ТОЧКА ЗОРУ

Суперечки глядачів засвідчують неоднозначність  сприйняття й оцінок нового телесеріалу

Знімати фільми про історичних особистостей — справа складна і невдячна. Зайве пояснювати, що абсолютна вірність біографічним даним обертається художніми втратами, а бажання підкреслити лише позитивні риси характеру перетворює героя на нікому не цікавий і далекий від достовірності ходульно-плакатний образ. У цій площині головний персонаж нового російського телесеріалу «Чкалов» — напрочуд жива й колоритна особистість. От лише, на жаль, екранний герой запам’ятовується кричущою недисциплінованістю, схильністю до п’янок і застіль, байдужістю до дружини і дітей, періодичним рукоприкладством — від змальованої з билинним розмахом бійки курсантів на базарі в Серпухові до фізичного виховання винахідника-самоучки Гроховського вже зрілим льотчиком-командиром.

Валерій Чкалов

Дисциплінований хуліган

Тим, хто з перших хвилин телесеріалу спостерігатиме за безрозсудними витівками в небі молодого курсанта Серпухівської вищої школи повітряного бою і стрільби, важко буде повірити в офіційну характеристику Чкалова, видану йому перед цим у травні 1924 року по закінченні Московської льотної школи: «Як льотчик і людина дуже спокійний. Повільно схоплює, однак добре засвоює. Порушень дисципліни не спостерігалося».

Якщо пригадати здійснений майбутнім радянським асом переліт під Троїцьким мостом у Ленінграді, то можна вирішити, що йдеться про двох різних людей: дисциплінованого курсанта і якогось повітряного хулігана-льотчика. Та насправді причина конфліктів здібного початківця з військовим начальством — у різному розумінні того, як навчатися пілотам. Можна і потрібно засуджувати небезпечну витівку Чкалова з мостом, та не варто забувати, що зроблено її не спонтанно заради привітання коханої, як стверджують у фільмі, а після довгих тренувань з метою відточування льотної майстерності. До речі, в роки війни пілот Рожнов завдяки аналогічному маневру уник переслідування німецьких винищувачів, а Чкалов, перш ніж пірнути під міст, досконало відпрацював цей складний елемент між двох жердин з натягнутою стрічкою.

Замість того, щоб заради спокою начальства і збереження матеріальної частини суворо дотримуватися планів польотів, Чкалов сміливо експериментує. Зате лише він один на маневрах 1924 року зумів за умов фактично нельотної погоди скинути вимпел на палубу флагманського корабля, першим в ескадрильї освоїв кілька нових фігур вищого пілотажу і навчив цього товаришів, а при обльоті нових німецьких літаків, закуплених у фірми «Фоккер», виявив конструкторські недоробки, які відразу усунув виробник.

Натомість у політпрацівників своя оцінка Чкалова: «Злісно порушує накази, захоплюється випивкою, негативно впливає на товаришів. Громадську і політичну роботу не виконує і не цікавиться нею». Постійні стягнення, відсторонення від польотів і відсидки на гауптвахті здатні вибити з рівноваги будь-кого, а не тільки 21-річного юнака, якого у вересні 1925 року за появу на службі у нетверезому стані віддають під суд. Вирок — рік суворої ізоляції, яку згодом замінять 6 місяцями ув’язнення, та звільнення з авіації.

Про це в телесеріалі — жодного слова, як і про те, що після відновлення на службі вчорашній зек за дорученням начальника військово-повітряних сил країни інспектує ще нечисленні льотні частини. В червні 1927 року на курсах удосконалення льотчиків у Липецьку, де відточували свою майстерність німецькі аси, Чкалов продемонструє кращий, ніж вони, професіоналізм. Цілком закономірно, що в десяту річницю Жовтневої революції саме молодому пілоту довірять виконання індивідуальної програми вищого пілотажу перед керівництвом держави.

До речі, в телесеріалі переворот літака догори колесами перед заходом на посадку подається як прикольний трюк, тимчасом як насправді його виконанню передували три доби лише на підготовку машини, в якій Чкалов особисто регулював люфт тяг та надійність усіх болтів і з’єднань. Замість напруженої праці, завдяки якій розкрився льотний талант Чкалова, у перших серіях фільму розповідь у стилі американських пісеньок кантрі, коли навіть політ на одному крилі — всього-на-всього весела пригода.

 Літак Ант-25 перед історичним стартом

Крах на злеті

У телесеріалі Чкалова судять за політ між фермами залізничного мосту вздовж колії, що замалим не призвело до зіткнення з паровозом. Тож покарання цілком адекватне злочину. Натомість у реальному житті із занадто розумним льотчиком розправилися за дрібну аварію, допущену на бриючому польоті, коли літак зачепив телефонні проводи. Знову — рік ув’язнення, з яких відбув 16 діб.

Найімовірніше, врятувало заступництво друзів і подана у Військову колегію Верховного суду касація, в якій Чкалов пише, що за п’ять років льотної роботи  це лише його друга аварія, в якій немає жертв, а постраждалий літак старий і знятий з озброєння. Крім того, автор наголошує, що «тенденція до максимальної обережності у польотах згубна. Пілот, звиклий до цього, буде збитий противником». Та чи не головний висновок, зроблений Чкаловим: «Моя провина в тому, що не можу приховати правду і висловлюю її».

Майже півтора року талановитий льотчик працював в Осоавіахімі —  товаристві сприяння обороні, де на чотиримісному літаку піднімав у небо… охочих помилуватися Ленінградом з висоти пташиного польоту. Здавалось би, повний крах на злеті кар’єри. Однак у Чкалова був особливий дар навіть поразки перетворювати на перемоги. Творці телесеріалу з незрозумілих причин ввели до дійових осіб Поліну Осипенко, яка могла познайомитися із прославленим асом лише у зеніті його слави. Натомість жодним словом не обмовилися, що серед вихованців очолюваного Чкаловим планерного гуртка — майбутній видатний авіаконструктор Олег Антонов. Не менш красномовний факт, що в малоприємного співробітника НКВС, який упродовж усього серіалу «опікується» Чкаловим, українське прізвище Поліщук. Зате жодної згадки, що батько дружини талановитого пілота — «сільський обиватель з Луганська». Тож з Україною прославленого радянського аса поєднував не лише короткотерміновий візит до Києва, що красномовно засвідчує навіть напис на подарованому коханій чотиритомнику Єсеніна: «В день годовщины свадьбы Моей Маленькой Миленькой Жинке от любящего мужа».

Фотоапарат замість ордена 

Творці телесеріалу легковажно ставляться до дат і подій. Якщо вірити фільму, то Чкалов, отримавши довгоочікуваний і вистражданий наказ про поновлення у військово-повітряних силах, замість його виконання їде… у рідне містечко на Волзі, де у нього виникає конфлікт із місцевими властями.

Зайве пояснювати, що закохана в небо людина ніколи не знехтувала б подарунком долі, а згадуваний конфлікт насправді виник через… батьківську спадщину, яка, згідно з заповітом, переходила до Валерія Чкалова. 11 квітня 1931 року Васильєвська селищна рада з метою недопущення отримання сином померлого прибутків «з квартирної плати і фруктового саду» ухвалює рішення: «Из рядов РККА гр-на Чкалова В. П. отозвать как сына пароходчика, старающегося к обогащению за счет нетрудових доходов».

Варто було б лише посміятися над завидною жвавістю ласих до чужого добра волзьких комнезамівців, якби не трагічні наслідки їхньої ухвали. Родинне гніздо Чкалових за лічені дні вщент розорили, а талановитого пілота, представленого разом із групою активних учасників розробки унікального літака-ланки до нагородження орденами Червоної зірки і мотоциклами, відзначили… фотоапаратом. Більше того, 23 квітня 1933 року Валерія Чкалова з вовчою характеристикою звільнили з лав робітничо-селянської Червоної армії. Отож епізоди фільму, в яких льотчик аж до свого знаменитого перельоту «сталінським маршрутом» красується у військовій формі, не відповідають дійсності. Не випадково у стенограмі засідання у Сталіна від 7—8 червня 1936 року, на якому обговорювали причини високої аварійності у військовій авіації, наведені слова Чкалова: «Я людина цивільна».

Щасливою зіркою для Чкалова стало знайомство і співпраця з конструктором Полікарповим, засудженим до «вищої міри соціального захисту». Лише після успішного випробування його винищувача І-5, якому дали путівку в небо пілоти Чкалов і Анісімов, вирок замінили десятьма роками таборів умовно.

Не дивно, що після звільнення з армії талановитого пілота врятував саме Полікарпов, взявши льотчиком-випробувачем на авіазавод № 39. Епізод з фільму, в якому на експериментальному літаку не випускалося шасі, трапився 10 квітня 1934 року. Однак, на відміну від кіно, Чкалов понад 40 хвилин виконував у небі фігури вищого пілотажу, завдяки чому таки вибив на місце шасі й успішно приземлив винищувач. Уже за кілька тижнів його політ продемонстрували над Красною площею під час першотравневого параду в Москві.

Нова машина стала для обох — конструктора і випробувача — важким хрестом, що визначив їхню подальшу долю. Їм пощастило: в травні 1935 року літак прийняли на озброєння, а Полікарпова й Чкалова відзначили найвищими нагородами СРСР — орденами Леніна. Та хто знає, як склалися б долі цих двох неординарних людей, якби їхній талант виявився хоч на йоту меншим.

Немає нічого поганого в тому, що фільм про Чкалова повертає нам призабуту історію.

Однак прикро, що замість воістину гамлетівської драми на екрані спочатку постає щось на кшталт кінокомедії, яка плавно перетворюється на мелодраму з сімейними зрадами, циганськими піснями і п’янками до стану «мордою в салат». Звісно, навіть на Сонці є плями, а Чкалов не святий. Та згадаймо, що саме він дав путівку в небо не одному літаку і цілій когорті видатних радянських льотчиків, не кажучи вже про історичний переліт до США через Північний полюс. Чи під силу такі здобутки хулігану і п’яниці, яким він постає з телеекрана?

Більше того, складається прикре враження, що творці фільму мали за мету очорнити все і всіх — від організатора п’яних оргій графа-письменника Олексія Толстого до наркома Ворошилова, який зі смаком розповідає, як віддав у польському поході норовливу молодичку на потіху червоним кавалеристам. Серед цього бедламу ницості незаплямованою залишається тільки одна особа — «ефективний менеджер» Йосип Сталін, який зі старанністю дбайливого садівника проріджує крону дерева, яким йому уявляється радянський народ. От лише куди подітися від дедалі нових підтверджень того, що Валерій Чкалов став однією з численних жертв вусатого «селекціонера»?