Під час першої київської зустрічі міжнародних експертів з питань історії та пам’яті Голокосту експерти обговорювали концепцію меморіалу, який планують відкрити у нашій столиці 2021 року. Ініціативу створення такого меморіалу торік восени висунув Президент Петро Порошенко. «Створення меморіалу Голокосту в Бабиному Яру стане символом об’єднання нації та матиме величезне значення для всього світу», — сказав Президент і закликав українську та світову спільноту долучитися до цієї ініціативи.
Ідею створення меморіалу підтримує київська влада і особисто міський голова Віталій Кличко. До ініціативної групи з його створення увійшли головний равин України Яков Дов Блайх, лідер рок-гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук, екс-президент Польщі Александер Квасьнєвський, колишній міністр закордонних справ ФРН Йошка Фішер, відомий радянський дисидент та ізраїльський політик Натан Щаранський та інші. Фінансуватимуть проект за рахунок пожертв громадських організацій та окремих громадян.
Кореспонденту «УК» вдалося поспілкуватися в Києві з учасником першої експертної зустрічі щодо майбутнього меморіалу старшим науковим співробітником Інституту вивчення війни, Голокосту і геноциду (Амстердам) Карелом Беркгофом, який, як з’ясувалося, чудово володіє українською мовою, що й довів під час нашої розмови.
— Пане Беркгоф, відомий американський дослідник Голокосту Тімоті Снайдер вважає, що Голокост почався саме з Бабиного Яру. Ви згодні з таким висновком?
— Не зовсім. Очевидно, на думку Тімоті Снайдера, Голокост — це розстріли й убивства. Проте я та інші дослідники вважають, що Голокост — загальний феномен переслідувань і знищення євреїв, який розгортався в Європі поступово. Спочатку була дискримінація євреїв, закони проти них і як останній етап — масові вбивства. Бабин Яр не був прецедентом масового розстрілу євреїв, до цього великі страти відбулися у Кам’янці-Подільському. Але Бабин Яр перевершив попередні розстріли за жорстокістю. Бо ніколи доти не розстрілювали такої кількості євреїв з одного міста за такий короткий термін — лише два дні. (У 1941 році 29—30 вересня нацисти розстріляли понад 30 тисяч київських євреїв. — Авт.).
— Чому, на ваш погляд, шлях до відновлення пам’яті Бабиного Яру такий довгий — десятиліття?
— Були різні причини. Наприклад, Сталін дуже не любив згадувати про жертви, бо для нього війна — це історія перемоги над фашистами. І те, що війна забрала стільки людських життів, було для нього небажаним. Крім того, Сталін загалом дуже погано ставився до євреїв. У Німеччині час від часу робили спроби дослідити історію Бабиного Яру. Нині про це там багато говорять. Проте досі лише окремі вчені чи звичайні люди, євреї та не євреї, прагнули дізнатися правду про ті події, увічнити пам’ять. І тому було так: кожен, хто хотів, міг встановити пам’ятник у Бабиному Яру. І тепер там кілька десятків різних пам’ятників. Але виникла доволі дивна ситуація: різні люди мають власну думку про це місце, але не мають загального меморіалу, куди може прийти кожен.
— Бабин Яр став могилою не лише для десятків тисяч євреїв. Серед його жертв розстріляні нацистами роми, психічнохворі, військовополонені, члени Організації українських націоналістів, підпільники й прості кияни. Чи вшановуватиме майбутній меморіальний центр пам’ять усіх загиблих?
— Під час наших експертних зустрічей це буде найскладніше питання, яке нам треба вирішити. Гадаю, нам варто взяти за приклад музей-меморіал Голокосту у Вашингтоні, у якому розповідається про інші жертви фашизму, не лише євреїв. Але ми не повинні створити просто ще один музей про війну, бо такий у Києві вже є, і дуже хороший.
— Проте, на вашу думку, чи має це бути місце, де вшановуватиметься пам’ять усіх загиблих у Бабиному Яру?
— На мою думку і думку багатьох інших вчених, серед жертв Бабиного Яру більшість усе-таки були євреї. І мені здається, що меморіал варто присвятити першим жертвам Бабиного Яру. Тому що, як я вже сказав, ніколи доти в історії не знищували такої кількості жителів одного міста за такий короткий час лише за те, що вони — євреї.
— Тобто єдиної концепції щодо меморіалу поки що немає?
— Ми з колегами й надалі говоритимемо про те, яку історію має розповідати цей музей і про які факти. Адже ми й досі дуже мало знаємо про Бабин Яр. Про це місце чимало суперечливих фактів, дослідники й досі ламають списи навіть з приводу кількості жертв. Але є архіви, свідчення, історики, які над цим працюють. На експертних зустрічах працюватимемо лише над концепцією центру. Мушу визнати, що це складаний процес, і нам не треба надто поспішати.
Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Карел БЕРКГОФ. 51 рік, Амстердам. Старший науковий співробітник Нідерландського інституту військової документації та Центру вивчення Голокосту і геноциду. До сфери наукових інтересів входять вивчення історії Голокосту, історії Другої світової війни у Східній Європі та в СРСР. Був науковим консультантом документального фільму «Голокост» (2000) каналу ZDF (Німеччина), автор наукової статті «Жнива відчаю: життя і смерть в Україні під владою нацистів» (2004).
Ми в Google+