Переможець  міжнародного конкурсу
Британської асоціації дизайну
Наталія БОЛЬШАКОВА

Чому проект «Дім над морем» киянки Наталії Большакової визнаний торік одним із найкращих на престижному міжнародному конкурсі Британської асоціації дизайну? Бо, за словами голови журі в категорії «Візуалізація», засновника італійського меблевого концерну Паскуаля Натуцці, його «дизайн продуманий у повній гармонії з навколишнім ландшафтом, сповнений безкомпромісної елегантності чітких ліній і мінімалізму. Він об’єднує високий рівень архітектури з реальними функціональними потребами для комфортного життя сучасної сім’ї».

«Що нам варто дім збудувати: намалюємо — і будемо жити». У чотири роки я сприйняла цю приказку всерйоз і не могла збагнути, як це станеться…

«Що нам варто в чиємусь домі блукати: хоч і будинку ще немає, і господаря його не бачили»… Це придумалося завдяки «Дому над морем», справжність інтер’єру якого у 3D — вражаюча.

Нині у його «конкурсні» кімнати в Інтернеті може зайти кожен охочий. Та коли його побудують на високій кручі над Київським морем, стане для родини будинком-фортецею. Подасть голос у ньому електронний рояль Whaletone польського дизайнера Роберта Майкута, стилізований зовні під кита, що вистрибує з води. Червоним авто в одній із кімнат —?у скляному гаражі, ніби в акваріумі, особливо пишатиметься глава сім’ї: це його ідея. Пори року «заводитимуть», немов картини у рами, нові пейзажі навколишніх пагорбів і моря у вікна на всю стіну, які не мають перетинок…

До інтер’єру у стилі мінімалізму з елементами хай-теку в Україні призвичаєний не кожен. Та, як каже Наталія, не обов’язково приміряти його до себе, можна просто сприймати як витвір.

У її дивовижному «Домі над морем» я не жила б, але буваю там часто. Ось і з дизайнеркою зустрілася, щоб «походити» в ньому ще раз удвох і дещо розпитати.

— Пані Наталю, чи не боятиметься рояль-кит оцього вогню?

— Вогонь живий. Я знайшла француза, який робить такі каміни зі скляною витяжкою. Знаєте, дуже легко працювати з колегами з-за кордону: ніяких бар’єрів. Запитала, чи є в них дилери в Україні. Немає. Тож ми з’ясували всі питання у віддаленому режимі за ескізами й кресленнями.

Офіс продажів Whaletone розташований у Британії. Я зв’язалася з ним, щоб купити інструмент. Поцікавилася, як далеко поставити рояль-кит від вогню і вікна. Проконсультували. А доставка — це вже турботи замовника.

Меблі шукали довго. Побачать проект — о, який будинок! — і пропонують щось дуже дороге, зорієнтоване переважно на класику. А ми підбирали їх за оригінальністю, згідно з нашим інтер’єром.

— У будинку лише де-не-де вазончик. Не замало зелені?

— Досить. Ванна стоїть посеред міні-газону зі справжньої трави. А буде ще один сходовий майданчик, де стіну обтягнемо повстяним покривом, крізь який пропущено крапельний полив: туди можна висаджувати рослини за будь-яким малюнком. У Європі, де теплий клімат, такі «живі стіни» (винахід француза Патріка Бланка) поширені на фасадах, а в наших широтах обладнати їх зовні на весь рік неможливо, тож ми зробимо всередині — як живий квітучий килим на всю стіну. Це дуже красиво.

— Що надихає вас на ідеї?

— Дизайнерські виставки, особливо закордонні. Це — море ідей, емоцій. Тоді я знаю всі тенденції, новинки, адже там представлене все найкраще в цій галузі. Також дуже корисно відвідувати майстер-класи колег і виробників з Європи.

У «конкурсні» кімнати «Дому над морем» нині може завітати кожен охочий:
доки він не став для родини фортецею... Фото Наталії БОЛЬШАКОВОЇ


— Чому ви стали учасницею конкурсу саме Британської асоціації дизайну?

— Коли спитала замовника, чого хоче від свого будинку, він ошелешив: щоб дім виграв міжнародні конкурси на етапі 3D і потім — уже реалізований. Планка неабияка…

Шукала конкурс, у якому приймали 3D-проекти, і трапився британський. А більшість приміщень у нас уже були готові: я мала з чого вибирати десять найяскравіших картинок, які треба було надіслати.

— Як довідалися про свою перемогу?

— Про мою участь у конкурсі знали тільки чоловік, замовник і подруга, у якої ми в цей час гостювали в Іспанії. Це вона мені надокучала влітку: чого ти свій проект нікуди не висуваєш?

І ось ми йдемо з пляжу, у кав’ярні через вай-фай завантажую пошту, а там — лист англійською. Спочатку навіть не повірила. Кажу чоловіку: перечитай, по-моєму, я виграла.

— Ви отримували кришталеву статуетку в Лондоні, в Палаті лордів Вестмінстерського палацу, побачити який — ще одна нагорода для дизайнера…

— На жаль, там не здогадалися організувати нам екскурсію. Зате перед церемонією у мене була особиста зустріч (на моє прохання) з Ванессою Бреді, президентом Британської асоціації дизайну. Вона запросила у свій офіс. Я сказала, що це мій перший крок у міжнародній кар’єрі, що хочу почути якісь поради на майбутнє.

— Пані Ванесса у розмові згадала про «Дім над морем»?

— Я почула від неї таке захоплення від свого проекту, що це настільки і не британське, і не українське… Журі було шоковане його виглядом у 3D.

Усі переможці конкурсу стали почесними членами Британської асоціації дизайну, яка поширює інформацію про тих, хто до неї належить, серед потенційних клієнтів, різноманітних компаній, що обирають спеціалістів для забудовників.

— Після конкурсу вже маєте власне професійне віконечко в Європу?

— Цього року в Лондоні стартує проект реконструкції олімпійського селища, наша організація здійснює там дизайн. Сподіваюся, знайдеться робота і для мене.

— Як дизайн інтер’єру став вашим фахом?

— Здібності в малюванні й точних науках знадобилися б мені в архітектурі. Але коли вдома радилися, куди вступатиму, були тільки такі варіанти: фізмат у педінституті в Кіровограді чи щось технічне в столичному виші. Добре, що брат переконав маму, щоб відпустила мене в Київ.

На радіофізичному факультеті університету імені Тараса Шевченка я була майже відмінницею. Пішла працювати програмістом, зустріла на роботі чоловіка, з яким мені дуже пощастило. Саме він підштовхнув до дизайну: «Змінюй, мабуть, професію». Розуміла: це треба зробити, доки немає дітей. Ніколи не вчилася малювати професійно. Почала брати приватні уроки у викладача художнього вишу. Студентам він давав серйозніші завдання, а я сиділа зі школярами, котрі копіювали глечики, якісь геометричні фігури. Бо всі пропорції, тіні, перспективу тощо треба вміти відчувати.

Але в дизайні є не тільки художня складова, там багато інженерних питань, різні схеми, розрахунки… Після творчості треба показувати будівельникам, де, що і як, щоб вони твої картинки реалізували.

Дуже знадобилися курси дизайнера-архітектора Ірини Білової-Сморж, яка наголошувала: якщо у приміщенні з вашим дизайном людині комфортно, вона згадуватиме про вас із вдячністю, а ви цю позитивну енергетику отримуватимете. Такої нагороди, вважаю, треба прагнути завжди.

Я після курсів ще й напросилася до Ірини на безплатне стажування. Потім пішла в декрет і почала працювати самостійно.

— Хочеться уявити вашу оселю…

— Наша квартира в сучасному стилі, в теплих темних тонах, там багато дерева. Спочатку ми пофарбували її в білий колір, крім дитячої кімнати. Та коли пішли в гості, де закінчили ремонт за моїм проектом (а ми поклеїли там темні шпалери), чоловік сказав: перефарбуймо і переклеймо і в себе. Тож змінили все кардинально. Я б, може, і дитячу вже переінакшила — вона така різнокольорова. Коли сама дизайнер, то під нові тенденції хочеться і тут переробити, і там...

Людмила ЯНОВСЬКА,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Наталія БОЛЬШАКОВА. Народилася 1981 року в Кіровограді. Закінчила радіофізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Працювала програмістом. Фах дизайнера інтер’єру опанувала самотужки. Торік стала переможцем (першим і єдиним в Україні) міжнародного конкурсу Британської асоціації дизайну — SBID International Design Awards 2012.