Звідси 1963 року рушив тріумфальною ходою світом самодіяльний ансамбль народного танцю «Смеречина». А в новорічну ніч-67 заявила про себе на повний голос легендарна «Смерічка».
Обидва колективи завдячують своїм творчим злетом Василеві Зінкевичу. Мало хто знає, що видатний співак, один з фундаторів сучасної української естради, розпочинав творчу долю з народних танців: був художнім керівником, хореографом, солістом і костюмером «Смеречини».
Танець як художній твір
Своє 80-річчя газета французьких комуністів «Юманіте» святкувала з розмахом. В ювілейному концерті від радянської спілки журналістів вітали танцюристи з Буковини — фольклорний ансамбль «Смеречина». Його яскраві хореографічно-пісенні композиції вже встигли полюбити в багатьох містах Франції.
А на святкуваннях у Парижі головний редактор газети «Правда» Віктор Афанасьєв, відчувши шалену енергетику гуцульського танцю, дзвінком у Політбюро вирішив участь «Смеречини» у Московському міжнародному фестивалі молоді і студентів. На цьому форумі вона була єдиним аматорським колективом.
Усе почалося з того, що до Вижниці на навчання в училищі прикладного мистецтва приїхав із Хмельниччини юний Василь Зінкевич. Майбутній маестро опановував художню обробку металу, а ще до нестями любив танцювати. Одне слово, восени 1962 року дирекція Вижницького районного будинку культури прийняла його на посаду керівника популярного народного танцювального гуртка без відриву від навчання. Сюди на заняття поспішали навіть з путильських Розток через перевал Німчич — на попутних лісовозах, а то й пішки.
Юний Зінкевич надав цим заняттям системності й творчої дисципліни, розробив танцювальну композицію, одягнув учасників у стилізовані костюми, підібрав музику. І вже на новорічні свята сцена Будинку культури вибухнула вихором хореографічної постановки з назвою «Метелиця». Танцювальний ансамбль отримав крила.
Зачарований колоритним фольклором карпатських гір, Василь Зінкевич саме в ньому вбачав творче амплуа свого колективу: надати авторське театралізоване вирішення етнічним варіантам гуцульського танцю. Зібрав однодумців зі студентів училища. В ансамбль прийшли школярі, робітнича молодь. Розучували танці, відточуючи особливу виконавську манеру, самі шили костюми за власними ескізами, власноруч робили прикраси — адже танцювальний костюм мав зберігати автентичність і водночас сценічно читатися виразними яскравими орнаментами.
Найперше організували творчу експедицію в гори: ходили із села в село, збирали істинно народні співи, рухи, музичний супровід, звичаї й традиції горян. У старших гуцулів вчилися не тільки характерного ритмічного танцювального малюнка та розуміння гри автентичних музичних інструментів, а й мистецтва вбиратися в народні строї.
Із тих творчих пошуків зродилася зокрема хореографічна постановка «Смеречина», яка визначила унікальний стиль ансамблю, а також подарувала йому назву. 1964 року художній колектив із Вижниці отримав звання народного. Потім були численні перемоги на фестивалях.
Від Ліверпуля до Карпат
Василь Зінкевич і не підозрював, що доля готує йому нечуваний дарунок. 1966-го у Вижницький будинок культури приїхав випускник мукачівського педучилища Левко Дутківський і створив чи не перший в СРСР вокально-інструментальний ансамбль. Назвали його «Смерічка». Дівчата співали пісні Ігоря Поклада, а чоловічий склад утворював біт-квартет, який одразу здобув шалену популярність: хлопці виконували закордонні хіти, переважно з репертуару «Бітлз». На танці до Вижниці їхало все чернівецьке студентство.
На святкуваннях Нового 1967 року Левко Дутківський вирішив здивувати грандіозним концертом. А ще написав пісню, для якої потрібен був соліст. «Не хвилюйся, соліст є, — заспокоїли друзі. — Приходь у Будинок культури із самого рання, почуєш його і побачиш». Річ у тім, що там мало не вдосвіта Василь Зінкевич виспівував зі сцени арії італійських оперних майстрів.
Пісня Левка Дутківського «Сніжинки падають» у виконанні Василя Зінкевича відкрила нову еру української естради. На тому новорічному концерті, що зібрав мало не пів-Чернівців, був місцевий старшокласник Назарій Яремчук, студент чернівецького медінституту Володимир Івасюк, який приніс Левкові Дутківському свою «Червону руту» і «Водограй».
Василь Зінкевич успішно поєднував роботу в «Смерічці» і «Смеречині», поки остаточно не перейшов у професійну естраду і не переїхав у Чернівці. Викоханий ним народний ансамбль працював із Софією Ротару. Зі «Смеречиною» концерти видатної української співачки у багатьох країнах перетворювались на яскраві музично-танцювальні шоу.
Із Вижниці бере початок ще один вид сучасного мистецтва — музичні фільми. Один з них такий: у поїзді Донецьк — Верховина знайомляться і палко закохуються карпатська дівчина Оксана (Софія Ротару) і молодий шахтар Борис (Василь Зінкевич). Нагадаємо: це 1971 рік. У Карпатах вони загубили одне одного, тому співали тужливі пісні, але Борис із шахтарською впертістю розшукував прекрасну незнайомку. Все в першому українському мюзиклі закінчується щасливо — великим концертом для відпочивальників одного з карпатських санаторіїв.
Хореографічна школа на всі гори
До речі, вишукані барвисті естрадні костюми в етностилі, що вражали глядачів і так пасували пісням Левка Дутківського, Володимира Івасюка, Павла Дворського, — також заслуга Василя Зінкевича.
Танцювальний колектив очолив його творчий побратим Валерій Васьков. Аматорський ансамбль танцю з гірського райцентру завоював визнання професійної сцени, голосно заявив про Буковину та Україну на світовій мистецькій арені. Вижницькі танцюристи підкорили Конфолан — французьке місто, яке вважається столицею світового фольклору завдяки щорічному фестивалю «Музика і танці народів світу». У 1979 році, змагаючись із найкращими колективами Європи, виграли в польському Закопане міжнародний конкурс танцювального мистецтва гірських народів. Його найвищий приз — золотий топірець зберігається в колективі серед найдорожчих реліквій.
Нинішній керівник «Смеречини» заслужений артист України Геннадій Звягінцев давно виношував ідею створити у Вижниці сучасний елітний навчальний заклад, спрямований на збереження і розвиток танцювального мистецтва горян. Нині рішенням райради створено Вижницьку школу хореографії. У чотирьох вікових підгрупах навчається 62 учні.
— Центр хореографічного мистецтва, що постане на базі ансамблю «Смеречина», стане скарбницею наших надбань, — розповідає пан Геннадій. — Тут готуватимуть з викладанням народної, класичної й сучасної хореографії професійних хореографів, танцюристів для всієї Західної України.
Ми в Google+