«Нам кажуть: віддайте частину території, і війна закінчиться. А ви, кожен у своїй країні, яку частину території готові віддати: Ельзас? Чи Тоскану? Чи, може, Сілезію? Адже це як відрізати палець на власній руці. Зрозумійте: агресор не заспокоїться, російська федерація — терорист, убивця, країна, якій немає місця в цивілізованому світі», — ці слова пролунали із трибуни сесії Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи у Страсбурзі наприкінці березня. І це лише одна цитата із пристрасного виступу представниці делегації України в конгресі рівнянки Світлани БОГАТИРЧУК-КРИВКО.
— Світлано Кирилівно, ваш виступ, скажу від імені всіх українців, був настільки переконливо-емоційним, що поцілив у десятку. Конгрес ухвалив текст декларації із пропозиціями нашої делегації, вкотре рішуче засудивши російську агресію проти України. Бо ви говорили не лише розумом, а й своїм великим українським серцем.
— І зауважте, жодного голосу проти, лише двоє членів конгресу утрималися. Представники місцевого самоврядування 46 держав засудили жорстокі депортації, катування, вбивства цивільного населення, знищення критичної інфраструктури, викрадення українських дітей, сексуальне насильство та інші воєнні злочини. І підкреслили необхідність покарання керівництва російської федерації, підтримавши створення спеціального міжнародного трибуналу та компенсаційного механізму для відшкодування збитків, заподіяних Україні. І висловили величезну повагу українському народові за важку боротьбу, сміливість і єдність проти ворога та підтримку на нашому шляху до ЄС. Також закликали європейські міста й регіони посилювати військову, гуманітарну та фінансову допомогу нашим регіонам, зокрема через механізм партнерств.
— До речі, ви виступали українською, тоді як офіційні мови Ради Європи — англійська та французька.
— Українська в палаці Європи у Страсбурзі лунає вже три сесії поспіль: після 24 лютого 2022-го маємо змогу виступати під час розгляду наших питань рідною мовою. І крім «Оди радості» Бетховена там тепер лунає наш національний гімн. Це вияв поваги цивілізованого світу до України та українців.
Наша делегація в центрі уваги: до нас підходять, розпитують про війну, зичать перемоги, з нами хочуть сфотографуватися. Шкода лише, що каталізатором цієї уваги стала саме війна, а не, приміром, наш економічний стрибок. Так само війна пришвидшила й набуття Україною статусу кандидата у члени Євросоюзу.
— Які головні виклики бачите на цьому непростому шляху, адже розраховувати на автоматичне членство, вочевидь, не доводиться?
— Звісно, ні. Насамперед ідеться про дотримання принципів Європейської хартії місцевого самоврядування, яку Верховна Рада України ще 1997-го ратифікувала без зауважень. Наші європейські партнери постійно відстежують її виконання і постійно мають застереження.
Дуже важливе завершення судової реформи, бо, приміром, Європейський суд з прав людини переповнений зверненнями з України. Не можемо винести за дужки й тему корупції в різних гілках влади, зокрема судовій. Днями стали свідками того, що риба гниє з голови.
І нарешті, йдеться про дотримання принципів децентралізації, повноцінний розвиток місцевого самоврядування. Усі розуміють певні обмеження у воєнний час. Але нинішня Європа — насамперед Європа сильних самодостатніх регіонів, триває своєрідна боротьба за регіональне лідерство у певних галузях. І повноцінна система стримувань та противаг потрібна. Спрощеної процедури членства не буде, щоб його отримати, маємо виконати ще чимало домашніх завдань. Ні двієчників, ні навіть трієчників у Євросоюз не беруть.
— У контексті регіонального лідерства: як змінилася в євроінтеграційних прагненнях ваша рідна Рівненщина?
— Поступ є. Рівне давно позиціонує себе як європейське місто. Пригадуєте, в мирні часи ми навіть влаштовували паради євроклубів, які активно діють у школах і нині. Тиждень європейської демократії відкриває чимало цікавого. Місто — учасник міжнародної платформи Cities4cities, через яку отримало необхідні в період блекауту генератори.
До речі, Рівне має вже три відзнаки ПАРЄ з чотирьох. Це визнання у просуванні європейських ідеалів. Це диплом, почесний прапор і щит честі. Залишилася четверта — європейський приз для візитів нашої молоді до інституцій Ради Європи. А Харків, Івано-Франківськ та Хмельницький уже мають усі чотири відзнаки. Приємно!
Рівненщина пів року тому долучилася до Асамблеї європейських регіонів (AER). Це, так би мовити, політичний голос самоврядування. До АЕR входить 300 регіонів з різних країн. До речі, у воєнний час нас звільнили від внесків. Уже маємо запрошення на саміт у Барселоні, який пройде 27—30 червня.
Ми на порозі вступу до Європейської асоціації місцевої демократії (ALDA). Уже провели попередню онлайн-зустріч з її генеральним секретарем, яка щиро підтримує прагнення Рівненщини. Цю асоціацію створив наш конгрес з ініціативи Ради Європи для розширення участі місцевої демократії у глобальних процесах. До повномасштабної війни до неї увійшли Маріуполь як місто і Дніпро як регіон. Ми позиціонуємо себе як регіон, що спрямовує зусилля на розвиток трудових ресурсів через сучасну професійну освіту та культурний туризм: via regia (королівський шлях) пролягає через область. Нашим партнером в асоціації зголосився стати польський регіон Вармія та Мазури, з яким Рівненщину єднають міцні контакти від перших років незалежності України. Долучиться й один із регіонів Франції. Що більше партнерів, то сильніший голос самоврядування.
— Ви часто зустрічаєтеся з українцями, які знайшли притулок у різних країнах Європи. Як вони почуваються?
— Там кожен українець — дипломат. І то, мабуть, найвища дипломатія — на рівні людських сердець, народна. Зустрічалася з нашими в Польщі, Чехії, Німеччині, Франції, Ірландії. У підсумку українці почали цінувати те, що є в нашій державі, — зручність та оперативність банківської системи, медицини, належний рівень освіти, що дає змогу нашим дітям швидко адаптуватися в Європі. І та співучасть від серця до серця, яка є в нас.
Натомість Європа оцінила наш дух та відданість цінностям демократії, зокрема через цілком конкретні людські долі. До речі, в Польщі, Нідерландах, Чехії, Ірландії на приміщеннях муніципалітетів поряд з національними дуже часто висять українські прапори. На запитання нам пояснюють: «Це рішення місцевих депутатів». Тобто синьо-жовті острівці свободи з’явилися як демонстрація солідарності з Україною. Приміром, у голландському місті Лелістад, губернатор якого — голова нашого конгресу Ліндерт Вербек, теж є український прапор.
До речі, коли запитали наших жінок в Ірландії, яка саме підтримка їм потрібна від уряду цієї країни, почули не про побутові проблеми чи збільшення соціальних виплат. Вони говорили про можливості кредитування в банках для відкриття там бізнесу. Звісно, ми передали це побажання міністрові соціальної політики. А від мера одного з ірландських містечок почули: готовий стати перед українськими жінками на коліна, тільки б вони залишилися.
Так українці змінюють уявлення про нас і наші можливості, щодня доводять, що головний капітал Європи — людський. І це цілком збігається з деклараціями, які ми ухвалюємо.
— Символічно, що ми розмовляємо в день роботи Саміту глав держав і урядів Ради Європи, який проходить у ісландській столиці Рейк’явіку. Його головна тема — війна в Україні.
— До речі, це лише четвертий в історії такий саміт. На першому, який відбувся 1993 року, було ухвалено рішення про створення Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи для впливу самоврядування на уряди держав. 30 років — ось такий символізм у складні для Європи часи. Делегацію нашого конгресу на саміті очолив президент Ліндерт Вербек, який виступив зі зверненням до глав держав та урядів, заявивши: «Рада Європи проводить цей саміт, бо разом з російським повномасштабним вторгненням в Україну та подальшим виключенням росії зі складу організації до Європи повернулася війна. Жахливі гуманітарні, політичні, соціальні та економічні її наслідки загострили багато криз, зокрема кліматичну. Тому спільно з урядами маємо працювати на їх подолання та запобігання. Міста і регіони — ключові ланки у відновленні Європи та України». Це був єдиний голос 130 тисяч територіальних громад Європи, представлених у конгресі.
Уважно прослухала й онлайн-виступ нашого Президента. Він подякував Раді Європи і кожному главі держави особисто не лише за військову та фінансову допомогу, а й за рішення щодо Реєстру збитків, яких завдала нам агресія росії. Є реєстр — буде й механізм компенсацій. Саміт підтримав і українську формулу миру.
Нагадаю: Рада Європи стала першою міжнародною інституцією, яка позбавила росію членства. Схвалюю встановлення Дня Європи в Україні 9 травня. Із 1985 року вся Європа відзначає його цього дня як один із символів Ради Європи та ЄС. Тепер ми єдині, а російські алгоритми назавжди відправили на смітник історії.
ДОСЬЄ «УК»
Світлана БОГАТИРЧУК-КРИВКО. Народилася в Рівному. Закінчила Рівненський державний педагогічний інститут та магістратуру Національного університету водного господарства та природокористування. Працювала вчителькою, інспектором, начальником управління освіти Рівненського міськвиконкому, заступником міського голови, начальником управління Держгеокадастру в області, заступником голови обласної державної адміністрації.
Депутат Рівненської міської ради двох та обласної ради трьох скликань. Із 2008 року — представник делегації України в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи, з 2018-го очолює політичну групу європейських консерваторів та реформістів, член бюро Конгресу.
Заслужений працівник освіти України, кандидат економічних наук, нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.
Ми в Google+