НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. В Івано-Франківську розгорнуто найбільший у світі державний прапор України, якого торкнулися руки тисяч прикарпатців.

Коли цей прапор у 2007-му шила шахтарська вдова донеччанка Марія Беляткова, її вправні руки торкнулися 1350 кв. метрів цього синьо-жовтого полотнища сотні разів. До цієї державної святині, яку розгорнули прикарпатці на центральній площі обласного центру біля пам’ятника патрона міста — Івана Франка, додалася ще тисяча крапель доброї енергетики рук людей, які люблять і пишаються своєю Вітчизною.

1350 кв. метрів гордості. Фото УНІАН

На свято проведення акції, присвяченої 20-річчю Незалежності Української держави, прибули представники різних партій, молодіжних, громадських організацій, жителі й гості міста.

Міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус нагадав присутнім, що на зорі нашої Незалежності найрезультативнішими щодо використання синьо-жовтого державного символу були кроки, зроблені в правовому полі, — він був відстояний у Конституційному суді.

Якщо кожен із нас докладе своєї праці, знань на благо держави, наступний найближчий ювілей святкуватимемо в колі розвинених держав світу.

РЯДОК З ІСТОРІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Наступного дня після Референдуму щодо проголошення незалежності України Угорщина, Польща та Канада визнали право українців мати свою державу. Канада була першопроходцем серед капіталістичних країн, показавши приклад усьому світу. (2 грудня 1991 року)

Левко ЛУК’ЯНЕНКО,
перший посол України в Канаді

— Канада визнала Україну незалежною державою під впливом української діаспори — сильної, організованої громади, яка власне й запропонувала це зробити. Багато українців у Канаді на той час були членами парламенту, відігравали помітну роль у культурному й політичному житті країни. Більш стриманою у прийнятті такого рішення була соціалістична партія, комуністична також не виступала проти, а от ліберальна проявила найактивнішу позицію. Тому все відбулося так швидко.

І тут знаковий не стільки факт, що Канада визнала незалежність України, скільки перший крок, зроблений у тому вільному капіталістичному світі, який став показником для інших країн. Після цього десятки західних демократичних держав почали також визнавати нашу незалежність.

Ця подія стала святом, великою перемогою не тільки для України, яка майже 7 століть перебувала під окупаційними режимами, а й для всього канадського населення. Українці на той час посідали дуже важливе місце в нафтогазовій, вугільній промисловості. І від них багато що залежало. Наприклад, українські промисловці з Канади були дуже прихильні до України, направляли до нас делегації, але по приїзду стикалися з незрозумілими для них речами, на кшталт хабарництва під час укладення контрактів. Вони ніколи не мали справи з цим явищем, тож поверталися додому в розпачі. Тоді ж, по поверненню з України, віце-президент Монреальського банку Метью Баррет сказав мені:«Допоможіть нам допомогти вам! Я не знайшов способів». А коли у 1992 року відкрилося наше посольство в Оттаві, українці з Канади почали поверталися на Батьківщину, проте не могли змиритися з багатьма соціальними речами, які у нас панували. Одне слово, настав період дуже великого розчарування.

Та все-таки українська нація поставила знак оклику! Першою незалежність України визнала Польща, чи то навіть Угорщина — все відбувалося погодинно. Та це так звані країни колишнього соцтабору... От із західного капіталістичного світу першою була Канада.