Сучасний етап розвитку демократії в Україні концентрує у собі усі найскладніші соціально-економічні та політичні проблеми перехідного періоду, віддзеркалює його суперечливість, незавершеність та невизначеність багатьох процесів та політичних рішень. Комплексність цього явища, основні здобутки, причини невдач та шляхи подальшого розвитку представлено у циклі  монографічних досліджень, що висунуто на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2013 року. Високий науково-теоретичний рівень досліджень, їх міждисциплінарний характер, вдале використання компаративного методу, орієнтація на практичне застосування автор ських моделей розвитку політичних ситуацій сприяють формуванню у читачів об’єктивної картини суспільного розвитку, кращому розумінню суті основних політичних процесів.

З переліку праць, що ввійшли до циклу монографій, об’єднаних спільною проблематикою політико-правових засад становлення Української державності, стає очевидним, що саме виконавча гілка влади відіграє вирішальну роль у процесах державотворення. Аналізу розвитку виконавчої влади в Україні, ролі державного управління у трансформаційних процесах, адміністративно-правового забезпечення реалізації та захисту прав людини у сфері публічної влади, особливостям здійснення державного контролю тощо  присвячено 8 з 25 монографій, підготовлених вченими Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Очевидно, що державне управління відіграє провідну роль у період переходу від однієї політико-економічної системи до іншої, коли загострюються політичні, економічні, соціальні відносини, а у держави з’являються нові функції і завдання, в результаті чого змінюється зміст управлінських відносин. Функціонування державного управління ускладнене й тим, що процеси, які відбуваються у країні, мають суперечливий та неоднозначний характер.  За таких умов основне завдання виконавчої влади зводиться не лише до забезпечення поступального розвитку суспільства, а й до забезпечення стабільності суспільних відносин, без чого неможливо домогтися впорядкованості суспільного життя й постійно підтримувати його в такому стані. 

Поглиблення і розвиток демократичних перетворень стосуються основоположних принципів взаємовідносин між державною владою, її інститутами і громадянами, установами громадянського суспільства. Змінюється сам характер впливу держави на суспільні процеси. Державне управління стає дедалі відкритішим процесом, залучаючи до прийняття і реалізації рішень широкі верстви населення. Відповідно реформа в цій сфері повинна передбачати створення нової системи демократичних інститутів, децентралізацію управління, реформу системи державної служби, підвищення її професіоналізму та відповідальності, що у сукупності має сприяти високому рівню ефективності управління. Демократизм і ефективність — взаємопов’язані категорії, однак перше не є гарантією другого: демократичне управління може бути неефективним, оскільки ефективність — багатовимірне поняття і залежить від багатьох чинників. Тому важливо, щоб процес державного управління будувався не лише на демократичних принципах, а й на принципах ефективності та компетентності, високого професіоналізму. Хоча  є незаперечні позитивні зрушення у реформуванні системи державного уп рав ління, однак воно залишається ще слабкою ланкою у процесі інституціонального розвитку України. На основі розуміння державного управління як цілісної системи автори представленого циклу праць, зокрема таких  монографій, як «Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія та практика», «Суспільна трансформація і державне управління в Україні: політико-правові домінанти», «Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади», «Демократичні засади державного управління та адміністративне право», «Реформування адміністративно-територіального устрою: український та зарубіжний досвід»,  здійснили пошук шляхів підвищення ефективності й розвитку демократичного потенціалу всієї вертикалі виконавчої влади, а також системи державної служби, яка діє на основі політичної нейтральності й відповідальності перед законом і суспільством.

Очевидно, що без достатньо розвиненої системи місцевого самоврядування, без законодавчого визнання та реального забезпечення можливостей територіальних громад самостійно вирішувати на місцевому рівні економічні, фінансові, соціально-побутові, культурні та інші питання досить складно забезпечити стабільний розвиток держави. На думку авторів, ігноруючи природні можливості муніципальної демократії, українська державність, протягом останніх років штучно створювала бар’єри на шляху перетворення України на ініціативну, розвинену та динамічну демократичну, соціальну, правову державу, яка бажає та здатна забезпечити громадянам високі соціальні стандарти та гарантії розвитку на шляху до соціального прогресу. Події останніх років переконливо доводять: допоки територіальні громади та органи місцевого самоврядування в Україні не візьмуть у свої руки реальну владу, яка базується на праві території, свободі володіння, користування та розпорядження місцевим багатством, комунальною власністю, місцевими ресурсами, у тому числі  землею, навіть найдемократичніші законодавчі акти залишатимуться декларацією, яка не забезпечує механізми розвитку реальної самодіяльності населення.

Одним із завдань, яке ставив перед собою колектив авторів, була спроба заповнити існуючі прогалини та розглянути проблеми місцевого самоврядування з позицій не тільки конституціоналізму і муніципального права, а й теорії держави та права, адміністративного права, теорії соціального управління, історії політико-правових вчень, політології та інших наук, що дістало  відображення у таких монографіях,  як «Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні» та «Муніципальна влада  в Україні: проблеми теорії  і практики». Методоло гічною основою представлених досліджень був комплек сний, міждисциплінарний підхід, спрямований на пошук адекватної наукової  основи розбудови системи місцевого самоврядування, визначення оптимальних шляхів  взаємодії органів місцевого самоврядування з державними структурами та інститутами громадянського суспільства.

Учені не обмежилися детальним аналізом внутрішніх проблем держави, а й вдало концептуалізували її місце у сучасному глобалізованому світі шляхом переосмислення поняття та основних характеристик державного суверенітету. У фундаментальному дос лідженні «Правове забезпечення державного суверенітету України»  відзначається, що забезпечення державного суверенітету України як незалежної, демократичної, соціальної, правової держави включає  діяльність органів державної влади при сприянні інститутів громадянського суспільства щодо: гарантування стабільності форми Української держави; розвитку всіх елементів правової системи України, яка фактично постає як специфічний і водночас вельми важливий інтегрований показних суспільних перетворень; підвищення ефективності організації і функціонування всієї системи державної влади, а не лише окремих гілок; зміцнення економічного, культурного, соціального, політичного, екологічного та безпекового потенціалу держави; позиціонування України на зовнішній та внутрішній арені як активного суб’єкта, спроможного вирішувати складні завдання на національному та глобальному рівні;  зміцнення демократизму та інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують принцип народного суверенітету.

Особливу увагу варто звернути на те, що дослідники не обмежилися  констатацією існування проблем у певних сферах суспільного життя, а й дали практичні рекомендації щодо усунення перешкод на шляху ефективного функціонування органів виконавчої влади та системи місцевого самоврядування. Більшість із них має системний характер і дістала  відображення у низці законопроектів, що стосуються адміністративної, адміністративно-територіальної та муніципальної реформ, удосконалення механізмів державного контролю та поліпшення взаємодії між державою та громадянським суспільством.

Таким чином, автор ському колективу циклу монографічних праць «Політико-правові засади становлення Української державності» вдалося не лише певним чином систематизувати наукові напрацювання вітчизняних політологів  та юристів, вивести на новий рівень дискусії щодо подальшого розвитку Української держави, а й запропонувати конкретні кроки для модернізації політичної і правової систем, прискорення державотворчих процесів, зміцнення демократичних інститутів та поліпшення якості життя українських громадян. 

Ісаак ТРАХТЕНБЕРГ,
завідувач лабораторії Інституту медицини праці Національної академії медичних наук України,
член-кореспондент НАН України, академік НАМН України