Двадцятип’ятигектарна територія у закарпатському селі Теребля всього через півтора місяця повинна зустріти людей із селища Солотвино. У квартал для майбутніх переселенців із територій, визнаних небезпечними для проживання, після перерви знову повернулися будівельники. «Проект століття», який передбачає відселення людей із зони зсувів і деформації земної поверхні в безпечне місце, близький до завершення. Що чекає майбутніх жителів «солотвинського кварталу»? Про це дізнавався кореспондент «УК» у Тячівському районі Закарпаття.
Орієнтир — кінець жовтня
Будівельники з генпідрядної організації «Укрбудінвест» повернулися на майданчик більш ніж через рік. Наче й не було тривалої перерви, без розкачування поринули в роботи, яких на час їхнього припинення залишалося виконати близько 20 відсотків. Кошти для завершального етапу у сумі 13,5 мільйона гривень з державного та 1,7 мільйона гривень — з обласного бюджетів надійшли повністю.
— За минулі три тижні значно просунулися вперед, нам регулярно звітують про виконане, ми й самі тут буваємо майже щодня, — розповідає перший заступник голови Тячівської райдержадміністрації, яка є розпорядником коштів, Василь Каганець. — Є впевненість, що здадуть котеджі й квартири для всіх 133 сімей із Солотвиного вчасно. Визначений орієнтир — кінець жовтня.
— На цьому етапі важливі найменші деталі, бо йдеться не про міцність і надійність, а про комфортність жител, їхню привабливість, — каже виконроб Андрій Коваль. Він не залишає об’єкта ні на годину. — Впорядковуємо прибудинкові території, облаштовуємо земельні ділянки, якими володітимуть нові власники. Земля тут «пісна», глиниста: щоб збільшити її віддачу, мусимо завезти 12 тисяч кубометрів родючого ∂рунту. Земляні роботи тривають і на дитячих майданчиках, узбіччях. Працюють і механізми, і лопати, бо це делікатна робота.
Щодня на об’єкти виходять понад півтораста людей. Знаючи, як складно і дорого будувати нині за власний рахунок, можна порадіти за тереблянських солотвинців. Коли б то їм ще отримати таке житло, причому без жодної копійки власних капіталовкладень! Виручаючи потерпілих із біди, держава не скупиться на кошти, даруючи все нове, «з голочки».
— Я б сам не відмовився тут жити, — усміхається Володимир Івашко, який обшиває гіпсокартоном і зашпакльовує кімнату в одному з котеджів. — Навіть із рідного Львова готовий був би переїхати: якість цього житла справді добра.
Краща в Тереблянській долині
А всередині школи та дитячого садка і оздоблюють інтер’єри, і доводять до ладу систему тепло- і водопостачання, навішують електросвітильники, встановлюють обладнання для допоміжних господарських служб — кухні, санвузлів. До слова, електричні мережі матимуть великий запас надійності, адже проляжуть трьома лініями. Загалом в усьому кварталі відмовляться в обігріванні приміщень і приготуванні їжі від дорогого газу: обладнання монтують на електриці.
У школі чималий шмат роботи чекає у спортзалі, який стане найсучаснішим приміщенням для занять фізичною культурою серед населених пунктів долини річки Теребля.
Голова сільської ради Микола Цьока зацікавлений у високій якості робіт, адже все це господарство перейде під опіку органу місцевого самоврядування. Нові школа на 330 місць і дитсадок на 140 докорінно змінять соціальну інфраструктуру села. Микола Юрійович думає і про пряму дорогу звідси до села. Її нема в генплані забудови, але вона потрібна, бо вдвічі скорочує відстань до центру Тереблі. Думає переконати районних депутатів, щоб будувати її за спільні із селом кошти.
Очікується, що за рахунок солотвинських школярів місцевий навчальний заклад поповниться чотирма десятками учнів, і загальна їхня кількість сягне майже чотирьохсот. Директор загальноосвітньої школи І—ІІІ ступенів Дмитро Салей розповідає, що нині тут навчаються у дві зміни, а в другу — учні початкових класів. Корпуси настільки давні, що один із них пам’ятає 60-ті роки позаминулого сторіччя!
— Коли стане до ладу нова школа, то з’явиться можливість перейти на однозмінне навчання, — зауважує Дмитро Дмитрович. — Старих корпусів не чіпатимемо, адже вони можуть знадобитися у разі розширення школи. Якщо у нас почнуть будувати алергологічну лікарню, а в майбутньому — і шахту, про що нині декларують, то це обов’язково станеться.
За рахунок звільнених старих корпусів поліпшуватимуть умови учням молодших класів. Знімуть одну з перегородок між двома класними кімнатами — і буде у початкової школи власний спортзал.
У Тереблі вважають імовірним повернення й до тієї школи, на яку очікували ще з 1980-х років і для якої саме відтоді простоює могутній фундамент. Бо хтозна, чи не спричинять нові перспективи села демографічного буму: якщо з’являться сотні додаткових робочих місць, то й за дітьми справа не стане.
І про хліб насущний…
Майбутні переселенці з небезпечної зони остерігаються, що на новому місці залишаться без роботи. Це засвідчило громадське обговорення та «круглий стіл», що проводили у селищі. Для зменшення соціальної напруги керівництво району проводить моніторинг очікувань людей. І, що не менш важливо, за підтримки Кабінету Міністрів здійснюють перші практичні кроки: від уряду надійшли 7 мільйонів гривень на розроблення проектно-кошторисної документації алергологічної лікарні в Тереблі. Згодом планують розпочати і будівництво солекопальні. Тереблянська сіль не буде дорогою, адже пласти залягають уже на глибині від 20—30 метрів.
А чим цими днями живе Солотвино? Про це спілкувалися з головою селищної ради Юрієм Ухалем.
— Наших людей найбільше цікавить, чим на новому місці зароблятимуть на хліб насущний, — каже Юрій Юрійович. — Та інфраструктура й соціальні зв’язки, які є в селищі, давали змогу кожній родині знайти свою нішу на ринку праці. У Солотвиному є чимало бюджетних установ, одні з підприємців займаються торгівлею, виготовленням будматеріалів, інші — готельним бізнесом або знайшли себе в сільському зеленому туризмі. У нас-бо на базі солоних озер виник курорт аж ніяк не місцевого значення. Крім того, вже понад шість років функціонує міст через Тису, який з’єднує Україну з Румунією. На пункті переходу кордону теж зберігається традиційна ділова активність. З усім цим нелегко буде прощатися. Так чи інакше, а у Тереблі декому таки доведеться шукати себе в нових видах діяльності. Поки ж основна увага — завершенню будівництва, повному виконанню «проекту століття».
Гору Тяпиш на правому березі Тереблі місцеві жителі називають Святою. На самому її вершечку — Спасо-Преображенський чоловічий православний монастир, який у 2001 році взявся відновлювати отець Єфрем. Рік тому першого настоятеля цієї обителі призначено єпископом Бердянським і Приморським, тепер його справу продовжує архімандрит Варлаам.
З висоти обителі до новозбудованого кварталу недалеко. Раз по раз звідти долинає перегук дзвонів: в усіх, хто його чує, народжуються думи-сподівання про те, що жодні катаклізми не затьмарять життя майбутніх поселенців «солотвинського кварталу».
ПРЯМА МОВА
Держава дбає про переселенців
Іван БРИНЗЯНИК,
голова Тячівської райдержадміністрації:
— Наступні за житловими спорудами, школою і дитсадком — алергологічна лікарня та солекопальня — повинні зняти соціальну складову в побоюваннях солотвинців. Очікуємо на приїзд до Тереблі Президента України Віктора Януковича: за його присутності хотіли б урочисто закласти капсулу на місці зведення цих двох об’єктів. Висновки геологів свідчать про те, що запасів солі у цих місцях вистачить на багато десятиліть наперед, до того ж її поклади залягають близько до поверхні.
Теребля має і добру «курортну» перспективу. Тут віддавна позбавляють недуг із допомогою сірководневих ванн, ще в радянський час зведено два санаторії; виявлено й геотермальні джерела. Якщо цей напрям розвиватиметься і буде активність людей, то з часом може сформуватися повноцінний курорт.
Що з держпідприємством «Солотвинський солерудник»? Щодо нього діє програма ліквідації та екологічної реабілітації території впливу гірничих робіт, розрахована на 7 років. За цей час потенційно небезпечні ділянки над закритими солекопальнями перестануть бути мертвою зоною. Для втілення в життя цього плану почало діяти держпідприємство «Солерудліквідація», для якого Кабінет Міністрів передбачив надати 339 мільйонів гривень. До речі, заборгованості з виплатою зарплати на солекопальні немає. Ми свідки того, що держава дбає не лише про сьогодення, а й про майбутнє солотвинців і членів їхніх сімей. І надалі піклуватися про них не перестане.
Ми в Google+