ІСТОРІЯ

У  Полтавському краєзнавчому музеї працює виставка, присвячена 110-річчю його встановлення

Ця знаменна для української культури подія, яку ще називали святом української інтелігенції, відбулася 30 серпня (12 вересня за новим стилем) 1903 року і засвідчила громадянську зрілість тогочасного суспільства. Тому що в ті часи побудувати пам’ятник українському поетові було подвигом.

Промови українською мовою заборонили

Підготовка до цього тривала протягом двадцяти років, і тільки на початку 1890-х років було отримано дозвіл збирати кошти на пам’ятник у межах Полтавської та Чернігівської губерній. На щастя, громадськість на це мало зважала. Кошти надходили звідусіль: із Галичини, Волині, з Тамані й Кубані. Навіть із Санкт-Петербурга, де традиційно була численна українська діаспора, надійшла солідна сума. Наприкінці 1890-х підготовка до спорудження пам’ятника на деякий час ніби завмерла. Тому що царський уряд усіляко гальмував цей процес, намагаючись підмінити його менш значущими заходами із вшанування письменника. Пропонували, наприклад, побудувати на Петровській площі освітній будинок і назвати його іменем Котляревського.

 І ось саме в цей момент подав голос хранитель Шевченкової могили, уродженець Полтавщини Василь Степанович Гнилосиров, який у журналі «Киевская старина» виступив із дуже переконливою статтею, в якій розтлумачив людям, щоб були пильними, і не збилися на манівці. Він писав: «Що ж це буде, якщо ми спорудимо за тисячу карбованців золотом стовп на Петровській площі, якийсь будиночок чи шпиталь, назвавши його іменем Котляревського? Так, полтавці, не годиться!»

— І справа зрушила з місця, — розповідає провідний науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею імені І. П. Котляревського Євгенія Стороха. — Дозвіл було отримано, скульптор Леонід Позен безплатно виконав роботи щодо бюста і барельєфів, архітектор Олексій Ширшов також безплатно виготовив постамент. І вже вказаного дня у Полтаві було свято. Свято не тільки міське, загальноукраїнське, а всього слов’янського світу! До Полтави приїхало майже 70 письменників, професорів. Серед них — Дмитро Багалій і Василь Стефаник, Борис та Марія Грінченки і Олена Пчілка, Леся Українка і Михайло Коцюбинський, Михайло Старицький і Володимир Самійленко, Олександр Олесь і Сергій Єфремов.

Кульмінація свята — 30 серпня. Відслужили панахиду на могилі Котляревського, молебень коло пам’ятника. Зняли з нього покривало і поклали 30 вінків. Деякі з них були срібні. Потім квіти і вінки перенесли до освітнього будинку імені Гоголя, де ввечері мало бути урочисте засідання. Водночас над Полтавою витала тривога, бо всі знали, що напередодні полтавське міське керівництво отримало із Санкт-Петербурга документ, яким делегатам з різних куточків країни заборонялося виголошувати промови українською мовою.

Kotlyarev

Центральний експонат ретровиставки «Історія однієї фотографії» — світлина Михайла Фріденталя, що зображує урочистості з нагоди відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві. Фото надано Полтавським краєзнавчим музеєм

Чому знепритомнів Полтавський міський голова

У театральній залі дуже було помітно, як нервується Полтавський міський голова Віктор Павлович Трегубов. Він був блідий, постійно потирав руки, озирався. Губернатора на заході не було. Там був тільки віце-губернатор Фонвізін. Перша частина урочистостей минула, як писав Котляревський, «благополушно». Але коли почалася друга і на трибуну вийшла вчителька Андрієвська, яка звернулася до гостей свята по-українськи, то дзвіночок у руках міського голови затремтів. І він, посилаючись на заборону, просив говорити російською мовою. Але в залі почали діставати вітальні адреси і класти їх на стіл, за яким сидів міський голова. Люди залишали зал десятками, сотнями, аж поки він спорожнів. А міський голова знепритомнів.

Ця подія мала серйозний розголос. Було подано скаргу в сенат на цю заборону. Але події 1905 року не дали змоги розглянути її так швидко, як це треба було зробити. І тільки 1906-го полтавці отримали роз’яснення, що дії їхнього міського голови були неправомірними.

Наступного дня о 13 годині був великий літературно-музичний концерт. Виступав київсько-полтавський хор під керівництвом Миколи Лисенка. Його побратим Михайло Старицький читав українські поезії, звучали українські пісні. Зал був дуже урочисто прибраний рушниками, хустками, квітами. У ресторані «Монголія» дали парадний обід для шанованих гостей свята. Сценарій обіду розробив Панас Якович Рудченко (Мирний) за мотивами «Енеїди» Котляревського. Полтава ніби завмерла на три дні, всі магазини міста було зачинено. Вулицями ходили книгоноші й продавали видання творів Котляревського та його біографію, видані коштом губернської управи. Продавали також парфуми з промовистою назвою «Наталка Полтавка».

Щодо самого пам’ятника Іванові Петровичу Котляревському, то, згідно з архівними документами, його побудували на громадські кошти, які збирали протягом 1895—1898 років — 11 768 карбованців 67 копійок. Постамент пам’ятника зроблено із дніпровського граніту, бронзове погруддя Івана Петровича увінчане символічним лавровим вінком. Постамент також оздоблено трьома горельєфами роботи Леоніда Позена, що відтворюють епізоди з творів письменника — «Енеїди», «Наталки Полтавки» та «Москаля-чарівника». На фасаді (вгорі) слова: «Де згода в сімействі, де мир і тишина, щасливі там люде, блаженна сторона» та слова Тараса Шевченка: «Слава сонцем засіяла: не вмре кобзар, бо навіки його привітала». Висота пам’ятника — 5,7 метра.

Пам’ятник розташували на Протопопівському бульварі (тепер бульвар Котляревського). У цей час бульвар прикрашає алея пірамідальних дубів, це  один із наймальовничіших куточків Полтави.

До святкування долучилися відомі художники, які відкрили в музеї Полтавського губернського земства виставку понад 300 творів 32 авторів. Відкриття пам’ятника Іванові  Котляревському широко висвітлювала місцева преса і тогочасні українські видання. А зафіксував цю подію для нащадків маститий полтавський фотохудожник Михайло Борисович Фріденталь.

Експозиції передають дух епохи

Саме його світлина, яку ви бачите, стала тематичною домінантою виставки, навколо якої об’єдналися рідкісні музейні предмети з фондових колекцій трьох провідних музеїв Полтави — краєзнавчого, художнього, літературно-меморіального. Це живописні та скульптурні роботи митців, які стояли біля витоків створення пам’ятника батькові української літератури, — Леоніда Позена, художників Володимира Волкова, Володимира Казанцева, батька та сина Мясоєдових. Представлено цікаві документальні експонати: поштові листівки початку минулого століття, роботи талановитих полтавських фотохудожників Йозефа Хмелевського та Михайла Фріденталя, газета «Полтавский вестник», що вийшла з інформацією про знаменну подію. Дух епохи покликані передати оригінальні меблі, побутові речі, одяг полтавців 1900-х років, музейна інсталяція «Куточок полтавського фотоательє початку XX століття».

За словами директора Полтавського краєзнавчого музею Катерини Фесик, усього на виставці представлено рівно 110 раритетних експонатів, які до цього перебували у фондосховищах, а отже, були не доступними відвідувачам. 80 відсотків цих речей відреставровано.

Відкриття виставки «Історія однієї фотографії» розпочинає низку культурно-мистецьких та просвітницьких заходів у рамках однойменного міжмузейного проекту. Головна мета його — розкрити для відвідувачів, передусім учнівської та студентської молоді, глибоке культурне значення вшанування пам’яті Івана Котляревського. Не менш важливе завдання виставки — історичний екскурс у минуле Полтави на зламі XIX—XX століть. Проект має популяризувати музейні колекції як невід’ємну складову культурної та мистецької спадщини України, розширити можливості міжмузейної інтеграції, продемонструвати нові підходи до діяльності в рамках реформування музейної галузі країни.

Виставка в Полтаві працюватиме до 10 жовтня.           

А ТИМ ЧАСОМ

Дендропарк зустріне гарматним салютом

НЕ ЗАБУЛИ.  У Полтавському міському дендропарку з’явилася точна копія гармати XVII століття, аналогічна тій, що розташована біля входу в музей на території Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви». За словами її творця полтавця Віталія Харченка, для виготовлення гармати знадобилося майже півроку. Важить вона приблизно півтонни.

— Дуже хотілося, щоб цей витвір побачили люди, більше того — ми бачили доречність її розташування в тій зоні парку, що історично розміщена на території поля Полтавської битви, — повідомила секретар Полтавської міськради Оксана Деркач.

Гармату презентували в день 304-річниці полтавської баталії. І що важливо — власник грізної зброї передав її для встановлення у дендрарії безкоштовно.

Пані Оксана впевнена, що гармата сподобається жителям і гостям міста, а також приваблюватиме туристів.

У свою чергу директор дендропарку Михайло Шлафер пообіцяв і в подальшому насичувати його малими архітектурними формами та різними цікавими елементами.