ТРАДИЦІЇ

У місті над Ворсклою відроджують і пропагують страви національної кухні
 

За комфортної погоди поспішав у суботу зранку на Соборний майдан у Полтаві ще до початку свята галушок, знаючи, що поки народ виспиться, то за цей час можна буде і галушок спокійно, без черги поїсти, і не переплатити за них. Але полтавці — народ проворний. Задовго до початку дійства вулиці й провулки, якими можна дістатися до майдану, вже були заповнені приватним і громадським транспортом, з-поміж якого виділявся спарений новий автобус із написом «Полтавська галушка». Рівно о 14 годині цей автобус відправиться у перший екскурсійний рейс історичними та пам’ятними місцями Полтави, та поки що в його салоні було порожньо. Як і в припаркованому поряд німецькому автобусі. Лише водія видно через скло кабіни. Мабуть, сумно сидіти отак, нехай і в комфортних умовах, знаючи, що твої співвітчизники в цей час п’ють полтавське пиво з медовухою, заїдаючи їх галушками.

Згадав про медовуху, бо щойно скуштував цього божественного трунку в полтавського пасічника Сергія Хохича, який разом із благовірною торгує на майдані бджолопродукцією. Поки я неспішно її смакував, статечний Хохич тим часом за обидві щоки уплітав галушки з курятиною.

Молодята міста над Влрсклою залюбки фотографувалися з «Полтавською галушкою».
Фото Олександра ДАНИЛЬЦЯ

— Ну і як, смачні? — цікавлюся, — їсти можна? Все-таки ціна наїдку — 10 гривень за чотири галушки.

— Ловкі, — усміхається він, розправивши вуса, — та дружина готує смачніші!

Купую в нього пляшку медовухи за 40 гривень і прямую до фонтана, навколо якого розташувалися намети торговців галушками. А також варениками, пирогами, сирниками, маторжениками, пельменями, пампушками, бубликами, тістечками, перепічками, кручениками, ватрушками, шашликами… І, звичайно, горілкою на всі смаки. Саме там, у тіні під липами, мені й трапився цікавий, спостережливий співрозмовник, а головне — палкий шанувальник полтавських галушок — пан Андрій Окара з Москви.

Ой, смачні полтавські галушки...

— Невже із самої Білокам’яної? — перепитую і заводжу з ним розмову. Звичайно, про нашу національну страву.

— Полтавські галушки – це унікальний бренд, — повторює він прописну істину, але мені від його слів чомусь дуже радісно. — Мало у вашому місті чогось подібного, всесвітньо відомого, при згадці про яке відразу згадуєш Полтаву, Україну. Росіяни ідентифікують полтавчан саме за словами: галушка, сало, борщ, письменник Гоголь, Полтавська битва… Тому треба розвивати цю чудову традицію, проводити свята полтавської галушки по всій Україні, й навіть у Росії. З демонстрацією рецептів старовинних українських страв. Адже росіяни дуже люблять вашу кухню, в них таких наїдків і напоїв немає. Наприклад, мій хороший друг, татарин за національністю, який нещодавно вперше побував в Україні, і скуштував тут домашньої ковбаси, розповідав, що він їв «щось абсолютно нереальне, фантастичне!» А коли дізнався, що я їду в Полтаву, дуже просив привезти йому ковбаси на гостинець. Казав: «Їстиму таке постійно!»

Ну і яке ж свято без клоунів та розіграшів!

Пан Окара виявився справжнім гурманом, розповів принагідно, пославшись на свою бабусю, що раніше в Полтаві чи не найсмачнішими вважалися галушки з начинкою із м’ясних голубів. «Зараз таких голубів не знайдеш, але чому б їх не замінити перепелами?» — розвивав він тему.

Свою порцію галушок я доїв уже під барабанний гуркіт, що долинав від пам’ятника Полтавській галушці. Там підбивали підсумки кулінарного конкурсу «Полтавська битва — битва кухарів», у якій взяли участь понад десять представників ресторанного господарства. Майже всіх відзначили у різних номінаціях. Аби не образити когось із учасників, мудре журі на чолі із заступником голови Полтавської облдержадміністрації Борисом Галушком, цього року понапридумувало таких номінацій чимало. Ось деякі з них: «Найсмачніша галушка», «Полтавська галушка — найкращий делікатес», «Галушка — найкраща закуска», «Традиції полтавської галушки — живі», «Любов до галушок», «Найекстравагантніше оформлення», «Найбагатший вибір галушок», «Витребеньки з галушок», «Найдружніша команда кухарів», «За український колорит». А дипломом переможця цього конкурсу «За мужність, силу, наполегливість, виявлені на полі кулінарного бою» відзначили колектив кафе «Круча». Крім того, вони одержали в подарунок мішок борошна, з якого вийде чимало нових галушок.

Поки Полтавський міський голова Олександр Мамай із членами журі нагороджували переможців, у мене була можливість помилуватися виробами талановитих народних умільців із «Містечка майстрів», подивитися й послухати виступи місцевих творчих колективів. Дорогою на автобусну зупинку я ще завітав на Свято морозива, що відбувалося в цей самий час на площі біля обласного академічного музично-драматичного театру імені М. Гоголя.

Однією ногою ступив уже на автобусну сходинку, а вслід лунало: «Варенички мої в сметані, варенички мої кохані…»