Нам варто знати, як повинні працювати фінансові установи у воєнних умовах. Як мають вибудовуватися відносини між державою та банківським сектором? Яку роль у цьому відіграватимуть державні банки? Адже це все стосується нас — звичайних людей.
Передусім слід сказати, що в будь-якій країні світу фінансово-банківська система — опорна точка для розвитку бізнесу, державних інституцій. Без неї не можуть у сучасному світі існувати ні фізичні, ні юридичні особи. Тому недооцінювати цього, тим більше в умовах, коли в Україні тривають воєнні дії, не лише не можна, а й навіть злочинно. Інакше країна порине в хаос.
Безперешкодний злив інформації
Експерти доходять висновку: перше, що треба зробити, — посилити роль державних банків. А їх у нас у країні п’ять: Ощадбанк, Укрексімбанк, Укргазбанк, Родовід-банк та банк «Київ».
«З 2010 року в Україні було поширено практику так званої залежності підприємств від російських банків, частка яких у фінансовій системі нашої держави тоді постійно зростала. Нині це також триває. А треба було робити навпаки: великі та стратегічні підприємства повинні мати рахунки саме в державних фін?установах. Ці банки мають потужні секретні підрозділи, ключовим питанням для яких стає нерозголошення банківської таємниці», — вважає радник голови СБУ Маркіян Лубківський.
За його словами, і тепер у російських або з великою часткою капіталу із РФ банках обслуговують осіб, які захищають на передовій нашу країну. Справді, банки недружньої до нас Росії мають доступ до персональних даних таких осіб. І ці фінустанови можуть безперешкодно зливати інформацію кому заманеться, хоч і керівництву ФСБ РФ.
З цим цілком згоден заступник голови правління Ощадбанку Антон Тютюн, який зазначає, що ми маємо дотримуватися правил банківської безпеки. За його словами, в таємниці у найбільшому державному банку країни зберігається конфіденційна інформація про клієнтів: номери мобільних телефонів, характеристика усіх трансакцій, фізичні та юридичні адреси тощо.
А ось економіст Ерік Найман зазначає, що слід уважніше придивитися до такої фінустанови, як Промінвестбанк (ПІБ). «Колишня влада робила так, щоб банківська система планомірно переходила до рук Росії. Ні для кого не секрет, що один з найбільших банків країни свого часу було перепродано і тепер 98,6% його акцій володіє Внєшекономбанк РФ», — констатує він.
Кореспондент «УК» зазирнув на інтернет-сторінку цієї фінустанови і відкрив для себе таку цікавинку: голова спостережної ради Внєш?економбанку — не хто інший, як голова Уряду Росії Дмитро Медведєв. Тут, як кажуть, і коментарі зайві. Що стосується того, кого і як обслуговує ПІБ в Україні, то це, як наголошує сама фінустанова, великий бізнес і роздрібні клієнти. Також, як повідомляє сайт цього банку, одне із ключових завдань ПІБ — «сприяння взаємовигідному діалогу України та Росії шляхом фінансування спільних торговельних, виробничих та інфраструктурних проектів».
Показник зростає, а мав би зменшуватися
Якщо останніми місяцями зменшується кількість банків із західним капіталом, які згортають в Україні діяльність або переорієнтовуються на корпоративного клієнта, то частка активів російських фінустанов в активах банківської системи країни, навпаки, збільшується. Це доводять цифри. За інформацією національного рейтингового агентства «Рюрік», якщо на 1 січня 2014 року така частка РФ становила 11%, то на кінець липня цього року вона збільшилася до 13,5%. А з огляду на недружні дії Росії до України цей показник повинен був зменшуватися.
Голова правління Укр?газбанку Сергій Мамедов вважає, що на сьогодні державу обслуговує 88 фінансових установ, і до банків з російським капіталом треба підходити дуже обережно. «Для будь-якого банку стоять чіткі завдання в межах чинного законодавства України. І лише якщо вони із цим не справляються, тоді їх треба виводити зі структури ринку», — наголошує він.
У цьому контексті треба зазначити і таке: у банках, які мають вагомі частки російського капіталу, працюють звичайні українці. Вони також бояться в наш скрутний час втратити роботу. Тож до цього російсько-банківського питання треба підходити комплексно, а робити остаточні висновки лише після ретельних перевірок.
Якщо казати про комерційні банки, що не мають опіки уряду, як державні, вони дуже ображаються, що їх не розуміють. Та й на дії самого Нацбанку, якого не критикував останнім часом хіба що ледар.
На думку Еріка Наймана, регулятор із березня цього року й досі демонструє повну безхребетність, що призводить до загальної банківської кризи. «Дії Нацбанку призвели до того, що люди масово почали знімати депозити. А коли почалася війна на Донбасі, то цей показник став просто катастрофічним, адже 40% вкладів у нас припадало саме на дві області — Донецьку та Луганську. Банки стали заручниками політичної та воєнної ситуації, яка склалася в Україні. Інколи замислююся: чи є в нашій країні продумана гуманітарна політика?» — розмірковує експерт.
Він також виступає за те, щоб у такий скрутний час держава допомагала фінустановам — реформувала судову гілку влади (яка б захищала банки від крадіжок, приміром, у зоні АТО чи в Криму), захищала права інвесторів (не лише МВФ та ЄБРР, а й інших приватних іноземних структур).
Кожен по-своєму правий
Сергій Мамедов у цьому питанні йде далі. На його думку, люди не лише не довіряють банківській системі, а й сама вона не довіряє потенційним чи реальним клієнтам.
«Держава особливо в скрутний час повинна порушувати та вирішувати питання кредиторів. У цьому сенсі вже багато років не змінюється нічого. Так, у нас є чимало прикладів того, що ми судимося з кредитоотримувачами, які не повертають по 3—5 років досить великі суми — йдеться про сотні мільйонів гривень. І ради з цього приводу дати не можемо», — зазначає він.
Проте справедливості заради треба зазначити, що часто всі роки незалежності банки і самі грішили щодо клієнтів. Приміром, нав’язували їм невигідні умови, «накручували» різні додаткові платежі, змінювали умови контрактів без згоди клієнтів тощо.
Це підтверджує радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко. За його словами, весь період новітньої історії України у фінансово-банківській сфері ознаменувався повною безкарністю за скоєні злочини.
«Приміром, у США банківського співробітника можуть посадити на довічний термін за те, що він надурив людей на 100 тисяч доларів. В Україні ж максимально за крадіжку 100 мільйонів гривень можна отримати 5 років в’язниці. Потім людина опиняється на свободі й продовжує свої славетні справи», — додає він.
З великою часткою впевненості можна сказати, що в найскладніший період, який переживаємо, банки як ніколи повинні чесно поводитися з людьми. Бо саме позитивне ставлення до них за їхньої доброї поведінки може прокинутися у вкладників набагато швидше, ніж у мирний час.
КОМПЕТЕНТНО
Небезпечна вимога
Світлана СИРОТЯН,
керівник групи радників при президентові Асоціації українських банків:
— Найголовніше на сьогодні завдання — збереження українських банків. Чому? Тому що вони повинні забезпечити розрахунки між фізичними та юридичними особами, між підприємствами тощо. Ми не можемо собі дозволити затримки в цій справі.
Потрібно забезпечити фінансами нашу промисловість, зокрема оборонну. І те що комерційні фінустанови не можуть кредитувати казенні підприємства, на мій погляд, нині небезпечно для держави. Банківська система тяжко вирішує ці питання. До неї немає довіри, регуляторні дії, які застосовує Нацбанк та держава загалом, теж небезпечні для цього важливого ринку.
Що треба робити? Стаття 88 Угоди про асоціацію України з ЄС передбачає: процеси регулювання у нашій державі не можуть бути гіршим, ніж у країнах ЄС. Тож слід подивитися на ці документи, і ми побачимо багато відмінностей. Так, у цій сфері потрібні спрощення.
Ще хочу додати, що у нас є велика проблема, про яку вголос не прийнято говорити: вимоги до капіталізації фінустанов. Так, на сьогодні статутний фонд фінустанови повинен бути не менш ніж 500 мільйонів гривень. Це, з одного боку, правильно, бо ми самі знаємо, що є чимало банків, які не зовсім займаються банківською діяльністю. Проте є частина невеликих фінустанов, які пропонують клієнтам універсальний банкінг. Тому нам конче потрібно ухвалити новий закон про ліцензування господарської діяльності, де буде скасовано вимогу про обсяги капіталізації, адже вона у кризовий час небезпечна для існування банківської системи.
Локомотиви допомоги
Володимир КОЦЮБА,
директор департаменту фінансової політики Міністерства фінансів України:
— Хочу зосередити увагу на вкрай важливих питаннях, що стосуються і громадян, і бізнесу, зокрема банківського. Справді, нам слід замислитися, як ставитися і що робити з бізнесом, який має так зване російське коріння. Так склалося за роки незалежності, що Ощадбанк та Укрексімбанк були, є і будуть у 100-відсотковій державній власності. На сьогодні як ніколи істотно виросла їхня частка за різними показниками на банківському ринку України.
Тож маємо право казати, що можемо вирішувати низку нагальних загальнодержавних питань щодо фінансування різних підприємств та установ. Є секретні завдання, які повинні виконувати лише державні банки. І якщо проаналізуєте всі економічні кризи, які пережила Україна, то можете побачити, що саме державні фінустанови були локомотивами допомоги економіці країни.
Для банків, які робитимуть виплати заробітної плати для бюджетних установ, необхідно встановити додаткові вимоги. Так, уже розроблено проект, який усе це фіксуватиме. Однак крім вимог щодо стабільності банківських установ, також вкрай важливе питання функціонування платіжних систем. Безперечно, банки повинні стати учасниками національної багатоемітентної платіжної системи.
Ми в Google+