Процес добровільного об’єднання громад триває в Україні приблизно рік. Три територіальні громади на Черкащині, які об’єдналися, стали першопрохідцями в пошуку нових підходів до ефективного місцевого самоврядування. Спочатку більшість селян не розуміли необхідності об’єднання і сумнівалися в доцільності таких кроків. Проте минув час, і громади, які об’єдналися, усвідомили, що є в новій справі й певні вигоди, зокрема у фінансуванні. Кошти на благоустрій новостворених територіальних одиниць надає регіональна комісія за участі Державного фонду регіонального розвитку. Так, на Черкащині нинішнього року для фінансування попередньо відібрали чотири проекти об’єднаних територіальних громад. Окрім того, з державного бюджету надано субвенцію на розвиток інфраструктури добровільно об’єднаних територіальних громад з урахуванням кількості населення та площі території, на якій це населення проживає. На область це 12,8 мільйона гривень. Зокрема Білозірська громада має одержати 7,3 мільйона, Мокрокалигірська та Єрківська (обидві в Катеринопільському районі) відповідно — 4,2 та 1,3 мільйона гривень. Однак, як зауважив голова Білозірської об’єднаної територіальної громади Володимир Міцук, попри те, що ці субвенції Кабмін уже затвердив, гроші й досі не потрапили безпосередньо в громаду.
Зараз готуються до об’єднання Катеринопільська та Селищанська громади (Корсунь-Шевченківський район). Їм уже надійшло розпорядження облдержадміністрації про те, що це утворення відповідає Конституції та законодавству України. Був намір створити Зорівську об’єднану територіальну громаду в Золотоніському районі, але до цієї громади пропонували долучити окремі селища та села сусіднього Драбівського району. Це й створило неабияку перепону. Після того, як до ЦВК подали клопотання про призначення виборів (якщо обрано голову, старост і депутатів, то громаду де-факто визнають об’єднаною), це прохання було відхилено через те, що потрібно змінювати межі території. Про це Зорівська громада і подала прохання до Золотоніського та Драбівського районів.
Навіщо зводити все до простого укрупнення?
А що думають про це, приміром, у Драбівському районі, якому пропонують поступитися своєю територією? Голова районної ради Володимир Дзега має щодо цього свою думку.
— Навряд чи хтось може звинуватити мене в тому, що я — проти реформи місцевого самоврядування. Ідея децентралізації дуже правильна, і більшість депутатів районної та сільських рад її підтримує. Ми — за фінансову децентралізацію, за наближення публічних послуг до споживача, тобто за субсидіарну децентралізацію. Однак, на жаль, поки що замість продуманих, обгрунтованих змін бачимо лише намагання звести їх до простої адміністративно-територіальної реформи, до укрупнення громад без урахування перспектив і можливостей їхнього розвитку.
Нині у Драбівському районі три села різними методами (вони не завжди прийнятні, адже, крім звичайного тиску, почасти застосовують шантаж і маніпуляції) намагаються приєднати до однієї з громад сусіднього Золотоніського району.
Можна, звичайно, зрозуміти сільського голову Зорівки, так само як і всю громаду цього села, яке в перспективі може одержати додатково хороші сільськогосподарські угіддя. У нашій Богданівці, яку планують приєднати до Зорівської громади, приміром, вартість землі досить висока — майже 50 тисяч гривень за гектар. Коштом сільського бюджету відремонтували там будинок культури, дитячий садок, заасфальтували дороги. Зараз це, можна сказати, одна з найбагатших територіальних громад району. Тут та в Мехедівці, яку також хочуть «відірвати», діє програма «Шкільний автобус», функціонують комфортні середня школа та медична амбулаторія. Якщо громади об’єднаються, переконані сільські жителі, ніхто цих соціальних об’єктів не фінансуватиме.
А чи подумали автори ідеї приєднання населених пунктів до інших територій про зручності для людей у разі змін територіальних меж? Очевидно, ні. Приміром, село Вершина-Згарська розташоване всього за 16 кілометрів від районного центру Драбів. І хоча відстань між Вершиною-Згарською та Зорівкою невелика, проте дороги більш-менш прийнятної нема, та й розділяє їх небезпечна залізнична колія. Тож як за таких умов можна приєднувати до останньої?
Зорівка має приблизно тисячу жителів — це не дуже велика громада, до якої могли б приєднуватися інші. Тим паче, що й жителі сусідніх із нею сіл Лукашівка та Кривоносівка надто сумніваються в доцільності такого кроку.
Нюанси, варті уваги
Володимир Дмитрович звертає увагу на ще один аспект, який виникає в процесі об’єднання громад, — дублювання владних повноважень. Не секрет, що за громадами, які вже об’єдналися, пильно спостерігають колеги, адже проблеми, які виникають там, завтра зачеплять усіх. Ознайомившись з роботою об’єднаних громад у Катеринопільському районі, Володимир Дзега зауважив, що там створюють департаменти, які дублюють повноваження райдержадміністрації. У Білозір’ї Черкаського району, на його думку, також виникла подібна проблема: понад п’ять мільйонів гривень спрямовують лише на утримання апарату об’єднаної громади. Це при тому, що райдержадміністрація Черкаського району й досі існує і паралельно виконує ті самі функції.
Повертаючись до проблем Драбівського району, голова районної ради наголошує:
— Якщо ми втрачаємо певну територію, то автоматично позбуваємося понад 5,5 тисячі гектарів землі й 3,5 мільйона гривень податку. Це для району дуже відчутні втрати.
Об’єднання територіальних громад триває. Наміри влади радикальні, вони стосуються кожного українця. У селах проводять сходки щодо об’єднання, відбуваються засідання обласних і районних рад, керівники обласних та районних державних адміністрацій пишуть плани і малюють карти. Разом з тим, як і в будь-якій новій справі, розв’язання численних проблем, що вже давно постали перед місцевим самоврядуванням, наштовхується на нерозуміння частини населення, а порушення засадничих умов, якою, приміром, є добровільність об’єднання, призводить до дискредитації самої ідеї.
Ще одна проблема — невизначеність стосовно майбутнього. Приміром, Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад» таких відповідей не дає. Що буде з надходженнями до місцевих бюджетів? Як їх ділити? Які матимуть видатки? Що буде з комунальною власністю? Як її переоформлюватимуть? Що станеться з аграрними землями за межами населених пунктів? Чи будуть громади ними розпоряджатися? Є лише обіцянки, але чому б не прописати все відразу? Люди побоюються, що стане ще гірше. Окрім того, у кожного є життєві справи: довідки, лікарні, дитсадки. Для людей нинішня адміністративно-територіальна система хоч і не надто комфортна, але проста і зрозуміла: село — сільрада — район — область. Є райони, у яких запропоноване владою об’єднання загалом сприймається, але чимало людей нічого не розуміють. Простим людям майже не пояснюють, що конкретно їм дасть реформа. Можливо, доцільно детальніше вивчити досвід таких реорганізацій за кордоном? «Європейська правда», до речі, якось писала, як у Латвії у межах адмінреформи також ліквідували райони радянського періоду через політичні мотиви, а тепер щиро шкодують про це. Часто чуємо про досвід Польщі, але там п’ять років готувалися: спочатку зробили ефективні електронні сервіси, якісні дороги, аби можна було швидко дістатися до центрів, а вже потім об’єднали громади. А що у нас? Людина похилого віку змушена буде їхати 30 кілометрів по довідку на автобусі, який ходить двічі на тиждень. А скільки часу, нервів і коштів потребуватиме внесення змін у документи фізичних та юридичних осіб чи оформлення довідок?
Тож оскільки така реформа зачіпає кожного, необхідно добре поміркувати: як кажуть, сім разів відміряти, а один раз відрізати, врахувавши всі нюанси. Водночас роз’яснювальна робота потребує, на думку голови районної ради Володимира Дзеги, докорінного поліпшення. Необхідно дати селянам стимули, показати на прикладах, які вигоди вони матимуть, створити хоча б нормальну систему надання електронних послуг. Варто було б у кожній області обрати пілотні райони або взяти пілотну область і зробити там об’єднання. Якщо ж експеримент матиме успіх, залучати інші громади.
Так міркує районний голова. А яка ваша думка?
Ми в Google+