетом, заледве не як до нової релігії. У нас же на часі говорити про з'яву поряд з традиційними чотирма ще й п'ятої влади - влади регіонів. Допоки назвати нинішню регіональну політику дієвою було б передчасно.

За радянських часів у взаємодії природи, людини і виробництва пріоритет надавався останньому, що призвело до критичного стану життєвого середовища (екологія, техногенна безпека, комунальне господарство). На жаль, і в нові часи справа здебільшого обмежується деклараціями, концепціями, програмами, а міжрегіональні відмінності в умовах життя людей лише посилюються.

Щоправда, позитивним винятком є угоди щодо розвитку регіонів, які укладаються останнім часом (передусім завдяки зусиллям Мінрегіонбуду) між урядом і регіональною владою. Важливо лише, щоб при цьому більш повно враховувалися схеми планування територій.

Хто в ліс, хто по дрова...

Відсутність належного розуміння сучасної ролі простору призводить до того, що державні програми підтримки окремих сфер життєдіяльності (село, малі міста тощо), хоча і мають бути реалізовані на одній і тій же території, системно не пов'язані між собою. Через це результативність їх украй низька.

Немає також і необхідної взаємопогодженості між передбаченими різними законодавчими актами роботами з планування територій та стратегіями соціально-економічного розвитку, які паралельно розробляються в межах адміністративно-територіальних одиниць. Це призводить до зайвих витрат інтелектуальних і фінансових ресурсів, а органи влади не отримують всебічно обгрунтованих рекомендацій щодо своїх майбутніх дій.

Зарубіжний досвід свідчить, що у взаємодії згаданих вище робіт провідну роль мають відігравати все-таки проекти з планування територій. Тому, що саме територіальне планування (на відміну від галузевих прогнозів) зорієнтовано безпосередньо на людину, задоволення всієї сукупності її потреб.

Водночас і планування, й стратегії носять міжвідомчий характер, тож мають гармонізувати на відповідній території різновекторні інтереси окремих галузей економіки. Певна річ, головним об'єктом їх вирішення є основа національного багатства - земля. І прогнозний горизонт у них ширший.

Генеральна схема як основа прогнозів

Не знаходимо ми стратегічного бачення важливості територіальної складової в законопроекті "Про державне прогнозування та стратегічне планування в Україні". Мене, як наукового керівника проекту Генеральної схеми планування території України, не могло не засмутити, що й у згаданій на початку газетній публікації ігнорується просторова спрямованість.

Як зазначено в розділі І Закону "Про Генеральну схему...", саме вона "визначає пріоритети та концептуальні вирішення планування і використання території країни, вдосконалення систем розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку інфраструктури, формування національної екологічної мережі". Тому в цій роботі і не могло бути "заплановане масштабне здійснення структурних перетворень з опорою на реконструкцію і технічне переоснащення підприємств, підвищення наукоємності і технологічності промислової продукції".

Генеральна схема - це першооснова комплексу робіт з прогнозування, програмування і проектування повноцінного життєвого середовища на національному, регіональному і місцевому рівнях. Вона і не повинна передбачати встановлення вартості й джерел фінансування відповідних робіт та їхніх виконавців. Як встановлено в законі, з метою забезпечення реалізації Генеральної схеми Кабінет Міністрів враховує її рішення в процесі підготовки прогнозів і державних програм економічного та соціального розвитку країни, схем розвитку окремих галузей економіки, інших державних програм з питань охорони земель, охорони здоров'я та природи, розвитку інженерно-транспортної інфраструктури й туризму, збереження історико-культурної спадщини та ін.

Обережно: терміни !

Непокоїть і такий момент. Справді, в широкому вжитку немає однозначного тлумачення терміну "регіон". Можливо, через це в статті стверджується, що територіальна громада формується на рівні регіону. Та Закон "Про стимулювання розвитку регіонів" встановлює, що для цілей цього законодавчого акта - це АР Крим, область, міста Київ та Севастополь. Водночас чинний Закон "Про місцеве самоврядування" чітко визначає, що територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, жителі добровільного об'єднання кількох сіл, що має єдиний адміністративний центр.

Все це доводить необхідність нагального законодавчого визначення засад державної регіональної політики, коригування чинної нормативної бази, яка регламентує проблеми місцевого розвитку. Зміст такого коригування може бути відпрацьований на прикладі Києва, де існує реальна необхідність налагодження системної координації розпочатого комплексу робіт з розвитку столиці: Генерального плану, Стратегії розвитку, програми реформ, Національного проекту "Місто майбутнього".

Щодо адміністративно-територіальної реформи, то безумовно справа ця складна, затратна, вочевидь вимагає змін до Конституції України, суспільної згоди, тож не може бути здійснена негайно. Та, враховуючи нагальність докорінного поліпшення якості надання громадянам послуг (передусім у сільській місцевості), можна безвідкладно розпочати розв'язання цієї проблеми, спираючись на відповідні норми Основного Закону та закону "Про місцеве самоврядування в Україні". Йдеться про започаткування державного стимулювання реалізації прав територіальних громад об'єднувати на договірних засадах свої головні ресурси для вирішення спільних для них завдань.
 

Володимир НУДЕЛЬМАН,
доктор географічних наук,
професор