Якщо театр починається з вішалки, то безумовно, місто, містечко, райцентр — з вокзалу чи станції. Ні обласний, ні районні центри Миколаївщини не можуть похвалитися візитівками у вигляді автовокзалів чи автостанцій. Споруди давно перетворилися на занедбані захаращені притулки, платформи мають жалюгідний вигляд, а площі автовокзалів і станцій віддано в оренду різним фірмам та фірмочкам.

Антисанітарія, бруд, обідрані фасади — все це стало звичайним атрибутом автостанцій. Діяльність багатьох із них супроводжується порушенням законодавства України, наказів Міністерства інфраструктури. Жахливий стан станцій, яким не дали ладу до початку курортного сезону, відлякує туристів. Хоч візитівки могли б стати елементом приваблення гостей та розвитку туристичного бізнесу.

На коблевській автостанції пасажири очікують на транспорт просто на трасі. Фото надане автором

До курорту через сарай

Улітку тисячі українців, жителів Білорусі та Молдови прямують на відпочинок до миколаївського курортного містечка Коблевого. Тут смугою вздовж моря на шість кілометрів розташовані понад 60 пансіонатів і баз відпочинку з різним ступенем зручностей. Вони заповнені майже на 100%, номери пропонують від економ-класу до VIP, вартість їх не відрізняється від торішньої — від 120 до 1500 гривень за ніч.   

Досить зручно й дістатися Коблевого, що за 50 кілометрів від Одеси та за 80 від Миколаєва. Від міжнародної траси ще чотири кілометри — і очікуване море. Щоправда, місце пересадки, коблевська автостанція, розміщена на трасі, може зіпсувати настрій як тим, хто добирається до нього, так і тим, хто повертається з відпочинку. Так звана автостанція не відповідає нормативам, передбаченим Порядком регулювання діяльності автостанцій, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України №700 від 27. 09. 2010 р. І аж ніяк не вписується у програму розвитку туризму в області.

Автостанція являє собою обдряпане скляне приміщення, побудоване у 1980-ті. Павільйон виходить на автомагістраль Одеса — Миколаїв. На самій магістралі, тобто на жвавій трасі, просто на проїжджій частині встановлено платформи. Між стовпами платформ відстань два метри замість обов’язкових чотирьох, нема можливості під’їзду автобусів, так званих кишень. Для пасажирів, які в спеку очікують на автобус, — жодних навісів та лавок.

Не краще і всередині приміщення. Розламані стільці нагадують, що тут мала бути зала очікування. Табличка «каса» передбачає, що мала б бути і каса. Окрім жахливого залу, розбитих вікон, пошкоджених стін, немає нічого. Каса закрита, квитків не продають. Нема графіків руху автобусів і жодної інформації, яка могла б допомогти пасажирам. Проте свою «класність» для існування автостанція якимось неймовірним чином довела. Тож існує.

Директор, диспетчер і касир в одній особі не забуває стягувати з водіїв станційний збір. «За що?» — дивується водій одного з міжміських автобусів. «Ви ж заїхали на територію станції. Тож платіть!» — заявляє господиня. 

Непривабливе обличчя

Коблевська — один з багатьох прикладів безгосподарності власників автостанцій області. Жоден із районних центрів не може похвалитися вродливим обличчям у вигляді об’єктів транспортної інфраструктури, пунктів прибуття та відправлення автобусів.

Автостанція у смт Криве Озеро перша на межі області. Тож за призначенням мала б бути візитівкою для будь-якого пасажира, що обрав поїздку автобусом на південь України. Насправді це непривабливий пасажирський перон, де немає докладної інформації про графіки руху автобусів, а у великому за площею залі очікування лише кілька стільців.

На автостанції у другому після обласного центру місті Первомайську лише кілька віконець, де можна придбати квитки. Зали очікування тут не передбачено, нема закладів громадського харчування та санвузлів. Пасажирам доводиться користуватися брудною непомірно дорогою платною вбиральнею.

Центральний автовокзал області, розташований на проспекті Богоявленському в Миколаєві, до звання першокласного не дотягує. Простора споруда і чимала земельна ділянка мали б стати передумовою для його розвитку. Насправді з огляду на головний вхід в автовокзал це набір торгових приміщень та сумнівних кафе. Касовий зал, розташований на першому поверсі, більше нагадує торговий зал із вмонтованими касами, камерою схову та невеличким залом для очікування. Другий поверх повністю віддано під торгівлю меблями. Туалет на вулиці, та й той платний. Попри доволі велику площу, це майже все, що передбачено для пасажирів. Пасажирські платформи також доволі жалюгідні.

У районних центрах автостанції також у жахливому стані. Абсолютно не відповідають поняттю об’єктів транспортної інфраструктури станції в Веселиновому, Доманівці, Новому Бузі, Єланці, Казанці, Вознесенську. Тож більшість автостанцій не приваблює, а відштовхує пасажирів. Та подітися їм нікуди — альтернативи немає. Хоч із такими власниками, ймовірно, конкуренти з’являться і вже з’являються.

Монополісти платформ

Хто ж господарює на автостанціях області? Здебільшого вони належать приватному акціонерному товариству «Миколаївське об’єднання пасажирських автостанцій», яке є монополістом на ринку надання послуг пасажирам та перевізникам.

Крім того що власник ігнорує інтереси пасажирів, численних туристів області, не створює належних умов для перебування у місцях прибуття та відправлення автобусів, ігнорує й інтереси перевізників. Використовуючи монопольне становище, «МОПАС» нав’язує транспортникам, які виконують перевезення пасажирів на державне замовлення, умови в оплаті ними непомірно високих та розрахованих за власною методикою процентних ставок автостанційного збору і штрафів.

Більшість автомобільних перевізників не може подолати небажання  власника автостанцій у вдосконаленні його діяльності, ефективної реалізації державної політики на цьому напрямі підприємницької діяльності. Утім, в Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженому наказом тодішнього Міністерства транспорту та зв’язку України, чітко вказано, які вимоги висувають до автостанцій 1—5 класів. Усього таких вимог 18 для автостанцій 1 класу.

В області немає таких автовокзалів і станцій, які відповідають вимогам відповідно класифікації. Більш того, анульовано свідоцтва про атестацію і вилучено з переліку атестованих Миколаївський приміський автовокзал  та Вознесенський автовокзал. Попри це, ПАТ «МОПАС» стягує тут автостанційний збір із пасажирів та оплату з перевізників.

На думку спеціалістів у галузі пасажирських перевезень, удосконалити систему можна й потрібно. Слід терміново здійснити переатестацію всіх автостанцій і зрештою завершити з безладом, безгосподарністю та зловживаннями, які стали невід’ємною ознакою їхньої діяльності.