Олексій Карачинський: «Зі зміною цінностей приходить і зміна свідомості»

На збірному пункті однієї з військових частин гарнізону міста Києва розташовано пункт розміщення та психологічної реабілітації для військовослужбовців Збройних сил України та членів їхніх сімей, які прибувають з АР Крим на материкову територію України. Звісно, масовий потік припав на березень та середину квітня, проте й досі сюди приїжджають солдати і матроси. Щоб мати повніше уявлення про настрій, з яким потрапляють у столицю кримські вояки, про їхні потреби, на пункті працюють психологи. В одного з них, старшого лейтенанта Олексія КАРАЧИНСЬКОГО, журналіст «УК» поцікавився, яка роль психолога в армії і загалом у житті українців.

У кожної професії своє емоційне навантаження

— Наскільки важлива роль психологів у підготовці військових до несення служби?

— Варто зауважити, що професія військовослужбовця, як і рятувальника, пожежника, міліціонера, апріорі входить до групи ризику. Ще до початку робочого дня люди цих професій програмують себе на ймовірний екстрим. Стресовий фактор закладений в особливості роботи. Для загартування організму під час навчань умисне моделюють дії, наближені до реальної ситуації. Специфіка фаху полягає в наперед передбачуваному екстримі та надзвичайній ситуативності.

Наше завдання — провести первинний психологічний аналіз, зробити висновок, чи є потреба у подальшому психологічному супроводі особи. В основному повертаються з Криму в гарному настрої, тому суттєвої допомоги не потрібно. Люди вирвалися з окупації на волю. Нині жодних поганих спогадів, лише жага до життя. Як розповів один матрос, від шоку він кинув курити. Вийшов на палубу затягнутися цигаркою, а йому прямісінько в серце вп’явся червоний «промінець» снайпера. Оптимізм у військовослужбовців, що прибули на материкову територію України, пояснюють ще й тим, що їх зустріли як героїв, дали зрозуміти їхню потрібність тут.

— Які запитання ставлять психологи військовослужбовцям?

— Звичайнісінькі. Для того, щоб скласти картинку про невербальну поведінку військовослужбовця, його реакцію на ряд ситуацій. Більшість опитаних все ж акцентує свої хвилювання на соціально-побутових питаннях. У багатьох заблоковані банківські картки. Людям елементарно страшно втратити зароблене, тим більше, коли вони опинились у чужому місті. Звісно, питання грошового забезпечення вирішують фінансисти Збройних сил.

Трапляються поодинокі випадки замкнутості людей через те, що не знають, як сприйме їх інше коло людей, наскільки вдасться знайти себе на новому місці. Проте мої співбесідники переважно оптимістично налаштовані, навіть з почуттям гумору. Для них важливо те, що все вже позаду. Вони вціліли, не зазнали фізичних ушкоджень, їх почуто, побажання щодо місця продовження несення служби враховані. Сторінку з неприємними подіями перегорнуто.

Ситий солдат — сильна армія

— Що впливає на моральний стан, підготовку людей у формі? Чи важливі зовнішні умови? Які чинники відіграли роль у, скажемо відверто, зраді присязі?

— Соціальне забезпечення для військовослужбовця, як і для цивільної людини, має важливе значення. Чимало офіцерів ЗСУ стоять на квартирному обліку з 1991 року. На тлі необлаштованості розпадаються сім’ї. Після такого вже й до служби ставлення змінюється. Коли міцний тил у вояка, то й служба в радість. Щоправда, узагальнювати не можна, у кожного — своя історія. Хтось узяв квартиру в кредит у Сімферополі. По-перше, нарешті облаштувався; по-друге, треба виплачувати кредит, сума якого становить половину виплаченого. У іншого хвора мати чи дитина щойно народилася. Зриватися з обжитого місця дуже важко. Тому позначилися не стільки загрози з російської сторони, скільки індивідуальне становище кожного. На півострові в основному залишилися кримчани. Військовослужбовці з материка прив’язані до Криму лише службовими обов’язками.

У зв’язку з останніми подіями повага до присяги зросла ще більше. З’явилися нові цінності, національна ідея проявилася на практиці. Ніхто нікого не стримував у виборі — перейти чи залишитися. Під час співбесід із психологами передислоковані військові майже в унісон пояснювали свій вибір так: «Нам ще в очі дітям дивитися».

— Нині на рівні чуток побутує інформація про бажання повернутися в українську армію тих військовослужбовців, котрі перейшли на бік ворога. Це заговорило сумління чи є ще якісь  причини?

— Перебуваючи в інформаційному вакуумі, бо з материка не отримували повної інформації, люди переважно інтуїтивно робили свій вибір. А коли отримали доступ до реальної інформації про події на материку, про те, як зустрічають військовослужбовців, як надають місце для проходження служби, як про них піклуються, отоді й у решти спрацювала кнопка «СТОП».

Ментальністю проблему не здолати

— Українцям притаманне відверте спілкування між собою. Здається, жодному з європейських народів не властива така риса. Часто чуємо: поговорила з сусідкою — і легше стало. Невже цього не достатньо? Справді потрібен психолог?

— Ставлення до психології і до психологів в Україні значною мірою відрізняється від ставлення в європейських країнах. Українській ментальності притаманна відкритість для оточуючих. Ніби нічого поганого в цьому немає. Проте чи не кожному з нас відомі приклади, навіть з власного життя, коли ми ділимося чимось сокровенним, наболілим зі знайомою людиною і спочатку отримуємо від спілкування полегшення, а потім, як то кажуть, ще й збираємо шишки. Бо далеко не кожен уміє тримати язика за зубами. Мало того, окрім сказаного вами, третя особа ще додає задля красного слівця неіснуючі факти з вашого життя. І замість вирішення проблеми ви отримуєте головний біль.

Психолог — це професія. Чим може допомогти співрозмовнику? Це запитання ми чуємо чи не найчастіше. Звісно, чарівної палички ми не маємо. А от у розмові намагаємося змоделювати проблему і навідними запитаннями даємо змогу людині чи спонукаємо її знайти правильний для неї шлях для розв’язання. Бо людина, яка тримає негатив у собі, емоційно зв’язана з проблемою. Поле зору звужується до бачення лише проблеми, а шляхи вирішення залишаються далекими. Завдання психолога — допомогти побачити проблему під іншим кутом. Змусити людину змінити свою поведінку і ставлення до проблеми. Як правило, ці дві складові уможливлюють пошук кінця клубочка.

— Відомо, що ви як волонтер надавали психологічну допомогу під час зимових подій на Майдані. Що було найскладнішим?

— Загальна проблема на Майдані полягала в ротації учасників подій. Поясню на прикладі. Живе людина, працює тривалий час на одному місці і довго не виїжджала за межі свого населеного пункту. Раптом такі буремні події. Потрапляє у їх вир. Хвиля емоцій зашкалює. Навколо кричать «герой». Як після цього повертатися в те старе рутинне життя? Уже десь ізсередини людина вважає себе більш вартісною, ніж до цього.

— Події нинішньої зими багатьох жителів України відірвали від дивана, змінили світогляд. Замість матеріального раптом на перший план виходить моральний аспект життя…

— Суспільство живе тими цінностями, які переважають у державі. У пік подій люди висловлювали думку: мовляв, якщо фізично знищити Януковича, це вирішить проблеми. Хибна думка. Якщо вбити одну людину, а цінності залишаться тими ж, на її місце прийде не менш непорядна особа і все залишиться, як було. Зі зміною цінностей приходить і зміна свідомості. Співчуття, допомога ближньому, любов, самопожертва. Майдан дав змогу прорости цим цінностям. І це стало неабияким поштовхом до змін у свідомості.

Сплески мають бути. Проте багато залежить від людей, від того, як вони ці сплески сприйматимуть. Бо якщо взяти до уваги, що ми збираємося проти когось, то це помилка. Якщо бути за щось — за любов, за співчуття; не за «я», а за «ми»; не за «я» як особистість, а за «ми» як суспільство, — тоді буде результат.

Насилля ніколи не приведе до світлої мети. Зло заради добра — це зло. Лише любов і милосердя виховують в людях свідомість. Страх породжує агресію.

Ольга ПРОКОПЕНКО,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Олексій КАРАЧИНСЬКИЙ. Народився у 1990 році в Києві. 2011-го закінчив Військовий інститут Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка з відзнакою. Навчається в школі психотерапії та психологічного консультування.

ПОДІЯ

«Північ» дякує благодійникам

Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»

Жителі Рівненщини та меценати краю активно допомагають військовим частинам оперативного командування «Північ», що базується у Рівному.

Від небайдужих громадян на підвищення боєготовності надійшло понад 350 тисяч гривень, а ще на 100 тисяч меценати оплатили товари та послуги для відновлення боєготовності військової техніки. Днями командиру однієї з військових частин Рівного майору Івану Павлюку благодійники вручили три новенькі акумулятори марки 6СТ-190, які можна використовувати для військових автомобілів (ЛАЗ, Урал, КамАЗ) та для бронетехніки (БМП, БТР чи навіть танків).

В ОК «Північ» запевняють, що така підтримка підвищує не лише боєготовність, а й морально-психологічний стан особового складу. У свою чергу командування постійно звітує перед громадськістю, на що витрачають зібрані кошти. Військові цінують кожну гривню, яка йде від небайдужого серця.