Збагнути сучасну хижу росію розумом справді не варто й намагатися. Так само годі й шукати бодай краплину логіки чи здорового глузду проміж брутальної владної риторики кремля. У панівній ідеології важкохворої на агресивний геопотилізм імперії чітко простежується дуже примітивна і категорична підміна понять: чорне свідомо і вперто називають білим і навпаки. Тобто захисників своєї землі вони видають за агресорів та терористів, а загарбників і вбивць-головорізів презентують як невинних жертв.

Кажете, така маячня з перемінним успіхом знайшла б собі місце тільки серед одноклітинних організмів? Та де там! Із подачі біснуватого кремлівського геополітика та потужної пропаганди в рф від південних гір до північних морів і тундр тепер вірять, що агресивний збройний напад на сусідню державу — це начебто захист москви і тих тундр. А ось оборонці України, за хронічно поширеними збоченими догмами раші, — неофашисти і терористи.

Поза сумнівом, жорстоке поводження з військовими та цивільними полоненими чи публічна розправа над мужніми захисниками своєї землі — порушення кремлем багатьох міжнародних норм і прав та черговий воєнний злочин. Проте, використовуючи звичну тактику підміни понять, загарбники вперто намагаються видавати цинічну розправу над бійцями бригади Національної гвардії України «Азов» та цивільними жителями Маріуполя за суд.

А «судді» хто?

Спершу рашисти мали намір влаштувати цей блюзнірський фарс у зруйнованому ними приморському місті, де тримали оборону «азовці» та бійці всього тамтешнього гарнізону. Судилище планували почати торік восени і провели суто московитську бридку підготовку. Місцем розправи обрали вціліле приміщення тамтешньої камерної філармонії, на сцені якої вже встановили металеві тюремні клітки. До речі, коли навесні містом вночі прошмигнула зіщулена і мовчазна істота, зовні схожа на пуйла, серед найбільших досягнень у відбудови руїн тамтешні керівні орки показали примарі ще й оте ймовірне місце суду.

Проте потім брутальну виставу перенесли до російського міста ростов-на-дону, передавши справу південному окружному військовому суду. Показово «судити» загарбники вирішили 24 захисників України, та потім двоє з них уникли цієї сумної долі, бо потрапили під обмін полоненими і їх вивезли з території ненависті і зла. Інші вояки «Азову», на жаль, опинилися в епіцентрі так званого суду, що розпочався 14 червня.

Не секрет, у рашистів особлива любов до «Азову». Те, що це один із найбоєздатніших підрозділів України, вони переконалися ще після свого вторгнення на Донбас 2014 року, котре за підміною понять називали від «вони заблудилися» до «громадянська війна». Звідси й купа ярликів на кшталт «бандерівці», «карателі», «фашисти». Не змогла здолати «азовців» «друга у світі» армія і під час штурму Маріуполя, розпочавши повномасштабне вторгнення в Україну, назване для пересічних одноклітинних і зомбованих організмів «сво».

Останнім бастіоном для бійців бригади «Азов» та інших захисників міста стало підземелля металургійного комбінату «Азовсталь». Уже у травні, щоб зберегти життя українців, які залишилися в оточеному місті, вище військове командування ухвалило рішення припинити опір і скласти зброю, до якої вже не вистачало боєприпасів. Усього тоді в полон у межах домовленостей про подальший обмін потрапили майже 700 військовослужбовців «Азову», до яких окупанти нітрохи не приховували люті. Частину полонених відправили до рф, інші потрапили в колишню виправну колонію в Оленівці на території ОРДО. А 29 липня рашисти влаштували там терористичний акт, імітуючи обстріл з боку ЗСУ, внаслідок якого загинули 53 бійці, а ще 75 було поранено.

Услід за воєнним злочином у кремлі дали чітко зрозуміти, що пощади не буде й іншим захисникам України: торік у серпні керівні московські терористи визнали бригаду НГ України «Азов» «терористичною організацією». Однак невдовзі відбувся великий обмін, і тоді з полону додому повернулися 215 українців, серед яких 106 «азовців». Інші, на жаль, досі в рашистській неволі. А 22 з них опинилися на лаві підсудних у ростові, де розпочато судову виставу. Серед тих бранців вісім 8 жінок-кухарок, які працювали у відділі забезпечення «Азову». І їм так само загрожує позбавлення волі від 15 років до довічного ув’язнення. Як за що? Їхню участь в обороні міста й усієї України збочена кремлівська пропаганда видає за «причетність до терористичної організації та участь в акціях з повалення російської влади на Донеччині».

«Це офіційний воєнний злочин»

У червні вже відбулися два засідання ростовського ганьбища, яке за московською підміною понять, звісно, має іншу назву. «Фотографії судилища, яке влаштовують у ростові над захисниками Азовсталі, не викликає нічого, крім огиди. Лощені прокурори і виряджені присяжні із блискучими посмішками «судять» хлопців та дівчат, які нагадують скелети після концтабору та тортур. Такі знущання над комбатантами — офіційно воєнний злочин, якому слід надати належну оцінку Міжнародного кримінального суду. І скажіть, чи хтось бачить у залі представників Міжнародного комітету Червоного Хреста?» — відреагував на початок потворного дійства радник керівника Офісу Президента України Михайло Подоляк.

Тим часом українська правозахисна організація «Центр громадянських свобод» повідомила, що серед полонених, яких рашисти звинувачують у тероризмі, — не тільки бійці «Азову»: «Серед них є кілька цивільних, хоч окупанти вважають усіх затриманих військовими. Щонайменше у двох людей на момент повномасштабного вторгнення вже закінчився контракт і вони не несли службу. Щодо інших цивільних людей інформацію ще уточнюють».

Поза сумнівом, залишаються сподівання, що на сваволю московських окупантів і терористів, які, організувавши публічну показову розправу над захисниками України за звинуваченнями в тероризмі, мають відреагувати відповідні міжнародні інстанції. На цьому наголошує представниця Асоціації родин захисників Азовсталі Євгенія Синельник.

«Ми вже не вперше бачимо, що росія влаштовує суди над нашими військовими та цивільними, які суперечать Женевським та всім інших конвенціям щодо прав військовополонених. Тому варто привернути до «суду» увагу міжнародних організацій, таких, як Червоний Хрест та інші, що завдяки публічності дійства можуть проаналізувати вигляд і стан наших військовополонених. Підсудні змарнілі, худі, виснажені і справді наче вони із концтабору», — каже вона.

Також не зайвим буде привернути увагу й до ще одного «випадкового збігу». Огидний псевдотрибунал у ростові, що розпочався 14 червня, — це ще й хаотична ідеологічна реакція кремля на початок контрнаступу ЗСУ. Названий ворожою пропагандою «суд» насправді не має жоднісінького юридичного сенсу. Навіщо тоді все це?

Відповідь очевидна: коли рф починає тріщати і хитатися від зовнішнього міжнародного тиску і санкцій та внутрішніх гризні й розбірок, у викривлену збочену реальність приручених «ящиком» аборигенів додають певну дозу непереможності імперії. Звідси й показові суди над «терористами», «екстремістами», «карателями», «шпигунами». Тобто йдеться про черговий резонансний вкид, який заходить на ура пересічним внутрішнім добре зомбованим споживачам.

Зовсім інакше має відреагувати на брутальну розправу рашистів над захисниками України міжнародна спільнота. Адже є найголовніший факт: військовослужбовці бригади «Азов» офіційно брали участь у боях, захищаючи рідну землю від ворога.

«Женевські конвенції 1949 року, зокрема стаття 43 додаткового протоколу, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, зазначає, що військовослужбовців не можна звинувачувати в тому, що вони беруть участь у бойових діях. А бійців «Азову» та інших фактично звинувачують у тому, в чому звинувачувати заборонено, — участі в бойових діях», — нагадує виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова.       

Так, рашистам-пуйловцям, як відомо, закони та конвенції, яких дотримуються у цивілізованому світі, не писані. Проте відповідати їм ще й за цей черговий воєнний злочин таки доведеться. І можливо, відбуватиметься це у визволеному від загарбників Маріуполі. А зіщуляться вони в тій самій клітці, яку змонтували на сцені міської камерної філармонії, в назві якої титульне і лячне для них слово — саме «камера». Із гратами.