Дедалі частіше різнопрофільні знавці людських стосунків наголошують, що в умовах біди, спричиненої коронавірусом, зростає роль держави, сім’ї і самодисципліни. Від себе додам: а також відповідальності на всіх рівнях.
Такий висновок — лише нагадування про те, що ми розгубили за останні 30 років. У гонитві за примарними цінностями розмито основоположні. І якщо світ і наша держава живуть в умовах карантину майже рік, то вітчизняна легка промисловість — всі 30. На боротьбу з вірусом стала вся планета, залучивши величезні кошти. Галузь рятують ентузіасти, в яких один ресурс: бажання вижити, зберегти для України статус розвиненої держави і підтвердити творчий потенціал власного народу.
Скажете, чого це виробничник вдається до високих матерій? А мені, як казав відомий кіногерой, за державу образливо. Адже вона самоізолювалася від промисловості. Кожне із підприємств почувається зайцем, на якого полюють. Виживаємо під тиском несприятливих умов, навіть зуміли бути конкурентоспроможними на європейському ринку. Завдяки чому? А ми сповідуємо цінності, до яких нині закликають повертатися. Коли починався геноцид галузі, мій батько, тодішній директор підприємства, казав: «Треба зберегти фабричну сім’ю, щоб кожен працівник не загинув поодинці». Цій меті присвятив життя.
Звичайно, добрих намірів мало. У нових умовах потрібні технологічні й управлінські інновації. Їх запропонував Київський національний університет технологій та дизайну. Пошук і громадянська позиція двох ентузіастів — виробничника Леоніда Гавриша і науковця, що зарекомендував себе антикризовим менеджером, професора Івана Грищенка поєднали зусилля для збереження підприємства і розширення можливостей упровадження наукових напрацювань університету.
Такі зв’язки КНУТД встановив з багатьма підприємствами. Це дало нам змогу бути конкурентоспроможними. Визнаючи внесок університету в розвиток індустрії моди, підприємці визнали його лідером галузі.
Така співпраця — стимул виробництва і наукової та освітньої діяльності. На жаль, у цій ланці немає держави. Усе тримається на ентузіазмі й відповідальності професіоналів. Держава не зуміла сформувати повноцінну сім’ю, об’єднану спільними інтересами, зняла із себе відповідальність, самоусунулася від ролі лідера.
Тож для розвитку промисловості не створюють відповідних умов. Згадаймо найпростіше і найголовніше: внутрішній ринок віддали закордонним виробникам. Їм преференції, а нас відправили у забуття.
Навіщо, скажіть мені, Україну перетворили на місце, куди звозять ношений одяг з усього світу? Чому для потреб державних і комунальних установ закуповують закордонну продукцію, яку здатна виробляти вітчизняна легка промисловість? Чому стратеги, що планують розвиток економіки, забули, що в легкій промисловості обіг капіталу найшвидший?
Ці й інші запитання виробничники ставлять десятиріччями, але відповіді на них не отримуємо. Тим часом внесок КНУТД у розвиток вітчизняної індустрії моди фахівці визнали не лише в Україні. Міжнародні експерти назвали КНУТД 62-м у ТОП-100 найкращих дизайнерських шкіл світу. Вони ж зробили прогноз: молоді українські дизайнери мають потенціал стати законодавцями моди в Європі. Закордонні підприємці охоче розміщують замовлення на наших підприємствах, бо знають, що тут працюють майстри найвищої кваліфікації. Яка ж реакція держави? Жодної. Зате уряд Китайської Народної Республіки запросив КНУТД відкрити в Піднебесній Український інститут. Тож і виходить, що зарубіжжя нас цінує, а на рідній землі влада не помічає.
До чого це все? А до того, що індустрія моди України може бути конкурентоспроможною на закордонному ринку. На відміну від інших галузей, там нас чекають. За сприяння держави ми готові там закріпитися.
За чим затримка? Відповідь дає молодь, яка продовжувала навчання за кордоном. У нас, твердять юні таланти, навчають краще, але реалізувати себе легше за кордоном. Тому ми експортуємо не продукцію, а робочі руки.
Як виробничник щоденно маю справу з голками і нитками. Переконався, що вони зшивають не лише тканини. Виготовивши костюм, протягуємо невидимі нитки добра до серця людей, які його купують, до бюджету держави, який наповнюємо. І дуже хочеться, щоб зв’язки взаємодопомоги і взаємоповаги підтримала влада. Бо йде до того, що можемо втратити імідж промислово розвиненої держави і закріпимо за собою статус суспільства споживачів. А це означатиме відмову молоді в майбутньому на рідній землі.
Мій батько, працюючи директором підприємства, тримав у кабінеті фото рідної сільської хати, в якій народився. Вона була його оберегом і натхненням. Він вірив, що розвиток промисловості сприятиме розвитку села.
Упала промисловість, гинуть села. Молодь тікає за кордон. Втрачається головне: віра в майбутнє. І ось у цих умовах у КНУТД створили дизайнерський артоб’єкт «Дерево натхнення». Його корінь — 90-річчя університету. Його крона (енергія життя) — здобутки підприємств, які у співпраці з університетом стали успішними. Навіч взаємозв’язок: художньо відтворено технологію виробництва індустрії моди. Складові образу такі: нитка — тканина — одяг: ідея — дизайн — втілення.
Дерево натхнення — не просто символ, це заклик до дії. Нам усім потрібне натхнення. І добре, що в індустрії моди є Київський національний університет технологій та дизайну, який звеличує людські стремління і допомагає їх реалізовувати в житті. Артоб’єкт відображає енергію творчості й краси в силі дизайну. Він асоціативно пов’язаний із сучасними технологіями виробництва і духом молодості та творчої свободи.
Ми ж чекаємо на практику його студентів. Чи залишаться в нас працювати, залежить від того, як зуміємо захопити роботою. Щоб краще з цим упоратися, потрібно більше замовлень. Тож від духу політики в індустрії моди залежить майбутнє не лише фабрики, а й випускників університету та держави.
Роман ГАВРИШ,
голова наглядової ради АТ «Володарка»,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+