Відомий в Україні й за її межами збирач і дослідник народної творчості Іван Хланта видав півтора десятка збірників з народних пісень, колядок, коломийок українців, які проживають не лише в Україні, а й за її межами: в Румунії, Сербії та інших країнах. На Закарпатті він записав 20 збірників казок.

Цього разу невтомний збирач фольклору презентував два збірники, до яких увійшли народні пісні українців, котрі проживають за межами нашої країни. Про непростий шлях цих видань до читача, як і про непересічну особистість збирача фольклору, — в розповіді кореспондента «Урядового кур’єра».

Усе починалося з казки

Ужгородець Іван Хланта несе місію фольклориста з 1976 року — відтоді, як захистив дисертацію кандидата філологічних наук, дослідивши українську соціальнопобутову казку. Перелік відзнак Івана Хланти розширився: доктор мистецтвознавства, академік Академії наук вищої освіти України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат премії імені Зореслава. Та щороку вирушає у фольклорні експедиції і привозить матеріали для чергових книжок. Задля збереження та популяризації народної творчості не цурається потрібної для всього українства роботи, покликаної зафіксувати надбання народу, залишені нам у слові.

Наприкінці вересня Іван Хланта презентував «Пісні українців Кубані» та «Пісні українців Мараморощини (Румунія)». Обидві з’явилися в ужгородському видавництві «Патент».

Про свої «ходіння у народ» Іван Хланта на презентації в Ужгородській публічній бібліотеці висловився так: «Саме фольклор — основа розвитку літератури, культури і мистецтва. Візьміть книжку з народними оповіданнями, приказками і прислів’ями, і ви в цьому переконаєтесь. Усі ми повин­ні працювати, щоб збагачувати народну скарбницю. Радий, що маю змогу зберігати ці надбання, не дати всохнути пісенній криниці українців».

Згадуючи про поїздку на Кубань, Іван Хланта розповідав: «У цій експедиції 1995 року мені вдалося записати понад 620 пісень. Після повернення все це треба було підготувати до друку. Але, як часто буває, коштів не знайшлося, і книжку вдалося видати аж 2021го.

В українців Кубані пісні добре збереглися, і їх дуже багато. Виконавці виявилися музично обдарованими: співають двома чи трьома голосами. А на Закарпатті таке майже ніде не трапляється. Поїздка на Кубань підтвердила, що там у селах досі розмовляють українською, пам’ятають свої корені».

Український фольклор з Румунії

На презентації йшлося і про фольклор українців Румунії, зокрема, тієї її частини, що межує з українським Закарпаттям.

Після першої світової війни частина історичного Закарпаття, зокрема його комітат (адміністративнотериторіальна одиниця) Мараморош, через політичні домовленості відійшла до Румунії. Тож українці 12 сіл Мараморошу на лівому березі Тиси залишилися відірваними від материкової України. У них ті самі звичаї, традиції, обряди, що й на правобережжі Тиси — українському її боці. Населені пункти з компактним проживанням українців у Румунії лежать поряд із Рахівським, Тячівським та Хустським районами Закарпаття. Цим пояснюється їхня культурна, ментальна близькість.

«Фольклор українців у цьому куточку Румунії фактично не записували, і важливо було його зафіксувати, доки живі носії, — зауважив Іван Хланта. — Тож 1997 року я вперше подався на Мараморощину. Підсумком тієї експедиції став збірник «Народні пісні українців Банату (Румунія)», який вийшов 2009го. У цей румунський регіон мої давні землякизакарпатці переселилися з Міжгірщини впродовж 1908—1918 років і зуміли зберегти свої звичаї, культуру».

Після того були ще чотири експедиції до цієї країни, в яких Іван Хланта з колегами збирав фольклор етнічних українців. Другий збірник вийшов друком аж тепер. Минуло два десятиліття, і багатьох із тих, від кого записували пісні, вже немає. Тож марамороські записи назавжди зберегли цінні зразки народної творчості, яка побутувала в цьому регіоні з давніхдавен».

2014го Іван Хланта видав пісенний фольклор українців Сербії. Тоді на світ з’явилася «Пісня над Дунаєм. Народні пісні українців Сербії».

Справжнє мистецтво

«Обидва видання, які ми презентували в кількох книгозбірнях Ужгорода і Мукачева, цінними для музикознавців та істориків, етнографів, філологів. Вони привертають увагу широкого загалу до фольклорних надбань українців, які живуть за межами держави. Сподіваємося, вони стануть містком для творчої співпраці одноплемінників у різних країнах», — сказала директор Закарпатського обласного організаційнометодичного центру культури заслужений працівник культури України  Ганна Дрогальчук.

«Ми часто шукаємо твори для оновлення репертуару, а тут — багато пісень, яких ще ніколи в нас не виконували, — розповіла кореспондентові по завершенні презентації викладачка Ужгородської музичної школи Іванна Томчич. — Вважаю ці книжки дуже потрібними. Під час війни, коли люди прагнуть до коренів, це джерело творчості, вони підживлюють національний дух, який допомагає вистояти».

Пісні зможуть брати до репертуару сучасні виконавці, адже вони доповнені нотними записами. Це окрема заслуга збирача фольклору, який разом із текстами записував мелодії. У вигляді нот їх відтворила музикознавець Тетяна Росул. До речі, всі чотири книжки з піснями українців Румунії, Сербії та Кубані вміщують ноти.

Про щирість, уміння налагоджувати контакти під час презентації розказала Ганна Дрогальчук: «Збирачеві фольклору, як і всім, хто вирушає в експедиції, доводиться вирішувати побутові питання. Коштів, які отримував у вигляді відрядних, не вистачало навіть на найперші потреби. Іван Хланта так спілкується з людьми, що вони стають його друзями. І нагодують, і поселять, і спрямують до носіїв фольклору. Тож збирати фольклор — мистецтво».