Сильна жінка — це звучить гордо! Але такий титул створює своїм власницям більше проблем, ніж дає користі. Зокрема, видатна вітчизняна спортсменка Любов Черепаха, яка щоразу прославляє Україну, здобуваючи лише найвищі нагороди, і донині не відзначена жодною з державних нагород. Який статус — чемпіонки світу, турботливої матері, громадської діячки або просто коханої жінки — для неї важливіший, наша розмова з чарівною Леді Че.
— Любове Олександрівно, як прийшли в гирьовий спорт?
— Мій син Станіслав почав заняття гирьовим спортом у 14 років. У 15 років став чемпіоном міста і області. Під час одного із тренувань, які я іноді відвідувала, щоб його підтримати, він мене зачепив: «А тобі слабо гирки підняти?» І я подумала: а чому б ні?
Жіночий гирьовий спорт тоді тільки зароджувався. Я виросла в селі, виконувала різну фізичну роботу, та й потім носила непід?йомні сумки із продуктами. Тому гирями 16 кг мене не злякаєш.
Уперше взяла таку вагу 10 січня 2002-го. А через кілька місяців, у квітні, мені виповнилося 38 років. Потихеньку напрацьовувала витривалість, удосконалювала техніку. За останні два роки довела її до досконалості — немає жодного зайвого руху. Мій особистий рекорд становить 269 (!) підйомів за 10 хв.
До речі, я й дочку Вікторію долучила до цього спорту. Вона вже тренер. А на змаганнях виступаємо разом: як правило, у мене перше місце, в неї — друге.
— Чим вам запам’яталося перше змагання?
— Це був чемпіонат України у червні 2002 року в Полтаві. Всього було 5 жінок-учасниць, здебільшого молоді дівчата — 18—20 років. Тож я почувалася трохи ніяково. Втім, виконала вправу 80 разів правою рукою і потім змогла ці самі 80 разів зробити лівою. Тоді це був недосяжний результат.
Коли я поставила гирю, судді попросили показати мої долоні: хотіли впевнитися, що вони нічим не змащені. Виявляється, деякі гирьовики вдаються до різних хитрощів. І досвідчені судді про це знають, тому й перевіряють руки спортсмена, мацають снаряд. Це було моє хрещення.
— Як заняття гирьовим спортом допомагають жінкам у житті?
— Гирьовий спорт надає витривалості, стриманості, моральної стійкості, впевненості. Жінка вже не розлютиться, а спокійно вислухає співрозмовника, опонента. Це завжди підтягнута, красива фігура, постійна бадьорість. Це широке коло спілкування.
Люблю їздити на змагання — там заряджаюсь позитивом. Крім того, зміцнюється м’язова система малого тазу, що сприяє правильному виношуванню вагітності.
— Весь світ знає вас як Леді Че. Але для завоювання високого авторитету у світовому спортивному співтоваристві самих видатних спортивних рекордів недостатньо?
— Я запорізька козачка і прагну всюди прославляти рідний край. Тому на змаганнях виходжу на парад із прапором Запорізькій області й прошу піднімати його під час церемонії нагородження. А оскільки здебільшого перемагаю, то відмовити в цьому проханні мені не можуть. Тільки цього року я провезла наш прапор по всіх містах чемпіонатів: Архангельськ (Росія) — Тернопіль — Ташкент (Узбекистан) — Рівне — Лутракі (Греція) — Житомир — Керч та інших.
А ще, оскільки офіційного гімну області поки що не визначено, я вирішила використовувати композицію «Марш запорізьких козаків».
На грудях мого спортивного топа також герб області. У Лутракі на чемпіонаті світу в ривку ми з донькою Вікторією, яка завоювала «срібло», під час нагородження наділи українські національні вінки.
А ще мене називають законодавицею жіночої моди в гирьовому спорті, бо я першою вийшла на поміст у спідниці, а точніше, у спідниці-шортах. До цього дівчата зазвичай працювали в трико, трейсах, спортивних трусах. Вважаю, що жінка навіть на помості з гирями повинна бути привабливою.
А титул Леді Че — це похідне від Леді Черепаха і Леді Чемпіон. Так мене представляють на міжнародних змаганнях. Досягнення у спорті для мене — потужний стимул до саморозвитку.
Цього року побила ще один особистий рекорд: вступила відразу в три виші: в ЗНТУ — на спеціальність соціальний працівник, в КПУ — тренер, викладач фізкультури, Архангельський міжнародний інститут управління — спортивний менеджмент. Кількість дипломів — не самоціль. Кожна з освітніх програм має ужиткове значення. По-перше, нині без відповідної освіти навіть за наявності величезної кількості високих спортивних титулів — таких, як багаторазова чемпіонка світу і заслужений майстер спорту України, — дуже складно влаштуватися на тренерську роботу. А я вела спортивні секції гирьового спорту для дітвори в сільських школах Запорізького району. Крім того, займаюся організацією спортивних змагань. Цього року провела вже другі за рахунком на Кубок свого імені для школярів. І хочу це робити на належному рівні. А для цього слід опанувати спортивний менеджмент.
Професія соціального працівника допоможе в роботі зі спорт?сменами з числа людей з особливими потребами. Нині гирьовий спорт активно закріплюється в національному інваспорті, який результативно виходить на міжнародний рівень. Скажімо, на змаганнях Міжнародної конфедерації майстрів гирьового спорту в Архангельську виступають і жінки на інвалідних візках. Та й у нашій громадській організації «Запорізький вектор» я також займаюся інваспортом. Тому мені потрібні професійні знання соціального працівника.
— Вас знають як активну громадську діячку. Цей статус багато до чого зобов’язує. Навіщо вам таке додаткове навантаження?
— Для того, щоб не випасти зі спорту і не обмежуватися тільки гирьовим спортом. Я допомагаю спортсменам, організаторам змагань. У громадській організації «Запорізький вектор» очолюю спортивний напрям. Особливу увагу приділяємо молодіжній футбольній лізі, бо це реальна можливість забрати дітей з вулиці. Загалом вважаю своїм завданням залучати якомога більше молоді в масовий спорт. На жаль, у нас поки ще немає системного розвитку масового спорту, як це було за часів СРСР, — так званих форпостів при ЖЕДах, де діти з прилеглих дворів приходили пограти в настільний теніс, організовувалися у футбольні, хокейні, волейбольні команди. Багато хто ще пам’ятає всесоюзні турніри «Шкіряний м’яч» і «Золота шайба».
Один із шляхів активізації цієї роботи нині — у площині створення організацій співвласників багатоквартирних будинків, коли їхня громада може ухвалити рішення щодо надання одного з підсобних приміщень свого будинку для такого форпосту та оплату праці тренера.
Також громадські організації можуть брати участь — як фінансову, так і юридичну — в проведенні змагань і турнірів з різних видів спорту в районі, місті, області та країні загалом. А поки що організацію таких змагань взяла на себе ГО «Запорізький вектор». Так, у квітні цього року районний турнір Любові Черепахи з гирьового спорту серед школярів Запорізького району пройшов за підтримки мецената Олександра Богуслаєва. Ось ще один приклад успішної реалізації такого підходу. У дитячих секціях гирьового спорту, які я вела в селах Малокатеринівка і Відрадне Запорізького району, не було інвентарю для занять, зокрема, йдеться про гирі по 8—10 кг. В Україні такі ніхто не виробляє. Гирі китайського виробництва — за непідйомною для дітвори ціною. Відгукнувся генеральний директор комбінату «Запоріжсталь» Ростислав Шурма, гирі на особисте замовлення Леді Че оперативно виготовили на підприємстві й передали спортивним секціям .
— Які плани ще втілюватимете в життя?
— Моя дочка Вікторія працює тренером. Ми намагаємося залучати дівчат. Прагнемо їх навчити правильно займатися гирьовим спортом, щоб зберігати здоров’я і красу.
У мене теж є талановиті учні, які через два-три роки зможуть скласти гідну конкуренцію нинішнім світовим авторитетам, але для цього потрібно брати участь в турнірах, постійно відчувати запах перемоги. Тож потрібна допомога меценатів, людей не байдужих до розвитку спорту свого району, міста, області. Зокрема, змагання на Кубок Любові Черепахи набули позитивного резонансу. Цю роботу планую продовжити.
Наступного року мені виповниться 50, тож планую провести дитячі змагання більшого масштабу — обласного — на Суперкубок Любові Черепахи.
Також є ідея провести відкриті всеукраїнські змагання для школярів з робочою назвою «Золота гиря». Планую й змагання слов’ян. Дуже сподіваюся на підтримку в їх організації та проведенні Міністерства освіти і науки та Міністерства сім’ї , молоді та спорту.
Також ініціювала у своїй громадській організації «Запорізький вектор» регіональні премії для спортивних журналістів на честь Дня спортивних журналістів, який відзначається щороку 4 липня. Задумок дуже багато. Справа за малим — втілити всі плани в життя.
— Любове Олександрівно, в чому ваше жіноче щастя?
— Я щаслива людина. Мої спортивні перемоги обчислюються кілограмами «чистого золота». Кількості медалей уже не рахую. А їхня загальна вага після Греції тягне на понад 16 кг — вже навіть більше, ніж «жіноча» гиря. Але головне, що в мене щасливе сімейне життя, люблю своїх дітей і онуків, кохаю чоловіка, який щиро захоплюється моїми досягненнями і в усьому мене підтримує.
Наталія ЗВОРИГІНА, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Любов ЧЕРЕПАХА. Народилася 1964 року в селищі Жирнов Ростовської області. Закінчила Запорізьке кооперативне училище. Працювала продавцем, завідуючою магазином. З 2002 року займається гирьовим спортом.
Ми в Google+