За сотню кілометрів від Дніпра є село Личкове, де живе близько трьох тисяч людей. Як часто буває в наших реаліях, у тамтешній школі вчителем інформатики за сумісництвом працює викладач історії. Тож цього року п’ятикласники вивчали програмування на основі нового онлайн-курсу — української платформи Prometheus.
«Бачила, як дітей було важко відірвати від перегляду відеолекцій та виконання завдань навіть для перерви на вправи для очей — так вони занурились у свої проекти. Школярі, які раніше нічого не чули про Ардуїно (платформи, створеної для швидкого розроблення різноманітних електронних приладів. — Авт.) і не бачили світлодіода, за урок зібрали і запрограмували світлофори, які запрацювали. І їм у цьому допомагав не вчитель, а старшокласник, який побачив Ардуїно тиждень тому. І навчився з ним працювати на курсі Prometheus «Алгоритми і проекти Scratch» Людмили Булигіної, одного з найкращих викладачів інформатики Політехнічного ліцею», — написала на своїй сторінці у Фейсбук авторка проекту Катерина Лимар.
Тренд онлайн-освіти дедалі більше поширюється у світі. Так ті, хто не може чи не хоче бути прив’язаним до конкретного місця або працює, мають змогу формувати власний графік навчання. В українських реаліях це шанс, скажімо, для дітей Личкового, отримати доступ до якісної освіти.
Індивідуальні онлайн-курси часто об’єднують на спеціальних платформах. Найбільші нині — Coursera, EdX, Udacity. В Україні наймасштабнішим ресурсом став Prometheus, де за два з половиною року кількість зареєстрованих слухачів досягла 350 тисяч осіб.
Що краще: офлайн чи онлайн? Наскільки реально вчитися, засмагаючи біля басейну, і як роботодавці ставляться до онлайн-дипломів? Виживуть традиційні університети чи за кілька десятків років їх витіснять онлайн-курси?
Кесареві — кесареве
«Офлайн-освіта помирає. Гадаю, офлайн-університетам залишилося недовго», — вважає співзасновник Prometheus Іван Примаченко. Прикметно, що саме розмовою про перспективи освіти в XXI столітті почалася цьогорічна Ukraine Economy Week: у вітчизняних дискусіях щодо розвитку економіки про потребу інвестувати в освіту говорять нечасто. Найбільша перспектива, на його думку, в змішаного навчання, коли онлайн-курси найкращих викладачів інтегруватимуться в навчальний процес університетів і шкіл. «Студенти переглядають лекції, виконують інтерактивні тести, якщо є запитання, можуть поставити їх на форумі курсу. В офлайні залишаються семінари, заняття в лабораторіях і фінальний контроль».
Кесареві — кесареве: таким був би ідеальний союз нового й традиційного. Нині найслабші місця в онлайн-форматі — контроль і те, що якісна освіта має передовсім трансформувати світогляд. «Може, трохи перебільшую, але онлайн-освіта — це щось на кшталт: трохи послухав курс, вимкнув, пішов подивився, наприклад, Євробачення, потім покинув той курс тощо. На сьогодні це швидше розвага», — каже почесний президент Київської школи економіки, заступник голови ради Національного банку України Тимофій Милованов.
Така освіта дає поверхові знання, вважає він, і не навчить витримувати серйозну конкуренцію. Можливо, є поодинокі генії, котрі, переглянувши уроки танго на YouТube, стануть видатним танцівниками. «Але щоб стати чемпіоном, онлайн-уроків замало, навіть якщо тренер з монітора докладно розповідає, як поставити ногу».
Освіта як трансформація світогляду
Нині завдання престижного університету — щоб людина навчилася конкурувати сама із собою, щодня стаючи кращою за себе вчорашню. За статистикою, в Гарварді 60% студентів відсіюються на перших курсах. Не тому, що не мають доступу до ресурсів — не витримують навантаження. «Щоб онлайн-освіта стала впливовою, нам треба знайти механізм, як змусити людей серйозно конкурувати. Маєте проходити через інтелектуальний спецназ. Якісна освіта змушує людину змінитися. Це ціла трансформація. Справжню освіту я здобув у США. Спершу, приїхавши туди, вважав себе дуже розумним, бо до того конкурував лише в Україні», — розповідає Тимофій Милованов.
Одні університети поступово випробовують випуск дипломованих фахівців через онлайн-формат: за словами Івана Примаченка, Університет Джорджії, що входить до топ-25 у США, вже присвоює магістерський ступінь на базових елементах онлайн-курсів, звичайно, з великою часткою індивідуального навчання. Світовий освітній лідер — Массачусетський технологічний інститут видає MicroMasters (програма сертифікації випускників онлайн, яку пропонують деякі університети у співпраці з EdX) і цього року розширив цей напрям.
Інші не поспішають упроваджувати нові тренди. «Чому Гарвард не дуже зацікавлений в онлайн-освіті? Він хоче контролювати якість і бути впевненим, що його випускники — це інтелектуальна еліта. І тому краще випустять 20, ніж 2000 студентів. У цього закладу репутація, завдяки якій туди приходять висококласні викладачі. Тому питання в тому, як онлайн-платформи зможуть забезпечити контроль репутації», — переконує Тимофій Милованов.
Ідеться, звичайно, не про контроль у розумінні старої індустріальної школи, що досі переважає в українській освіті з її жорстким регламентуванням того, що, як і коли слід вивчити. У розвинених країнах освітня парадигма давно змінилася (в Україні, на жаль, впроваджується як мокре горить): поєднання свободи у виборі дисциплін в університетах з одночасним контролем якості знань.
Твердити про однакову якість онлайн і офлайн-освіти навіть у найбільших світових університетах зарано, кажуть фахівці. «Ось коли буде статистика, що фахівців, які отримали онлайн-диплом у Массачусетському технологічному, беруть на роботу охочіше, ніж тих, хто обрав офлайн, про це можна буде говорити. Як роботодавець не візьму на роботу людину з онлайн-освітою. Сподіваюся, з часом це зміниться», — каже Тимофій Милованов. Нинішня онлайн-освіта — це передовсім можливість спробувати той чи той напрям навчання.
Доступ до якісного ресурсу
Ще один аспект: як онлайн-формат впливає на викладача, наскільки допомагає розвиватися? Чи, навпаки, знижує тонус, бо раз записавши лекцію, можна вже не напружуватися щотижня перед живою аудиторією? «Онлайн допомагає викладачеві позбутися рутини. Масові онлайн-курси вивільнять чимало часу для індивідуальної роботи зі студентами», — вважає Іван Примаченко. «Лекції — це не рутинна робота. Авторитетні університети полюють на висококласних викладачів, бо кожна їхня лекція — це артистичний перфоманс. Перед тим як вийти до студентів, годинами думаю, що важливо для них саме сьогодні і як зможу їм це донести», — каже Тимофій Милованов.
Онлайн-освіта у світовому й українському контекстах — різні величини. Певна річ, краще прослухати онлайн-курс провідного світового університету, ніж нидіти в котромусь із посередніх вітчизняних (скільки їх у нас? півтисячі?) так званих вишів. «У нас бібліотеки кращі за деякі університети. Але спробуйте конкурувати сертифікатом Coursera з дипломом Університету Пенсільванії. Думаю, це безперспективно в найближчі кілька десятків років», — зазначає пан Милованов.
Саме в цьому найважливіша роль онлайн-освіти в Україні нині — доступ до якісного ресурсу, якого не було раніше. «У нас багато людей не мають доступу до цих трьох-п’яти наших класних університетів і найкращих українських викладачів. Але можемо дати освіту через інтернет в найвіддаленіше село», — підкреслює він. Торік у селищі Магдалинівка на Дніпропетровщині школярі почали вивчати програмування на основі легендарного гарвардського курсу CS50. І не лише старшокласники, а й вчителька інформатики. У Херсоні програмування за допомогою CS50 вивчали демобілізовані бійці, прикордонники й місцеві вертольотчики. «Коли ми на Prometheus починали проект повного дублювання цього курсу, то навіть і не припускали, у що це переросте: сотні волонтерів-перекладачів, 60 000 слухачів, десятки менторів, котрі добровільно зголосилися відкрити безплатні групи офлайн-підготовки в багатьох містах країни», — написала торік Катерина Лимар.
Насамкінець. Одна з найкращих умов гармонійного розвитку — коли явище відбувається не «замість», а «в плюс». Тому очевидно, що перспективне майбутнє — за комбінацією офлайну й онлайну. Як у світовому, так і, дуже хочеться сподіватися, українському контексті. І вкотре наголосити: країна без якісної освіти і науки — це бананова республіка.
Ми в Google+