- Почнемо з головної теми — енергетики. Які ви бачите шляхи у вирішенні питання дефіциту електроенергії? Що уряд найближчим часом і в короткостроковій перспективі робитиме?
— Із 10 жовтня росіяни випустили більше як тисячу ракет по нашій енергосистемі і продовжують це робити. Уже було дев’ять хвиль масованих ракетних ударів, десятки менших атак. Унаслідок цього фактично 50% енергосистеми пошкоджено або зруйновано.
Зараз проблематику енергетики потрібно поділити на два блоки: перший — це дефіцит генеруючої потужності, другий — дефіцит мережевої потужності.
Щодо мережевих обмежень. Було пошкоджено більш як 50 підстанцій різного класу напруги та понад 50 високовольтних ліній електропередач. Це, звичайно, призводить до труднощів у транспортуванні електроенергії. Розв’язувати цю проблему можна лише в один спосіб: ремонт і відновлення пошкоджених об’єктів, чим наші енергетики цілодобово героїчно займаються. Завдяки цьому ми в середньому протягом двох діб після кожного обстрілу відновлюємо мережеву спроможність нашої системи. Це в середньому. Наприклад, в Херсоні відновлення навмисно зруйнованих високовольтних опор зайняло понад два тижні. Росіяни там підірвали по кілька кілометрів.
Щодо обмежень генеруючої потужності. Ми постійно маємо дефіцит потужностей і вдень, і вночі, який може сягати кількох гігават. Резерв, безумовно, на Запорізькій АЕС. Там потужність 6 ГВт, що дало б нам змогу покривати всі потреби і економіки, і країни. Тому ми постійно працюємо над демілітаризацією ЗАЕС і поверненням її потужностей в енергосистему України.
Щодо інших станцій, які постійно атакує ворог, шлях один — ремонти. Знищено багато енергогенеруючого обладнання на частині теплових станцій і гідроелектростанцій. Ми це все постійно відновлюємо.
Ще до початку обстрілів, до жовтня, розуміючи, що такий терор росії може бути, зробили серйозні запаси різного електрообладнання, дротів, опор і всього іншого. Домовилися з партнерами, і в Україну безперервно йде потік трансформаторів, які нам потрібні. Але є унікальне обладнання, яке, на жаль, неможливо придбати, — тільки виготовлення. Це може займати місяці. Ми максимально прискорюємо цей процес, наші енергетики іноді прилаштовують обладнання, про яке іноземні партнери говорили, що воно не сумісне з нашою системою.
— Чи може бути виходом використання мобільних джерел генерації — газотурбінних та газопоршневих електростанцій, про що останнім часом говорять експерти?
— Безумовно, так.
Що ми ще робимо для підвищення стійкості? Перше — захист нашого обладнання. Не можу розказати всього, але це дуже допомагає. Друге — створюємо альтернативну мобільну генерацію. Люди самі з початку року завезли уже 510,3 тисячі генераторів переважно малої потужності. Наші партнери надають промислові генератори більшої потужності під критичну інфраструктуру.
Газотурбінні та газопоршневі мініелектростанції — це ще один шлях. У нас є такі станції українського виробництва. Їх уже встановлено, і вони відновлюють роботу. Ті, які вироблено, забираємо зі складів і встановлюємо. Це дуже хороший кейс. Хоч виробництво електроенергії на них коштує дорого, але вони хороші тим, що дуже швидко піднімаються, — до 3 хвилин. Для порівняння: атомний блок розганяється три доби, а гасне півтора місяця. Тепловий блок з холодного стану піднімається від 8 до 12 годин, з гарячого стану — від 30 хвилин до 1,5 години.
Газотурбінні та газопоршневі електростанції мають невеликі блоки, в середньому 50 МВт. Але якщо їх ставити 20 штук у ряд, виходить 1 тисяча МВт — це атомний блок. Вони, як правило, не потребують особливого людського втручання і обслуговування. Це величезний плюс. Їх можна використовувати у великих містах для забезпечення водою і теплом. Друга галузь їх застосування — енергетична безпека атомної генерації. Коли під час блекауту розвалюється мережа, розбалансовується і все вимикається, то, щоб підняти атомний блок, потрібно 100—150 МВт для старту. На генераторах такої потужності не доб’єшся. Відповідно потрібно знайти, звідки підкурити, і з цим можуть допомогти саме газотурбінні блоки.
— Зараз це може допомогти в разі відключення тепла в містах?
— Абсолютно правильно.
— Але чи достатньо в нас цих мобільних джерел генерації, чи вистачить заживитися в разі повного блекауту, щоб не вмерли міста?
— Нам вистачає всього, щоб вийти з можливого блекауту. У нас достатньо диверсифікована система генерації, щонайменше шість видів: атомна енергетика, теплова, вугільна, гідрогенерація, малі ГЕС та малі ТЕЦ, основне завдання яких — виробництво тепла, але вони також можуть виробляти електроенергію. Є відновлювані джерела енергії: вітер, сонце, інші альтернативи. У разі блекауту вони можуть працювати в острівцях, і ми з окремих острівців забираємо електроенергію і починаємо в’язати в єдину систему.
— За який час можна вийти із блекауту у складному випадку?
— У найскладнішому випадку повного блекауту, коли все розбито, вихід займає від 7 до 10 днів. Це за розрахунками наших енергетиків. Підкреслю, це теоретичні розрахунки, бо світ не переживав ще такого.
— З огляду на те, що ви сказали, який план на цей час для великих міст? Що робити населенню?
— Ми готуємося до усіх можливих сценаріїв перебігу подій. До керівників ОВА, очільників громад доведено плани реагування у разі критичних ситуацій. Ці документи мають гриф «Для службового користування» і їх не можна публічно оприлюднювати.
Із точки зору великих міст ініціатива Президента України Володимира Зеленського — створення пунктів незламності — це єдиний реалістичний шлях. Станом на минулий тиждень таких пунктів незламності в Україні 5 тисяч. Уряд ухвалив рішення і повністю внормував питання створення і функціонування цих пунктів: фінансування, утримання чергових, постачання пального тощо. Очікуємо, що через два тижні пунктів незламності буде від 15 до 17 тисяч. Це той інструмент, який допомагатиме людям вижити у критичні часи, коли може статися блекаут. І звичайно, певний перелік дій, які має виконати місцева влада. Іншого виходу немає.
— Але важко уявити, що в Києві або інших містах-мільйонниках одномоментно кілька сотень тисяч чи мільйонів людей будуть змушені покинути свої квартири і прийти в пункти незламності. Чи стане це ефективним рішенням?
— Ідеться не про комфорт, а про виживання. А коли йдеться саме про виживання, то нам необхідно забезпечити мінімальний набір: їжа, тепла вода, тепло, зв’язок і електроенергія. Вокзали можуть стати прихистком для сотень тисяч людей, навіть не кажу про школи і лікарні.
Великою проблемою в разі блекауту може стати система опалення, збереження якої лежить на місцевій владі. Ми пережили Алчевськ, це пам’ятатиме не одне покоління. Усі чітко знають, що за мінусових температур буде одна-дві доби для того, щоб злити воду з опалювальних систем, аби не відбулося їх замерзання. Усі протоколи прописано, всі знають, що робити.
— Чи є план централізованого переміщення людей в так звану сільську місцевість, як, скажімо, зараз вивозять із прифронтових населених пунктів?
— Ні. Централізовано можна вивозити, наприклад, з Херсона в іншу область, де є умови для розміщення. У разі блекауту це зовсім інша історія. Якщо він буде у всій країні, то куди вивозити, якщо вся країна в умовах гуманітарної катастрофи?
Ми розуміємо, що відбуватиметься. Частина людей переїде в найближчі сільські населені пункти, частина планує залишитися в містах і вже зробила відповідні приготування. Зокрема 500 тисяч генераторів, про які я говорив. Хтось прийде в пункт незламності. Хтось виїде за кордон. Окремі інструкції мають соціальні служби, бо є велика категорія людей, які потребують підтримки і опіки. Окремі інструкції в енергетиків, як максимально швидко відновити систему і заживити в першу чергу об’єкти виживання: постачання води, тепла та зв’язку. Ключове завдання буде вижити. Тому зараз робимо все, щоб не допустити такого сценарію.
— До речі, потік з повернення біженців в Україну розвернувся. Наскільки це велика проблема і які заходи планує уряд, щоб повернути українців додому? На який притік розраховуєте?
— За різними оцінками, за кордоном вимушено залишаються від 5 до 7 мільйонів українців. Але до 90% тих, хто виїхав, хочуть повернутися. Такі дані соцопитувань. Ми чітко розуміємо, що українці активніше повертатимуться навесні. Для повернення потрібні три складові: робота, житло та безпека.
Щодо роботи. Ми запровадили програму «єРобота», чотири напрями вже працюють. Це гранти на власну справу, висаджування садів та теплиці для переробних підприємств. Через фіскальні, регуляторні та кредитні стимули ми допомагаємо бізнесу передовсім для того, щоб він створював робочі місця. Зменшити безробіття — це одне з головних завдань, які нині стоять перед Міністерством економіки.
Друге питання — житло. Запрацювала програма «єОселя», вже видано майже 300 перших іпотек. Дуже важливо те, що на наступний рік в нас передбачено істотне фінансування на цю програму, і вона розвиватиметься.
Третє питання — безпека. Уся владна команда на чолі із Президентом України працює над збільшенням постачання засобів ППО. Ми вже отримали від партнерів системи NASAMS, HAWK, IRIS-T, Crotale. Очікуємо SAMP/T. Під час візиту у США Володимира Зеленського Сполучені Штати офіційно підтвердили майбутню передачу Україні систем ППО Patriot. Це і є наша робота в питанні безпеки.
Останнє, що важливо додати: українці повинні бачити перспективу відбудови і розвитку країни після війни. Тому стратегічне завдання — це Україна в ЄС не через десятиліття, а через два-три роки. І друга частина цього пункту — великий план відбудови, над яким працюємо з нашими союзниками. Наші партнери дуже зацікавлені підтримувати нас. Ці чотири компоненти, я впевнений, дадуть людям розуміння, що для них та їхніх дітей в Україні є гарне та безпечне майбутнє. Тоді люди повертатимуться.
.jpg)
— Чи є на сьогодні розуміння в уряду, де брати гроші на проходження зимового сезону, зокрема на газ і електроенергію?
— У нас у сховищах 13,5 мільярда кубів газу. У разі збереження статусу-кво для сталого проходження опалювального сезону потреба імпорту газу становитиме 350 мільйонів кубометрів на січень — березень. Для цього в НАК «Нафтогаз України» вже є відповідні кошти.
Інша ситуація, якщо нам потрібно буде спалювати газ на газових теплоелектроцентралях. Це цілком імовірно. Тому ми зараз говоримо про необхідність ще 2 мільярдів кубів.
Уже зараз ведемо переговори з партнерами, є домовленості — це близько 2 мільярдів доларів на закупівлю газу. Цього недостатньо для забезпечення необхідного обсягу. Але цілком досить, щоб укладати контракти на січень-лютий-березень.
З електроенергією ситуація складніша. Ми говоримо так: якщо генерація постраждає ще більше, нам доведеться імпортувати електроенергію. У Європі електрика коштує дуже дорого, орієнтовно втричі дорожче, ніж у нас. Відповідно якщо ми купимо імпортну електроенергію, населенню продамо по 1,44 гривні, покриємо різницю через ПСО (2022 року вже 15 мільярдів гривень покриває Укргідроенерго і 92 мільярди гривень — Енергоатом), то бізнес буде вимушений платити більше. А втричі дорожче — це і ризики для бізнесу, і соціальні ризики, що все дорожчатиме.
Тому говоримо з нашими партнерами, щоб у разі потреби в імпорті електроенергії ми отримували фінансову компенсацію. Це гроші, які теоретично будуть необхідні для компенсації різниці між європейською й українською ціною, що може становити майже 800 мільйонів євро. Але це залежить від обставин. Якщо ми переживемо грудень, уже 200 мільйонів нам не потрібно, прожили січень — залишається 400 мільйонів.
Так, ми розуміємо, що імпорт вже зараз би не зашкодив. Але це дорого, ми не можемо ні підвищити тарифи, ні компенсувати різницю з бюджету. Нам необхідно мати цю компенсацію від партнерів.
— Як оцінюєте співпрацю державних органів та компаній у галузі енергетики із приватними компаніями?
— Енергосистема України — дуже складний організм. На мій погляд, як в генерації, так і в розподілі все працює нормально з огляду на загальну надзвичайну ситуацію в галузі. Звичайно, є складнощі, накопичення боргів. Але на сьогодні хочу сказати тільки одне: енергетики, чи то приватні, чи то державні, від керівників до монтерів — усі герої. Тому в мене сьогодні немає жодного бажання говорити якісь зауваження чи критику.
— Наскільки сильно погіршили макропрогнози України терористичні удари росіян по енергоінфраструктурі?
— На початку війни прогнози більшості експертів були дуже песимістичними і давали падіння економіки України на 45% і більше. Але завдяки ЗСУ нам вдалося визволити вже багато наших територій, тому той перший прогноз не справдився.
За підсумками дев’яти місяців ВВП скоротився на 30%. До кінця року ми очікували падіння на 32%. Нині, після дев’яти хвиль, можливе падіння ВВП 2022 року до 35%, але не більше.
На наступний рік ми вже погіршили прогноз із 4,6% до 3,2%. Але все залежатиме від безпекової ситуації. Удари по енергосистемі можуть погіршити прогноз ще на 3—9 процентних пунктів. Тобто наступного року може бути падіння ВВП замість очікуваного зростання. Але ще раз повторюю: все залежить від інтенсивності обстрілів і від того, наскільки наші союзники готові надавати нам засоби ППО.
— Євросоюз пообіцяв нам 18 мільярдів євро бюджетної підтримки. Наскільки розуміємо, це питання підписання меморандуму, де буде прописано умови отримання коштів. Уже відомо, які саме це будуть умови?
— Умови є, це вже не безумовний транш, як у нас було в цьому році. Вони зокрема пов’язані з реформою корпоративного управління, введенням принципів OECD, продовженням антикорупційної реформи, реформи з децентралізації, судової реформи тощо. Але ключове те, що ми маємо перспективу отримання цих 18 мільярдів євро. Ще щонайменше 10 мільярдів доларів розраховуємо отримати в бюджет від США. Працюємо з МВФ, маємо моніторингову програму і перспективу отримати широку програму до кінця першого кварталу. Усі ці гроші дадуть нам змогу перекрити загальний дефіцит бюджету-2023 38 мільярдів доларів.
— Коли очікуєте підписання цього меморандуму?
— Думаю, ми його підпишемо ще цього року, а в першому кварталі, в січні, очікуємо отримати 3 мільярди євро із цієї макрофінансової допомоги від Євросоюзу. Такі наші політичні домовленості й така життєва необхідність.
— Площі під озиминою цього року, за прогнозами, скоротяться приблизно втричі. Під загрозою також весняна посівна через низьку або від’ємну рентабельність з огляду на подорожчання логістики. Що робитиме уряд, щоб відповісти на ці виклики?
— Цього року було посіяно озимих зернових на 4,8 мільйона га на підконтрольних територіях. Це приблизно на 40% менше порівняно з минулим роком. Ми розраховуємо, що ярих культур навесні засіють більше, щоб компенсувати. Але очевидно, що велика мінна засміченість полів, чинник невизначеності та постійні атаки ворога вплинуть на кількісні показники нашого врожаю наступного року. Це проблематика, яку доведеться розв’язувати.
Ми працюємо над залученням міжнародної підтримки. Цього року ми надали агровиробникам портфельних гарантій майже на 24 мільярди гривень. Крім того, надано 81,2 мільярда гривень кредитних коштів за програмою «5—7—9%».
Підтримуватимемо агросектор і надалі, але ресурс у нас обмежений. Тому ведемо переговори про підтримку від ЄС, США, з ФАО. З багатьма таких домовленостей уже досягнуто, зокрема з Єврокомісією, USAID. Вони готові фінансувати і грантові програми для підтримки агровиробників, і кредитні програми.
Це має дати непогані результати. Наприклад, за оцінкою Мінагрополітики, тільки міжнародна підтримка насіннєвим матеріалом дасть змогу збільшити загальні площі посівів ярих культур на 30%. Уже є позитивна відповідь від ФАО про таку підтримку. Тож розраховуємо одержати 70—75% врожаю на тих територіях, які лишаються під контролем України.
— Наскільки Україна залежить від стабільної роботи зернового коридору? Він трохи загальмувався. Наскільки це нас турбує?
— Нас це турбує. Зерновий коридор важливий мінімум з двох причин. По-перше, це експорт нашої агропродукції, відповідно виживання наших фермерів і аграріїв. По-друге, це стабільність геополітичної ситуації на африканському континенті, Близькому Сході, бо для багатьох країн наше зерно — ключовий чинник запобігання голоду. Реалізація гуманітарної ініціативи Президента Володимира Зеленського Grain from Ukraine і покликана вирішити ці два питання.
Із початку війни загалом з України вивезено 32 мільйони тонн зернової продукції. Зерновим коридором після початку його роботи вивезено 13 із цих 32 мільйонів тонн.
Нині інтенсивність зернового коридору нижча, ніж очікує та спроможна Україна. Ми дуже тісно працюємо з Організацією Об’єднаних Націй, нещодавно зустрічалися із заступником Генсекретаря ООН. Ключова розмова була про зерновий коридор і харчову безпеку у світі. ООН і надалі обстоюватиме існування такого коридору. Понад те, є амбітна мета розширити його. Мартін Гріффітс відвідав Миколаївську і Херсонську області, проінспектував порти. Ми говоримо з ООН про розширення спроможності зернового коридору, щоб, крім Одеської області, долучити Миколаївську. Це дасть змогу збільшити на 2—2,5 мільйона тонн щомісяця спроможність вивезення нашого зерна.
— Реформа уряду фактично почалась. Які ще кроки буде зроблено в межах укрупнення міністерств?
— Загалом питання оптимізації роботи державних органів влади в Україні — це питання ефективності роботи держави й економії бюджетних коштів. Під час війни функції держави, з одного боку, стали вирішальними, а з іншого, — дуже добре стало видно ефективність і необхідність тих чи інших функцій. Відповідно ми рухаємося шляхом реформування державної служби загалом, а реформа уряду — це лише вершина айсберга, яка дуже помітна.
У міру того, як кожне міністерство робить самоаудит функцій, як ми дивимося, які функції на сьогодні мають вирішальну роль, а від чого можна відмовитися або скоротити, прийматимемо рішення про скорочення чи, навпаки, розширення того чи іншого відомства.
Це не буде така реформа, коли ми одномоментно все переформатуємо. Ми плануємо рухатися покроково в міру того, як будуть готові ті чи інші рішення. Тобто в один день не ліквідуємо купу міністерств. Ця реформа має сприяти покращенню управління та наданню державою послуг, а не бути яскравим кроком, який потім кілька років ми перетравлюватимемо.
— Задля справедливості варто зазначити, що міністерства вже об’єднували, але потім знову роз’єднали.
— Правильно. Тому ми не поспішаємо. Робимо глибокий аналіз того, що відбувалося і в нас, і в інших країнах. Ми взяли 30 держав, проаналізували, де яка кількість міністерств. У розвинених країнах їх 12—15, і цього достатньо.
Питання в силі міністра і правильності функцій, які має виконувати міністерство. І що дуже важливо, міністр не має відволікатися на управління господарством. Міністри мають формувати політику, а управлінням в реальному секторі мають займатися агентства, служби, державні компанії. Тоді уряд буде ефективний. У цьому і є суть реформи.
— Що собою являє ідея створення Центру уряду? Яку форму матиме цей орган, які функції на нього покладатимуть?
— Це дуже прагматичне питання. Як показав аналіз на сьогодні в кожному міністерстві, в кожному органі виконавчої влади від 40 до 60% витрат іде на обслуговуючі функції. То чому б не зробити це в єдиному центрі? Цим шляхом іде весь цивілізований світ, компанії об’єднують та цифровізують багато підрозділів у різних країнах: бухгалтерія, кадри, документообіг. Тому якщо якусь допоміжну функцію можна об’єднати і на цьому отримати багаторазову економію бюджету, це потрібно робити. Тож якщо утворити Центр уряду, який надаватиме послуги відділу кадрів, бухгалтерії, підготовки документів кожному міністерству, то в міністерствах можна скоротити колосальну кількість витрат.
— Яка часова перспектива такого проєкту?
— Мені хотілося б, щоб орієнтовно в першому півріччі наступного року ми це реалізували. Моя мрія, щоб весь уряд України помістився в цій будівлі (Будинок уряду на вул. Грушевського. — ІФУ). Якщо всіх посадити тут, ви навіть не уявляєте, наскільки скоротяться бюрократія і час прийняття рішень, а також посилиться координація. Це точно можливо, я глибоко в цьому переконаний.
Олександр МАРТИНЕНКО,
Єгор ШУМІХІН ,
Інтерфакс-Україна
Ми в Google+