Ігор КУТЬКО,
доктор медичних наук

Уже не вперше в «УК» порушується досить актуальне питання щодо роботи Державної атестаційної комісії України. Публікації колег читаю з цікавістю, тим більше, що маю великий досвід роботи у цій царині, а також у підготовці кадрів вищої кваліфікації. Тому хочу поділитися своїм баченням подальшого поліпшення роботи цієї установи.

Передовсім про підпорядкування організації. Вважаю, найдоцільнішим створення окремого комітету, який би розробляв стратегічні напрямки в різних галузях науки з тим, аби дисертанти обов’язково враховували ці рекомендації при плануванні таких робіт. Також має бути обов’язковий контроль за виконанням цих досліджень, а також досконале вивчення і затвердження як докторських, так і кандидатських дисертацій. Це в жодному разі не принижує ролі спеціалізованих вчених рад вишів, а примушує їх принциповіше оцінювати дисертаційні роботи.

До діяльності ДАК потрібно залучати найавторитетніших учених України. Враховуючи величезний науковий потенціал наших учених — членів Національної академії наук України, ймовірніше, варто передати функції ДАК у підпорядкування цій структурі, члени якої мають змогу краще розібратися, де є світова новизна, а де компіляція, або шахрайство з Інтернету. Вважаю, що як докторська, так і кандидатська дисертації повинні ще до захисту бути втілені в життя, бо теорія без практики мертва. Нині, як і завжди, дисертація заради дисертації нікому не потрібна.

Добре зарекомендували себе в Україні два видання — журнал «Науковий світ» і бюлетень ВАК України. Їх слід відновити, але в розділі хто і яку дисертацію подав до захисту, окрім офіційних даних, слід стисло вказувати особистий внесок дисертанта в роботу, а також обов’язково вказувати новизну проведеного дослідження і його впровадження.

Неабияке значення має особистість дисертанта та його професійний рівень, бо бувають випадки, коли дисертація є, людина має високе звання в науці, а професійний рівень дуже низький. Це теж треба враховувати при присудженні вчених ступенів і звань. Треба також перекрити дорогу тим, хто, зловживаючи своїм високим службовим статусом, примащуються до когорти вчених.

Нині активно дискутується питання щодо покращення вищої освіти в країні. Повністю згоден з тим, що копіювання західного досвіду підготовки кадрів вищої кваліфікації не завжди коректно. Вищі навчальні заклади повинні готувати фахівців вищого розряду, а нині багато з них просто заробляють гроші, не маючи кваліфікованих викладачів, сучасного обладнання, належної матеріальної бази.

Негайно потрібно провести акредитацію таких неспроможних навчальних закладів з відповідними висновками, щоб вони не калічили долі молодих людей. Мені дуже сподобалась порада автора вашої газети члена-кореспондента НАН України Валерія Мазура, хочу її процитувати: «В нашому освітньому середовищі є вікові традиції, від яких не слід відмовлятися; бо вони себе добре зарекомендували».

Я за те, щоб була вища атестаційна комісія , а не ДАК, я наголошую на тому, щоб була гідна система атестації кадрів вищої кваліфікації з урахуванням великого вітчизняного і світового досвіду.