У березні у світі традиційно вшановують книжки і письменників, підсумовують літературні конкурси, організовують читання і різноманітні акції, щоб спонукати молодь до читання. Цей публічний або інтимний процес набуття знань — чинник розвитку людства, в основі якого творча діяльність особистості. Інші види мистецтва успішно конкурують із читанням, але книжка у впливі на мислення не має рівних, вона інтелектуальний та емоційний чинник пізнання людини і соціуму.

В Україні майже 60 літературних конкурсів: іменні, дитячі, за жанрами, географією та віком номінантів. Найбільш вагомі щорічні: «Коронація слова» — Гран-прі 20 тисяч гривень, «Книга року Бі-Бі-Сі» з матеріальним наповненням 1000 британських фунтів, премія фундації Антоновичів — 5 тисяч доларів, Національна премія імені Тараса Шевченка — 240 тисяч гривень. Голова комітету з Шевченківської премії письменник і посол Юрій Щербак сказав «Урядовому кур’єрові»: «У 2019 році Шевченківські премії здобули Богдан Горинь і Оксана Забужко за публіцистичні твори, які теж належать до красного письменства, але через низькі бали ми не відзначили премією літературний художній твір. Українська книжка витримує сильну конкуренцію на міжнародному ринку. Інтерес до неї зростає. Є підтримка держави, але від бідності населення потерпає і книжка».

Цифри і тенденції

За дослідженням «Книжки купити, скачати та читати. На якому місці література в житті українців» Центр Разумкова на запит «Читомо» 2018-го виявив, що книжки за затребуваністю в інтересах на п’ятій позиції. 11% потенційних читачів спиняє ціна. Але не тому жодної книжки не купили за рік 60%. Дві третини не мають потреби читати. Не читає ніколи 36%. Лише 2% читає щорічно більш як 50 книжок. Тільки 8% читає щодня. 15% беруть книжки в бібліотеках. 38% збирають власну бібліотеку.

Інформацію, як вінницький книголюб Сергій Пелех заробив 300 тисяч гривень на обміні й оренді книжок, поширили чимало ЗМІ. Він почав збирати 16 років тому фантастику, любовні романи, детективи, дитячу літературу. Має 3 тисячі читачів. За книжку бере понад 50 копійок. Буває, заробляє за день майже 600 гривень.

Чи варто наголошувати, що заохотити дорослих до читання — випробування характеру. В Україні з тих, хто користується книжками не для інтер’єру, а за призначенням, лише кожен п’ятий читає дітям кілька разів щодня, а кожен сьомий — ніколи. Найбільше читають студенти, домогосподарки та пенсіонери. Найзатребуваніша книжка у великих містах серед осіб з вищою освітою: 50% читають годину на добу. Російською читають 37% і 15% — українською, в малих містах — 25% українською і 26% російською. У селах — 38% українською і 17% російською. До речі, 67% населення України вважають українську рідною, але тільки 47% користуються нею в побуті.

Серед позитивних тенденцій останнього часу: українські видавництва активно викуповують авторські права, зма­гаючись за них. Тривають супе­речки про витіснення електрон­ними носіями паперових книжок. Електронні книжки читає щодня лише 4%, дві третини — ніколи. 92% користуються електронними бібліотеками безплатно. Річ не лише в тому, що в Україні нема високоякісного паперу. Поганий він і в Росії, середній в Індонезії, найкращий — у Німеччині та Скандинавії. Петро Хазін, гендиректор видавництва «Альтерпрес», каже: «Я відновив би виготовлення паперу в Україні. Колись на держзамовлення використовували тільки український папір. А ще урядові треба підвищити купівельну спроможність людей, щоб вони думали про книжки, а не про те, як сплатити податки і комірне».

У світовій компанії

Читання формує свідомість, світогляд і тип мислення. Хоч нині дедалі частіше констатують: потрібні картинки, а не тексти. Метр світового красного письменства Умберто Еко, який помер кілька років тому, в публіцистичному творі «Не сподівайтеся позбутися книжок» розмірковував про наклади: у Німеччині — понад мільйон, у Франції — 200—300 тисяч. (У Франції в центрі уваги ЗМІ і фахівців опиняються щорічно лише 20 назв із 600 виданих романів. Але є сотні премій — книжка як світло, книжка для всіх). Найменші наклади в Англії. Там беруть книжки в бібліо­теках. У середньому в Британії видають удвічі більше найменувань, ніж в Україні. Італійці читають багато журналів. Чи не тому останній роман Умберто Еко «Нульовий номер» присвячено криміналу, пов’язаному з виданням журналу. Українські видання цього роману коштували 60—440 гривень. Отака цінова політика наших нечисленних книгарень, кількість яких, за моїми підрахунками, скорочується. Про видавництва письменник Андрій Кокотюха зазначає: «Тільки одинадцять видавців вкладають кошти у свій бізнес. А може, й менше».

Світ із 1980-х занепокоєний падінням попиту на книжку і шукає нові форми популяризації читання. Старі позначаються політичними та секс-скандалами, що, звісно, теж не на користь книжки. Через сексуальні домагання торік у Стокгольмі не було визначено Нобелівського лауреата, тож 2019-го назвуть і за 2018-й. У Токіо відкрили готель — книжкову шафу-капсулу на 60 номерів у розважальному районі: матрац, лампа і книжки. Удень — 4 долари за годину. В Ізраїлі найдавніша мережа книжкових магазинів рекламує літературу з гаслом «Правильна книжка завжди складе вам компанію». У ПАР сервіс за індивідуальним запитом книжки має девіз: «Читай, будь цікавим» та «Ти — це цікава книжка». У Бразилії, де споживач у середньому читає дві книжки за рік, видавці заохочують співвітчизників, вкладаючи в книжки чипи для поїздок у метро. Якось і в нас Київпастранс для популяризації паперових книжок розігрував п’ять видів місячних проїзних на три види наземного транспорту. Переможців визначав комп’ютер — досить було надіслати на сайт селфі із книжкою в наземному транспорті.

Кілька років поспіль у столиці дієво популяризують читання регулярні книжкові ярмарки. Їх найбільші локації в Українському домі, НСК «Олімпійський» і «Мистецькому Арсеналі», який 2018-го ввійшов у шорт-лист світових подій, пов’язаних із книжкою, а нещодавно «Книжковий Арсенал» переміг у номінації найкращий літературний фестиваль року на 48-му Лондонському книжковому ярмарку. На ньому також уперше було представлено національний стенд України.

Чи поліпшить ситуацію із книжкою новий очільник Українського інституту книги? Нещодавно ним стала Олександра Коваль — генеральний директор найбільшого у країні книжкового форуму у Львові, який мав статус міста літератури ЮНЕСКО. До програми тоді залучили понад 40 міст із 33 країн.

І насамкінець: за статистикою, до українсько-російської війни найменше бібліо­тек на душу населення було в Луганській та Донецькій областях. Тож думайте, читайте…

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»

СЛОВО ТИМ, ХТО ПИШЕ

На початку весни я запропонував фахівцям відповісти на два запитання: «Яка головна проблема, пов’язана з книжкою в Україні?» і «Який головний здобуток книжкового процесу за роки незалежності?» Думки виявилися суперечливими.

Віталій КАПРАНОВ,
письменник,
видавець:

1. Обмежений доступ книжки до читача, мало книжок на душу населення.

2. Літературний процес сформувався, є книжка в інтернеті, молодь читає.

Наталя ВЛАЩЕНКО,
письменниця,
журналіст:

1. Читачі не привчені купувати книжки, отже немає ринку, із цим пов’язані низькі гонорари, особливо за перекладні твори.

2. Утвердився курс на українську літературу, українську мову.

Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ,
письменник,
карикатурист:

1. Держава недостатньо підтримує процеси, пов’язані із книжкою.

2. Видано високоякісну історичну книжку про герби України, достойну всілякої уваги, вона акумулювала дух творчості.

Василь ШКЛЯР,
письменник,
політичний діяч:

1. У мене нема проблем, пов’язаних із книжкою.

2. Українська книжка витіснила російську на другий план і має пристойні наклади.

Олександр АФОНІН,
поет,
президент Української асоціації
книговидавців і книгорозповсюджувачів:

1. В Україні нема державної програми популяризації книжки, не створено книговидавничої індустрії, галузь не капіталізована.

2. Здобутків нема, є втрати. Найбільші наклади — до 64% для початкової освіти, а в світовому літературному процесі 70% — для дорослого споживача.

Ірина КОЛТАКОВА, поетеса, підсумовує: «У галузі головна матеріальна проблема, українська книжка не так поширена, як цього заслуговує. Паперові книжки програють електронним». Вона шкодує за розумною цензурою і якісним редагуванням.

Письменник Андрій КУРКОВ недавно сказав, що книжкового ринку в країні нема, а продаж творів Андруховича і Жадана в Польщі більший, ніж в Україні.