Є вчені, чий науковий вклад в ту чи ту галузь настільки незаперечний і вагомий, що впору стверджувати його неперехідну цінність. До таких належить Олег Васильович Сухобоков, чия наукова спадщина надзвичайно масштабна, аналітична, глибока. Спеціалізуючись на ранньослов’янській і давньоруській археології Дніпровського лісостепового Лівобережжя та історії східнослов’янського племені сіверян, зокрема на території сучасної Сумщини, учений на чолі Лівобережної слов’янсько-руської експедиції провів блискучі археологічні дослідження таких хрестоматійних пам’яток як Курган-Азак, Битиця, Волинцеве, Монастирище (м. Ромни), Кам’яне, Ницаха, Лухтівка, Ігорівка, Зелений Гай та інших.

Чого тільки варті головні результати роботи! Йому вдалося на основі фактів обґрунтовано визначити час заснування літописних давньоруських міст Лубни, Путивль і Ромни. Розробивши оригінальну концепцію історичного процесу в Дніпро-Донському межиріччі, вчений інтегрував величезний масив матеріалів із польових досліджень, детально відтворив етнокультурні процеси і розвиток слов’янського населення Дніпровського Лівобережжя другої половини I — початку II тис. н. е.

Від студентської історії до науки 

Народившись у місті Трубчевськ Брянської області в учительській сім’ї, Олег усе своє доросле і свідоме життя провів в Україні, яку не тільки любив душею й серцем, а якій віддав свій талант блискучого науковця.

Здобувши освіту на історичному факультеті Харківського державного університету, де захопився античною історією та скіфською археологією і брав участь в археологічних дослідженнях Херсонесу, спершу працював учителем у шахтарському Торезі Донецької області. У другій половині 60-х навчався в аспірантурі Інституту археології Академії наук УРСР, а з 1969-го працював у цьому ж інституті впродовж майже 40 років, з яких 14 останніх до 2008-го на посаді провідного наукового співробітника відділу давньоруської та середньовічної археології.

Цей часовий відрізок особливо напружений і насичений невтомною щоденною роботою в археологічних експедиціях, наукових бібліотеках, різних аудиторіях. Він написав і надрукував понад 200 наукових робіт, зокрема п’ять монографій, за кожною з яких аналітика, пошук, співставлення. Особливо вагомим стало видання «Давній Путивль» у співавторстві з дружиною відомим археологом кандидатом історичних наук співавтором багатьох досліджень Світланою Юренко, що вийшла друком уже після смерті вченого.

На основі комплексного аналізу археологічних і писемних джерел простежено процес формування давньоруського міста від сіверянських городищ на його території до центру Путивльського удільного князівства та окремі аспекти історичного розвитку Путивля за доби пізнього середньовіччя і раннього нового часу.

Багато ілюстрована картами, кресленнями, малюнками і фотознімками, більшість із яких виконані Олегом Васильовичем, монографія не тільки має попит серед краєзнавців, науковців, учителів, а й поповнила фонди Бібліотеки Конгресу США.

Цінні знахідки

У науковій спадщині вченого важливе місце посідає також монографія «Земля незнаєма»: населення басейну Середнього Псла в Х—ХIII століттях (за матеріалами роменсько-давньоруського комплексу в с. Кам’яне), що стала результатом трирічних розкопок комплексу (городище, селище, могильник).

Автор подає широку панораму формування і розвитку населення середнього Псла Х—XIII ст., яке за своїм соціально-економічним і культурним рівнем майже не відрізнялося від населення центральних районів Києворуської держави, простежує поступове вростання роменської культури в давньоруську.

Колекція знахідок є справжньою окрасою Сумського краєзнавчого музею, а їх асортимент не має аналогій серед ранньослов’янських пам’яток. Це, зокрема, предмети озброєння і спорядження воїна-вершника та його коня, землеробські знаряддя, ремісничий інвентар, прикраси, побутові та речі для занять різними промислами, серед яких такі рідкісні як шабля, казани, кістень, булава, комплекти з вудил і стремен, наральники, чересла, сокири, плішні, ості.

Серед скарбів Битицького городища виокремлюються два металеві казани, в яких лежали серпи, гачки для риболовлі, пряслице, а поряд — дві сокири. Серед виявлених у с. Ницаха унікальних знахідок — залізне інкрустоване бронзою вістря для писання, пірофілітове пряслице з написом «СЛАВНО», керамічні дитячі іграшки — коник з посаду та полив’яна писанка, натільний хрестик з жовтою емаллю, християнський амулет «змійовик» з території курганного могильника.

 Завжди допомагав музейникам

За майже 40 років польових археологічних робіт на території Сумщини в Олега Васильовича встановилися тісні зв’язки з музеями області, дружні стосунки з директорами і співробітниками багатьох з них. Він завжди відгукувався на запрошення до співпраці, надавав консультації у формуванні археологічних колекцій, створенні експозицій і виставок.

Так, навесні 2000 року за підтримки Кролевецької міської ради Олег Васильович разом з директором місцевого краєзнавчого музею Анатолієм Карасем, який ще студентом наприкінці 1980-х працював у його експедиції в селі Ницаха, провів розвідку на території міста і на його околицях.

Влітку у визначених ним пунктах спільною експедицією Сумського обласного краєзнавчого музею та СумДУ провели археологічні дослідження, результатом яких стали три нововиявлені пам’ятки — дві Подолово і одна Козин. У 2005-му вчений побував у Бурині, де оглянув місцеві роменсько-давньоруські пам’ятки, провів атрибуцію археологічної колекції музею.

Завдяки таким археологічним дослідженням значно поповнилися фонди Путивльського, Роменського та Сумського краєзнавчих музеїв. Зокрема, за словами директора Сумського обласного краєзнавчого музею Владислава Терентьєва, нині у закладі археологічні колекції з досліджень Лівобережної слов’янсько-руської експедиції нараховують тисячі одиниць, у тому числі насамперед з Битиці і Ницахи. Частина перебуває у постійній експозиції, на тематичних виставках, що відображають сучасні уявлення про історичний розвиток краю з найдавніших часів до пізнього середньовіччя та раннього нового часу.

Здобутки Лівобережної слов’янсько-руської експедиції також стали цінною базою для наступних досліджень, наукових відкриттів, дискусій, неодноразово обговорювалися на наукових конференціях, семінарах.

Зокрема, традиційними стали історико-краєзнавчі і тематичні конференції, присвячені «Слову о полку Ігоревім», на яких особливе місце відводилось археологічним дослідженням на теренах краю. На одній з них у 2000 р. Олег Васильович отримав диплом і почесну відзнаку «Золота Ярославна» за особистий внесок у вивчення пам’яток Путивльщини, а наприкінці 80-х був удостоєний звання «Почесний громадянин міста Путивль». 

Як член редколегії журналу «Сумська старовина», що виходив під егідою СумДУ, Олег Васильович часто спілкувався з його головним редактором Віктором Звягельським, який досліджував «Слово о полку Ігоревім». Молодий сумський краєзнавець тоді настільки захопився археологією краю, що після знайомства із Сухобоковим на початку 80-х почав брати участь у розкопках міст Сумщини, зокрема Глухова, Конотопа, Кролевця. А з роками присвятив наставникові яскравий есей «Зустріч з Археологом», у якому відобразив багатогранність ученого — «скептично-усміхненого ерудита, блискучого оповідача, вдумливого дослідника».

Загалом дослідження, проведені Лівобережною слов’янсько-руською експедицією, стали важливим етапом історико-археологічного вивчення північно-східного регіону Дніпровського Лісостепового Лівобережжя, а саме території сучасної Сумської області.

Згадують колеги і побратими

На Сумщині добре пам’ятають Олега Сухобокова, з приємністю згадують археологічні експедиції, зустрічі та спілкування з ученим, зокрема, під час підготовки зводу пам’яток історії і культури Сумської та Полтавської областей — від інституту він був затверджений науковим консультантом.

Як розповідає Владислав Терентьєв, йому пощастило бути особисто знайомим із Сухобоковим: спілкувалися під час конференцій, археологічних розвідок, зустрічей в обласному краєзнавчому музеї. Враження  колосальне. Таких учених-ерудитів можна полічити на пальцях однієї руки.

Це ж стверджують колишні працівники науково-дослідного сектору археології обласного краєзнавчого музею, які брали участь у розкопках під керівництвом ученого. Кожне спілкування збагачувало знаннями і насамперед з історії древньої Сумщини.

За словами путивльського краєзнавця письменника Анатолія Луговського, який у 80-х роках очолював Путивльську філію обласного краєзнавчого музею, Олег Васильович особливо радів археологічним знахідкам. Тоді він сяяв від задоволення і втіхи. Особливий інтерес виявляв до Путивля, зокрема, городища в урочищі Городок, Микільської Гірки та Коптєвої Гори, які включені до складу Державного історико-культурного заповідника в м. Путивль, створеного 1987 року.

Здобутками досліджень Олега Сухобокова нині послуговуються історики, науковці, археологи, краєзнавці, музейники, викладачі вишів і вчителі шкіл. Досліджені ним пам’ятки стали складовими історико-культурної спадщини України — всі вони внесені до реєстру нерухомих пам’яток історії та культури, а вісім отримали статус пам’ятки національного значення.

Науковий і творчий спадок Олега Васильовича залишається жити на сторінках його наукових праць, у музейних експозиціях, слугуючи новим поколінням українців.