120 РОКІВ ПЕРШОГО ПЕРЕПИСУ НАСЕЛЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
ПОГЛЯД. Уже звичним стало нарікати на переслідування української мови і культури в Російській імперії, де аж до революції 1905 року діяли Емський указ і Валуєвський циркуляр. Не дивно, що українців, яких офіційно «нє било і нєт», під час регіональних переписів населення записували як росіян. У найпроблемніших з погляду національного складу губерніях і краях вдавалися до обрахунку за віросповіданням, у результаті чого всі православні разом з українцями та хрещеними євреями ставали представниками титульної нації.
Отож перший і, як виявилося, єдиний в історії Російської імперії загальний перепис населення, проведений 9 лютого (28 січня ст. ст.) 1897 року, дає унікальні статистичні дані. Адже тоді ставили запитання про рідну мову, яка для росіян передбачала три варіанти відповідей: великоросійська, малоросійська і білоруська. Тож було отримано цілком об’єктивні дані про кількість українців, які не відцуралися національного походження і всупереч офіційній державній політиці зросійщення вважали себе малоросами.
Зрозуміло, що найбільше в імперії виявилося великоросів — 44,3%, за ними йшли малороси — 17,8%, поляки — 6,3%, білоруси — 4,3%, євреї — 4,0%, татари — 3,0%. На той час значна частина Західної України входила до складу Австро-Угорщини, а так зване царство Польське було частиною Російської імперії.
Дані перепису засвідчують, чому українцям відмовляли у праві на національну ідентичність, адже без малоросів росіяни не дотягували до 50%, становлячи всього-на-всього найчисленнішу етнічну групу. Зате записавши до свого складу малоросів і білорусів, «рускіє» вже могли гордо заявляти, що їх аж 66,4%, а православних — майже 70%, що об∂рунтовувало імперські претензії на звання Русі та Третього Риму християнства.
За даними Першого загального перепису, співвідношення росіян і українців в імперії становило приблизно 3:2. Не менш промовисті цифри про національний склад жителів малоросійських губерній. На Полтавщині етнічних росіян нарахували аж 2,6%, на Поділлі — 3,3%, Київщині з її заселеною російськими священиками і чиновниками «матір’ю городов руських» — 5,9%. Найбільш зросійщеною виявилася Таврійська губернія, до складу якої входив Крим. Однак навіть тут великоросів було 27,9%, а українців — 42,2%, що свідчить про безпідставність нинішніх претензій Росії на міфічну Новоросію та «ісконно руські» землі кримських татар.
У Воронезькій губернії та області війська Донського кількість малоросів становила 36,2% і 28,1%, хоч на деяких територіях цих адміністративних одиниць наші одноплемінники становили переважну більшість. Дещо менше українців нарахували на Курщині (22,3%) і Астраханщині (13,3%). Однак в останній чисельність росіян не сягнула навіть половини її населення, — лише 40,8 %.
До речі, в Бессарабській губернії, де проживало 1,9 мільйона осіб, було лише 8% росіян і майже 20% українців. Причому території нині окупованого Росією Придністров’я належали до заселених переважно українцями земель.
Не дивно, що проведений у 1926 році вже Всесоюзний перепис населення засвідчив, що на території РСФРР проживає 7,9 мільйона українців. Зокрема у Центрально-Чорноземному районі (насамперед вже згадуваній Воронежчині і Курщині) — 1,7 мільйона, у Північнокавказькому краї — 3,1, Сибіру — 0,8, Казахській АСРР, яка на той час ще була автономією Росії — 0,9, у Далекосхідному краї — 0,3. До речі, в цьому краї, де був розташований компактно заселений українцями Зелений клин, росіян було лише утричі більше.
Ситуація кардинально змінилась після організованого Сталіним Голодомору, коли вже звичне для країни співвідношення між кількістю росіян і українців змінилось із 3:2 на 3:1 та залишалось незмінним аж до розвалу СРСР — країни, що виявилась страшнішою від царської «тюрми народів». Втім, у сучасній Росії, де кількість українців зменшилась від 4,4 мільйона осіб після розвалу СРСР до 1,9 мільйона за даними Всеросійського перепису 2010 року, ситуація ще гірша. У путінській імперії зуміли нарахувати в 1,3 раза менше наших етнічних одноплемінників, ніж живе у США, зате 5,3 мільйона татар стали другою за чисельністю етнічною групою після титульних росіян.
180 РОКІВ ЗАГИБЕЛІ ОЛЕКСАНДРА ПУШКІНА
Гордість Росії — зацькований поет
ТАЛАНТ. Біографам генія російської поезії відомо про десятки його дуелей, причиною яких був і вибуховий характер митця, і звичаї тих часів. Утім, мало хто з дуелянтів справді прагнув чужої крові.
Однак у ситуації з Дантесом ішлося не стільки про поєдинок честі, скільки про точку в докладно спланованій кампанії цькування геніального поета, по смерті оголошеного гордістю Росії.
110 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ РЕМЕСЛА
Творець пшеничного шедевра
ГОРДІСТЬ. Нині мало хто знає, що на початку минулого століття білий хліб зазвичай випікали лише до свят, а кашу з дорогої нині гречки вважали їжею бідняків. Пояснювалося це тим, що врожайність пшениці становила 7 ц/га, її посіви потерпали від хвороб та зимових холодів. А жито й гречка були значно стійкішими і продуктивнішими.
Начебто всім очевидна обмеженість площ полів та їх родючості стала навіть основою вчення священнослужителя, економіста і філософа Томаса Мальтуса, який стверджував, що постійні війни та морові пошесті — благо для людства, бо, мовляв, знищують зайвих людей, яких неможливо прогодувати. Саме ця нині напівзабута теорія стала підставою для боротьби за життєвий простір, звільнений від неповноцінних народів.
Про це варто знати, щоб розуміти, що тривалий мир у Європі — великою мірою результат так званої зеленої революції. Вона довела, що нові сорти й агротехнології можуть у багато разів підвищити родючість полів.
Українцям гріх забувати, що до перетворення пшеничного хліба на повсякденний продукт мільйонів доклали розуму і сил наші земляки. Зокрема унікальний сорт українка-0246, який досі служить міжнародним стандартом сильних пшениць, створив у 1927 році на тоді ще Миронівській селекційно-дослідній станції уродженець Полтавщини Іван Єромеєв. Утім, рекордна на той час урожайність, яка у найкращі роки не перевищувала 30 ц/га, нині видається мізерною на тлі створеного у 1960 роках Василем Ремеслом шедевра світової селекції — миронівської-808. На тих самих полях і з тими самими технологіями обробітку віддача пшеничних нив зросла на третину, а в найкращих господарствах подолала фантастичний рубіж 100 ц/га.
У СРСР миронівська-808 та створена українцем Павлом Лук’яненком безоста-1, районована в південних посушливих регіонах, займали до 80% всіх площ під пшеницею. Крім того, ці два сорти були найпопулярнішими у країнах так званого соцтабору, а миронівські сорти досі сіють навіть у Швеції й Чилі, а похідні безостої — в Ірані й Туреччині.
До речі, Василь Ремесло закінчив Маслівський інститут селекції і насінництва, в якому наставником був професор Іван Єромеєв. Навчальний заклад на Київщині, який працює й нині, був єдиним у СРСР з підготовки селекціонерів і фахівців із насінництва, однак 1937 року його реорганізовано в рядовий сільгосптехнікум.
Миронівська селекційно-дослідна станція, яку заснувало у 1912 році Всеросійське товариство цукрозаводчиків, за хрущовських часів зазнала реорганізації в базову з кукурудзівництва, і лише завдяки таланту й подвижництву Василя Ремесла перетворилась на знаний в усьому світі Миронівський науково-дослідний інститут пшениці.
Отож, і у професора-селекціонера Єромеєва, який займався не основною для наукової установи сільгоспкультурою, і в його геніального учня шлях до успіху був густо всіяний тернами. Зате у 1977 році на зустрічі з керівниками академій наук країн соцтабору генсек Брежнєв з гордістю повідомив, що сорти пшениці, виведені у Миронівці, дали економіці СРСР у грошовому еквіваленті 1 мільярд 600 мільйонів карбованців. Не зайве додати, що тоді радянський рубль коштував 0,7 долара США.
510 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИТРОПОЛИТА ФІЛІПА ІІ
Фільчині грамоти проти кремлівського мракобісся
ПАРАЛЕЛІ. Несамовитий цар Іван Грозний став взірцем для Сталіна. У більшовицькій імперії фактично копіювали масовий терор опричників, функції яких виконували кати з НКВС.
Російський народ, вихований у традиціях рабської покори царям, заслуговує своїх вождів, що засвідчує крилатий вислів «фільчині грамоти». Це синонім нікчемних папірців і походить від послань митрополита московського Філіпа ІІ до Івана Грозного, в яких ієрарх православ’я закликав царя одуматися, покаятися й припинити винищення підданих.
Скликаний на вимогу самодержця церковний собор вищого московського духовенства позбавив єдиного у своїх лавах істинного християнина пастирського сану. Невдовзі Філіпа ІІ, який не зрікся переконань і відмовився освячувати іменем Божим злочини кривавого тирана, за наказом Івана Грозного задушили.
Однак навіть нині святитель-мученик, який найвищою ціною довів свою вірність ідеалам християнства, асоціюється у парафіян Московської церкви насамперед із фільчиними грамотами. А його ката, на совісті якого кров мільйонів убитих безневинних християн, уже неодноразово намагалися канонізувати, демонструючи чи то загадковість російської душі, чи то мракобісся кремлівських вождів і справжню сутність не зведених до прислужників світської влади духовних пастирів.
Матеріал підготував Віктор ШПАК, «Урядовий кур’єр» (ілюстрації надані автором)
Ми в Google+