Майстриня
Наталія СВИРИДЮК

У виставковій залі «Хлібня» Національного заповідника «Софія Київська» триває персональна виставка майстра народної ляльки Наталії Свиридюк з Полтави. Вона так і називається — «Полтавські рукотвори». Майстриня представила кілька десятків своїх кращих ляльок з майже двох тисяч, виготовлених нею за сім років, відколи займається цим ремеслом. Відомо, що ляльки-мотанки Наталії Свиридюк купували президенти України і перші керівники Полтавської області, народні депутати і художники, навіть родичі Степана Бандери, які нині мешкають у Німеччині.

За ескізами Олени Пчілки

— Пані Наталю, а яка з цих ляльок наймиліша вашому серцю?

— Вони всі — мої діти. Скажімо, ось ці, виготовлені за зразками вишивок, що збирала Олена Пчілка. Але найдорожча для мене лялька, яку я виготовила вперше. Вона лежить у нас удома, в шафі. Така малесенька, простенька, трішечки не ідеальна за формою… Але саме вона є моєю берегинею.

—  Чому лялька називається вузловою, або мотанкою?

— Бо вона створюється замотуванням, закручуванням, без допомоги ножиць і голки. Голку використовую тільки тоді, коли хочу зробити якісь декоративні деталі. В такий спосіб виготовляли ляльки і в давнину. Кроїлась старовинна сорочка, з неї залишалися шматочки тканини, смужечки, які потім скручувалися, зав’язувалися стрічечками, ниточками.

— Ви створюєте ляльок за шаблоном чи придумуєте їх?

— Працюю, спираючись на рекомендації науковців, народних майстрів, які досліджували вузлову ляльку. Зокрема так, як пише у своїй книжці «Народна іграшка» Олександр Найдін. Тобто беру стрічку з цупкої матерії, скручую її качалочкою, обтягую тканиною, і це вже основа. На місці уявного обличчя викладаю вписаний у коло хрестик — за давніми віруваннями солярний знак Сонця. Коли створено голову, починається масштабна, власне авторська робота над створенням образу ляльки. З дотриманням національних особливостей, кольорової гами, традицій.

— Де ви берете матеріал для виготовлення ляльок?

— Ще є бабусі, яким не шкода продати мішковину, лляні вироби за невелику ціну. Але часто матеріал для виготовлення ляльок мені дарують знайомі, чия творчість, бізнес пов’язані із шитвом, народною вишивкою. Даю оголошення про те, що купую старі плахти. На превеликий жаль, їх нелегко знайти, бо на Полтавщині лише в Решетилівці є кілька майстринь, які тчуть плахту вручну. Вона дуже дорога. В Луцьку є фабрика, де роблять дорогу плахту. Але її теж не завжди можна придбати. Фабриці вигідно, щоб плахту купували оптом, а мені її потрібно небагато. Тож доводиться робити все самій, вручну. Виплітаю, вишиваю. Зате в кожної ляльки своя родзинка, свій образ.

«Наша творчість — це наша душа»

— Скільки часу йде на створення ляльки?

— Тижні зо два. Але на ті, що зроблені за ескізами Олени Пчілки, часу пішло значно більше. Бо треба було окремо ткати фартушки, крайки, вишивати сорочечки з пуфиками. Заплітати косички, викроювати корсеточки…

— Ви 20 років відпрацювали в бібліотеці. Не шкодуєте, що пішли в іншу царину?

— Я дуже любила свою бібліотечну професію. Робота була моїм хобі, за яке ще й гроші платили. Зараз маю інше захоплення, за яке теж дещицю отримую. Але своє благополуччя фінансово не вимірюю. Головне у житті — позитивне мислення. Відчувати, що твоя праця потрібна людям. А якщо є й на матеріали, і на шматок хліба, то й дякувати Богу!

— Ваші ляльки-мотанки такі різні…

— Це тому, що я їх створюю за кількома напрямами: сувенірні, традиційні вузлові, «витягнуті з вогнища», ляльки, виготовлені за старовинними технологіями, із застосуванням натуральних барвників тощо. Наприклад, у мене є лялька з унікальною гадяцькою вишивкою, так званою лічильною гладдю. Цю старовинну тканину я купила у дівчини, яка збиралася мити нею посуд. Бо це м’якенька тканина. Я буквально вихопила її у неї з рук. Інші люди намагалися спалити полотно, пофарбоване натуральними барвниками. Тобто «врятовані з вогнища» — це ляльки, зроблені зі шматочків старих сорочок, полотна, рушників, фрагментів вишивки, які люди викинули б. І праця, думки, фантазія якоїсь невідомої майстрині, чиєїсь бабусі чи прабабусі продовжує жити в моїх ляльках.

—  Ваші домашні поділяють ваше захоплення?

— Так. Мій чоловік Олександр — і спонсор, і продюсер, і найкращий помічник, і охоронець. А наша доня Олеся взяла на себе всю роботу по господарству, щоб ніщо не заважало моїй творчості. Крім цього, родина — це моя художня рада. Все, що зроблю, першими бачать чоловік з дочкою, дають мені поради.

—  То, можливо, треба розширювати виробництво, якщо ляльки мають такий успіх?

— Над цим не думала. Якщо створювати цех, то треба набирати майстрів, якими хтось має керувати. Це вже буде тиск на них. Ні, наша творчість глибоко індивідуальна. Це наше самовираження. Наша душа.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Наталія СВИРИДЮК. Народилася 17 червня 1967 р. в Полтаві. Закінчила Харківський державний інститут культури. Працювала в Полтавському державному педагогічному університеті. З 2004 р. виготовляє вузлові ляльки-мотанки. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреат премії ім. В. Короленка.