Директор Національного наукового центру
«Інститут бджільництва  ім. П. І. Прокоповича НААН»,
президент Спілки пасічників  України,
член-кореспондент НААН,  професор  Леонід БОДНАРЧУК

Не кожному вченому вдається заснувати інститут. Леонід Боднарчук це зробив і беззмінно  керує ним з 1989 року. Про високий авторитет наукового закладу свідчить те, що його керівник очолює професійні організації пасічників. Плідну роботу вчених та виробничників цінують й за кордоном: саме тому 2013 року в Україні проходитиме міжнародний конгрес  «Апімондія». В історію галузі вчений вписав ще одну сторінку: створив Національний музей бджільництва. Фактично інститут і музей — цілісний комплекс, що діє під гаслом «Пошуки шляхів майбутнього марні, якщо не розумієш минулого». Територія цих двох закладів рай не лише для бджіл, але й диво — місце єднання людини та природи.

Вартові довкілля

— Леоніде Івановичу, на території  інституту забуваєш, що перебуваєш у загазованому і зашумленому Києві.  Люди, які відвідують музей, говорять, що почуваються тут здоровішими, а помисли й наміри світлішають. Звідки все це?

— Все, що маємо, робиться з любов’ю, щиросердно. Не забувайте, що ми послідовники великого Петра Прокоповича, а він був не лише видатним ученим, а й талановитим педагогом.  У повідомленні про набір до його школи пасічників 1852 року  зазначалось, що «для изучения науки пчеловодства должно избирать человека добронравного и во всем достойного». Такі люди й  заводять пасіки.  З іншими бджоли не співпрацюють. Любов до справи і терпіння допомогли нашому колективу створити  нинішній інститут на місці карантинної ферми колишньої ВДНГ УРСР. Правду кажучи, мало хто вірив, що у нас це вийде.

— Але ви працювали як бджоли…

— Саме так. Днювали й ночували тут, розчищаючи ферми, аби розмістити  наукові лабораторії.

— І що ж маєте?

— Якщо коротко, то інститут забезпечує  селекцію бджіл і весь науковий супровід галузі. Крім цього, працюємо над  створенням  та впровадженням у виробництво стандартів та нормативно-технічної документації дослідних зразків обладнання та інвентарю, розробляємо та виготовляємо на основі продуктів бджільництва  нові види лікувально-профілактичих препаратів та харчових композицій.

— Тобто древній справі забезпечуєте дорогу в майбутнє.

— Саме так. Наш край з давніх-давен славився пасічництвом. З багатьох заморських держав численні каравани везли у Київську Русь найрізноманітніші товари і обмінювали їх на продукти бджільництва. Величезну роль відіграла тоді ця золотава комаха у становленні  нашої державності. Так, князь Ігор після затвердження договору з візантійськими послами разом з іншими дарами підніс їм у подарунок віск, а його дружина Ольга — караван із 40 ємностей, які наповнені були медом і воском. Продукти бджільництва обмінювали на золото, срібло, дорогоцінні прикраси. Кожний монастир, маєток, козацький старшина та і простий люд тримали бджіл.

Бджільництво при всіх негараздах у тваринництві зберегло себе як галузь, успішно витримало болісне входження нашого сільського господарства в ринкову економіку. Цьому, в основному, сприяло те, що приватний сектор у бджільництві становив 80%, і те, що в пасічництво йшли і йдуть люди одержимі, для яких це і професія, і хобі на все життя.

Нині Україна входить в п’ятірку країн — найбільших  виробників цього продукту. Валове виробництво меду на пасіках усіх категорій господарств становить від 40 до 60 тис. т.

В Україні на одну людину  припадає 1,2 кг. Більше споживають такі країни, як Греція (1,4 кг), Австрія (1,6 кг).

— Але ж бджола дає не лише мед.

— Добре, що загострюєте на цьому увагу. Бджоли запилюють 85 — 90 відсотків ентомофільних культур. Вони – вартові і співтворці врожаю. Тому прибуток, який приносять, запилюючи рослини, в 15 —20  разів вищий, ніж від реалізації прямої продукції бджолосімей. На жаль, галузь рослинництва з пасічниками своїми прибутками не ділиться.

— І не завжди всі фермери розуміють значення пасіки на їхньому полі?

— Так. Окремі забороняють вивозити туди вулики. Інші не попереджають про обробіток посівів отрутохімікатами. Тому велика кількість сімей гине. На жаль, ця проблема – світова. Саме її розглядали на 41-му міжнародному конгресі «Апімондія» у Франції, де щороку гине близько 300 тисяч бджолиних сімей.

Експозицію Національного союзу пасічників у Франції відкривав незвичайний стенд, на якому був зображений мамонт, який «вимер 10 тисяч років тому», медоносна бджола «яка може зникнути в найближчі 20 років» і фігура людини зі знаком питання.

Україна —  світова столиця бджільництва

— Проведення міжнародного конгресу в Україні – подія не лише галузевого значення. Професіонали всього світу приїдуть до нас, віддаючи належне не лише здобуткам пасічників, а й усієї культури України. Тому про цей захід має знати якомога більше людей, до нього повинні готуватись не лише в інституті. Чи не так?

— «Апімондія» в Україні за своїм значенням для престижу держави не менше важить, ніж Євро-2012. Одна лише різниця: про Євро говорять усі, а про «Апімондію» лише науковці.

— Значить, мало пропагуєте.

— Ми силкуємось. Але наших зусиль замало. Потрібна державна підтримка. Адже заходи проходитимуть не лише в Києві. Учасники конференції відвідають найвизначніші місця, пов’язані з розвитком бджільництва. І ми дуже вдячні Президенту України, який своїм розпорядженням 6 червня ц.р. нас підтримав.

— Отже, є шанс продемонструвати світові все краще, що маємо.

— Однозначно. А заодно й стимулювати подальший розвиток галузі. Працювати є над чим. Зокрема, до 1995 року в Україні було 5 млн бджолосімей. Залишилось близько 4 мільйонів. До 2015 року один мільйон  треба додати.

— Удосконалення потребують заготівля і реалізація продукції.

— Роботи тут – непочатий край. На жаль, у державі немає структури, яка б цим серйозно займалась.

— Ваш інститут — один з організаторів IV з’їзду апітерапевтів України,який нещодавно завершив роботу. Про що там ішлося?

— Екологічна ситуація в країні, особливо після чорнобильської катастрофи, вимагає вмілого використання продуктів бджільництва для лікувально-профілактичних заходів.

На жаль, Україна відстає від багатьох держав світу із заготівлі, переробки і впровадження їх в медичну практику.

Потрібна взаємодія з харчовою, фармацевтичною, парфумерно-косметичною та іншими галузями  для глибшої переробки,  фасування й оформлення кінцевого продукту. Однією  з важливих проблем є збут продукції бджільництва. Зокрема, ми пропонували створити постійно діючі будинки меду.

В областях не поспішають. Тому дирекція ННЦ «Інститут бджільництва ім.П.І.Прокоповича УААН» самотужки впродовж останніх років регулярно, двічі на рік (навесні та восени) проводить на своїй території медові ярмарки. Вони значною мірою допомагають бджолярам реалізувати свою продукцію, а для населення Києва перетворились на справжні «солодкі» свята. Кияни навіть і не уявляли, що є стільки сортів меду.

Вони дивувались, що бджолиний пилок — це різнокольорові запашні кульки, і взагалі, що є стільки корисних різноманітних продуктів. Отже, ці ярмарки є доброю рекламою бджолопродукції.

Для збільшення обсягів виробництва меду, пилку, прополісу, маточного молочка, воску планується забезпечити галузь технологічними лініями первинної переробки бджолопродуктів.

Щоб апітерапія стала доступнішою для всіх, необхідна   розробка спільної програми Міністерства охорони здоров’я і Міністерства освіти та науки. Вона повинна передбачити  забезпечення дітей, як майбутнього нації, уже у садках та 1-2 класах шкіл не тільки медовою продукцією, а й лікувально-профілактичними препаратами  безкоштовно.

Серйозну увагу, підкреслювалось,  треба приділити підготовці кваліфікованих як виробничників, так і наукових працівників, забезпечити їх новими виданнями, які б висвітлювали досягнення сучасного розвитку галузі не тільки в нашій країні, а й за її межами.

Розвиток апітерапії сприятиме підвищенню рентабельності бджільництва, оскільки пасічники будуть мати замовлення на додаткове виробництво продуктів бджільництва.

Нині  у світі застосовується понад 400 найменувань лікувально-профілактичних засобів на основі продуктів бджільництва. За належної підтримки держави у нас є всі шанси не відставати у розвитку цієї дуже потрібної людям справи.

ДОСЬЄ «УК»

Леонід БОДНАРЧУК. Народився 1938 р. Закінчив Українську сільськогосподарську академію. Працював зоотехніком. З 1974 по 1989 рік — в Інституті зоології АН України, де пройшов шлях від  старшого наукового співробітника до заступника директора з наукової роботи. 1989 року очолив у ННЦ «Інститут бджільництва ім. П. І.  Прокоповича НААН». Автор 330 наукових праць та 10 винаходів.  Нагороджений орденом «За заслуги» трьох ступенів.

ДОВІДКА «УК»

«Апімондія» — Міжнародна федерація пасічницьких об’єднань 61 країн світу, заснована в 1949 р. як правонаступниця усіх попередніх міжнародних конгресів з бджільництва  починаючи з 1897 року.

Основне завдання «Апімондії» — забезпечення нового, екологічного, соціального та економічного розвитку галузі в усіх країнах світу, співпраця пасічницьких об’єднань, наукових установ бджільництва. Основна мета — сприяти обміну інформацією досягнень шляхом організації міжнародних конгресів, конференцій, семінарів, виставок, на яких бджолярі, науковці, реалізатори бджолопродукції, законодавці мають змогу обмінюватися досягненнями, навчатися одне у одного, спільними зусиллями розв’язувати проблеми, що виникають у галузі.

Більшість країн, представлених на останньому форумі, проголосували за проведення конгресу 2013 року в Україні. Цьому значною мірою посприяло те, що напередодні зібрання у Франції  в Україну двічі приїздили впливові комісари від «Апімондії» ознайомитись зі станом справ національного   бджільництва та науковими досягненнями   Національного наукового центру «Інституту бджільництва». Вони відвідали Національний музей бджільництва, громадське об’єднання «Спілка пасічників України». Комісари були   надзвичайно вражені від побаченого і почутого, про що записали: «...після відвідання 106 країн світу та попрацювавши в багатьох з них, дуже приємно вражені досягненнями та культурою бджільництва в Україні, технологією переробки продукції, фантастичним музеєм».

Микола ПЕТРУШЕНКО,
«Урядовий кур’єр»