Видатним людям встановлюють пам’ятники не через те, що були дуже красивими, а тому, що змінювали світ. Вплив, діяння цих людей відчутні досі.

Чому почав із цих слів? Бо є приклади, які змушують замислитися: чи весь потенціал, який отримали у спадок і який дарують нам таланти, патріоти нашої землі, ставимо собі на службу? Розкажу про кількох людей, які впливали на долю свого краю, країни, світу.

Співачка й акторка Шарі Федак із Берегового (за часів Угорщини Берегсас) стала легендарною, бо знімалася у перших німих американських фільмах. Ще одна знаменитість співачка Гізелла Ціпола, яка тепер живе в рідному селі Гать на Берегівщині, довгий час чарувала своїм голосом гостей київської опери. А півстоліття тому отримала першу премію на конкурсі в Токіо за краще виконання партії Чіо-Чіо-сан («Мадам Баттерфляй»  Пуччіні).

Британський лорд і медіа-магнат, власник глобальної видавничої імперії Роберт Максвелл (справжнє прізвище Гох Мехел Гершович) народився і виріс у селищі Солотвино на Тячівщині, виїхавши звідти після фашистської окупації. Його вплив на розвиток сучасних медіа не піддається сумнівам.

90-річний кравець Мартін Грінфільд виріс у селі Павлово на Свалявщині, а в часи Голокосту пройшов концтабори Освенцим і Бухенвальд. Один-єдиний із сім’ї вижив, емігрував до США. Його костюми замовляють Білл Клінтон, Барак Обама, Дональд Трамп, Леонардо ді Капріо та інші світові знаменитості.

Зіркові мої земляки не з неба впали — їх виплекала рідна земля. Скажете, що вони зі старої гвардії, а молодь інакша… Не погоджуся. Аттіла Віднянський із села Мужієво на Берегівщині після закінчення Київського інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого очолив професійний угорський драматичний театр у рідному райцентрі. Через 20 років його призначили головним режисером і художнім керівником Національного угорського театру в Будапешті. Водночас ставить вистави і на Закарпатті.

Сергій Квіт — фундатор Могилянської школи журналістики, президент Києво-Могилянської академії, попередній міністр освіти і науки України народився в Ужгороді. Мукачівцем до юнацьких літ був лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук.

У гірському селі Колочава пройшов перші життєві університети Станіслав Аржевітін, про якого хочеться сказати докладніше. Син сільських учителів, які приїхали у край за Карпатами у важкі післявоєнні часи за направленнями на роботу, він нічим не відрізнявся від місцевих хлопчаків. Але мало хто сподівався, що, виїхавши до Києва і заснувавши там власний банк «Ажіо», Станіслав повернеться. І не з порожніми руками, а з капіталовкладеннями, які дали змогу створити музей просто неба «Старе село». На його базі у Колочаві влаштовують виїзні семінари для музеєзнавців з усієї України, сюди приводять делегації дипломатів, влаштовують прес-тури. Звідусіль у село потяглися туристи: лише з Чехії кількість гостей за літній період перевищує 5 тисяч.

Про те, що унікальність рідного села зумів помітити і виразно показати звичайний у минулому сільський хлопець, більшість із гостей навряд чи дізнається. Але для місцевих це не секрет, для них вплив Аржевітіна на нинішній стан їхнього села беззаперечний. Тож туризм став прибутковим для колочавців: вони отримують прибутки, приймаючи у себе вдома гостей звідусіль.

Спробуємо піднятися і на вищий адміністративний рівень. Місто Тячів через історичні перипетії виявилося розділеним надвоє: одна його частина — на правому березі Тиси, в Україні, а інша на лівому — в Румунії. Десятиліттями це був малопомітний, навіть депресивний районний центр Закарпаття. Впираючись одним боком у кордон, а іншими — у межі сусідніх населених пунктів, він потерпав від малоземелля. Скількох зусиль, поїздок до столиці коштувало міському голові Іванові Ковачу переконати уряд країни, народних депутатів у тому, що конче потрібно розширити межі міста і громади сусідніх сіл готові поділитися з ним землями, знає лише він. Але згоду на це Тячів таки отримав.

Розширення меж відбулося ще до початку децентралізації в Україні, але  наслідки вже відчутні. Тячів продемонстрував такі темпи зростання в багатьох напрямах, що нечисленні опоненти Ковача позбулися будь-яких контраргументів. І коли три роки тому йшлося про створення об’єднаної територіальної громади із центром у Тячеві, про бажання приєднатися заявили всі довколишні села. Тячівська ОТГ стала першою зі створених на Закарпатті. Нині тут відремонтовано дороги, а тротуари в місті такі, яких нема в обласному центрі. Новий критий спорткомплекс увійшов у трійку найкращих в області.

Підсумуймо: чи може одна людина повернути хід історії? Здається, це ще нікому не вдавалося і навряд чи вдасться. Але… Як ніколи доречний афоризм: ми й не здатні залишити слід в історії, то спробуймо хоч наслідити в ній.

Власну життєву борозну кожен проорює самостійно, як і пожинає її врожай. Та при цьому не слабне відчуття: зроблена на рідній землі, для свого роду-племені — врожайна.