Село — не місце, де до влади можуть допустити «парашутиста» або «варяга». На відміну, приміром, від кандидатів у народні депутати чи навіть в обласну раду, яким через ЗМІ та агітацію можна створити привабливий імідж, сільська громада повірить лише тому, кого знає не один рік і хто має авторитет і повагу. А з огляду на те, що в селі кожен крок і кожен вчинок на видноті, потрібно мати справді бездоганну репутацію та відповідні дані, щоб очолити громаду. Але навіть у разі підтримки твоєї кандидатури більшістю односельців це ще не гарантія безпроблемної роботи у майбутньому. Адже частина тих, хто на виборах, приміром, віддав свої симпатії іншим кандидатам, не проти ускладнити життя переможцеві та нівелювати позитив у його діяльності. Іноді з меркантильних або особистих мотивів. Керівники зі стажем у таких ситуаціях діють за принципом «Бути добрим для всіх неможливо». А як ведеться тим, чий стаж на посаді очільника сільської громади не сягнув ще й року?
Молодість — фундамент для самореалізації
Мій добрий знайомий, який живе в селі Погребах Броварського району, що межує з Києвом, на запитання щодо того, як «мете нова мітла», не підтримав жартівливого тону, а всерйоз заявив: «Повір, якби таких керівників було більше, то не лише села, а і вся держава була б у набагато кращому становищі, ніж нині». Дивно це було чути від приятеля, який до змін у країні ставиться досить скептично. Тож як журналіста мене зацікавила особистість, яку пієтетно оцінює навіть скептик. Зазначу, що такі оцінки роботи новобраного сільського голови потім довелося чути не раз від жителів Погребів під час підготовки цієї публікації.
Віталій Крупенко став сільським головою у неповних 29 років. Перемогу на виборах здобув переконливу: за нього віддали голоси понад 75% виборців, що свідчить про високий вотум довіри односельців.
Мабуть, завдяки тому, що попри молодість, він багато досяг у житті. Здобув середню спеціальну та дві вищі освіти — економіста і юриста. Без останньої, вважає, працювати на посаді сільського голови було б набагато складніше. Особистим прикладом Віталій Крупенко демонструє здоровий спосіб життя та любов до спорту: вже десять років він капітан сільської футбольної команди, якою гордяться Погреби. Команда неодноразово ставала переможцем першості району і навіть посідала найвищу сходинку п’єдесталу пошани області. Мабуть, ця націленість на перемогу та результативність виявились у його характері й під час участі у виборчих перегонах.
Про себе Віталій Вікторович розповідає стисло: «Я місцевий, маю дві вищі освіти і трьох синів. Знаю односельців, вони мене теж. Коли йшов на цю посаду, думав передусім про майбутнє села, в якому живу я, мої діти, рідні й друзі. Про молодь, про те, щоб вона вела здоровий спосіб життя. Усвідомлював відповідальність, пов’язану з цією посадою, і налаштовувався працювати так, щоб за мене не було соромно ні рідним, ні друзям, думкою яких ціную».
Мабуть, слід сказати, що місцеве самоврядування для Віталія Крупенка не є, так би мовити, чимось незвіданим. До того, як стати сільським головою, був депутатом місцевої ради. І перш ніж очолити громаду, встиг конкретними справами довести, що дбає передусім про малу батьківщину, її майбутнє. Спільно з однодумцями, особливу ініціативу серед яких проявив Андрій Гречаний, брав активну участь у «пробиванні», пошуку спонсорів та будівництві сільського стадіону — нині одного з найкращих у районі. Як депутат постійно працював над розв’язанням проблем односельців і надалі це робить із подвоєною енергією після обрання сільським головою. Знадобився і набутий під час роботи в одній із бізнес-структур досвід розв’язання економічних завдань.
Неймовірно, але факт: за неповний рік новому керівникові вдалося зробити стільки, скільки інші не спроможні були навіть за весь термін перебування на посаді. Нині в активі молодого керівника — бювет з артезіанською свердловиною і чистою водою для односельців, п’ять заасфальтованих сільських вулиць, ремонт дитячого садка, даху в школі, нічне освітлення, яким охоплено майже 90% населеного пункту, заміна вікон у школі на енергоощадні, встановлення світлофора в центрі села і ще багато чого.
«Моя хата скраю» має канути у минуле
Сільський голова, розповідаючи про те, що вдалося зробити, не «якає», а наголошує, що поліпшувати соціально-економічну ситуацію в Погребах вдається передусім завдяки спільній злагодженій роботі з депутатським корпусом. «Разом збираємося не лише на сесії, а й тоді, коли виникають питання, що потребують нагального вирішення. Депутати розповідають про проблеми у своєму окрузі, й ми спільно розставляємо пріоритети. А в тому, що виконання бюджету села на сьогодні майже 150%, заслуга місцевих підприємств, із якими ми налагодили конструктивну співпрацю. Вони сприяють нам, ми — їм. Зокрема ми переглянули деякі договори оренди землі, привели їх до оптимального варіанта, щоб не відлякувати підприємців, — розповідає Віталій Вікторович і продовжує: — А вони сприяли нам у співфінансуванні проектів, які мають важливе значення для громади».
Відчутну допомогу надає і народний депутат Павло Різаненко, до виборчого округу якого належать Погреби. На відміну від попередніх народних обранців, нинішній часто буває в селі, зустрічається з людьми, дослухається до їхніх проблем і сприяє їхньому розв’язанню. Саме завдяки наполегливості Павла Різаненка, як підкреслює очільник місцевого самоврядування, з держбюджету було надано півтора мільйона гривень на заміну даху школи, збудованої майже півстоліття тому.
Загалом же сільський голова вважає, що для керівника головне не лише знання своєї справи, а й рівність та відкритість у відносинах із громадою. На жаль, цього вдається досягти не з усіма. І такі випадки молодий керівник бере близько до серця, хоч стосуються вони не його особисто, а всієї громади. Приміром, місцевий умілець місяць кував з металу мереживну лавку, яку встановили біля бювета. Але наступної ночі хтось її зрізав, мабуть, на металобрухт. Встановили світлофор на досить завантаженій транспортом центральній дорозі, щоб убезпечити від нещасних випадків жителів села, особливо дітей та уникнути ДТП, які тут трапляються, — його теж понівечили. Доводиться ремонтувати. Комусь не давало спокою освітлення дитячого майданчика — розбили скло. Звичайно, це додаткові витрати для місцевого бюджету, однак сільського голову більше непокоїть таке варварське ставлення до загальногромадського майна.
Байдужість, вважає він, — теж одна з найбільших червоточин, яка заважає поліпшенню життя і громад, і держави загалом. Приміром, свого часу було приватизовано сільський будинок культури. Нині його приміщення у занедбаному стані, а власник відмовляється від співпраці з місцевою владою. Місцевим жителям навіть ніде зібратися на загальносільські заходи чи послухати, приміром, сільський хор — один із найкращих у Київській області. Хіба що на стадіоні, проте погодні умови не завжди сприяють. Тому сільський голова вирішив у судовому порядку вирішувати питання щодо того, наскільки законною була ця приватизація та за можливості повернути будівлю у власність громади. Якщо не вдасться — шукати ресурси для будівництва нового.
У Київському апеляційному суді перебуває ще одна справа за позовом місцевої влади. Щодо розірвання договору з підприємством, яке зобов’язалося розчистити старе русло Десни, впорядкувати територію та створити додаткове місце для сільського цвинтаря. Натомість знімає та вивозить шар родючого грунту і пісок у невідомому напрямку, а своїх зобов’язань перед сільською громадою не виконує.
Віталій Крупенко має ще багато задумів щодо створення комфортних умов для жителів села. При цьому він жодного разу не обмовився про труднощі й проблеми, які йому залишилися від попередників. Оскільки вважає, що скаржитися — лише марнувати дорогоцінний час. Жити потрібно сьогоденням і майбутнім. І робити все, щоб сьогодні громаді жилося краще, ніж учора, а завтра — ніж сьогодні. А з його націленістю жити передусім інтересами односельців та енергії, з якою він працює на цій посаді, віриться, що зміни на краще відбуватимуться й надалі.
Володимир НИКОНЕНКО
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+