21 березня цього року Президент Віктор Янукович доручив прискорити доопрацювання за участю НСЖУ проекту закону України «Про реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації» і подати його до 5 квітня для внесення на розгляд Верховної Ради як невідкладного. Це прискорення викликане необхідністю виконання давніх зобов’язань України перед ПАРЄ. Тож реформування ЗМІ, про яке мова йде останні 10 років, стає реальністю.

Редакція «Урядового кур’єра» долучилася до висвітлення гарячої теми. Журналісти видання побували у колег Золочівської районної газети на Харківщині, які вже 10 років працюють на самоокупності і прагнуть остаточного роздержавлення. Розпитали редакторів регіональних видань, аби дізнатися їхню думку щодо шляхів реформування, першочергових заходів та найболючіших проблем цих перетворень.

Без бюджетних ін’єкцій

ДОСВІД

Уже десять років Золочівська районна газета «Зоря» на Харківщині утримує себе самотужки

Про комунальне періодичне видання, яке виживає без бюджетних ін’єкцій, я вперше почула на одній із сесій обласної ради, де хтось із депутатів ставив його за приклад іншим, і, чесно кажучи, не повірила. Бо знаю, що виробництво будь-якої газети надзвичайно затратне, «районки» зазвичай ледь зводять кінці з кінцями. Де вже їм, скаржаться редактори, думати про високий стиль і якісний друк. Проте, як виявляється, не повірила дарма, бо правил без винятків не буває. Редакція Золочівської районної газети «Зоря» й справді унікальна: вже десять років вона працює на самоокупності, а її колектив з нетерпінням чекає, коли їхню газету нарешті роздержавлять.

План «м’якої інтервенції» працює

У телефонній розмові головний редактор «Зорі» Василь Мірошник підтвердив, що колектив живе без бюджетної «голки», і запросив мене в гості, пообіцявши поділитися накопиченим досвідом.

— Сьогодні головний редактор газети «Зоря», як це зазначено в моїй трудовій книжці, по суті об’єднує дві посади — директора комунальної організації і редактора газети, — пояснює Василь Мірошник. — Протягом десяти років ми не отримуємо від співзасновників, якими є органи влади, й копійки фінансової підтримки. Газети, які виживають таким чином в Україні, можна перелічити на пальцях. А редакції в районах, таких, наприклад, як у нас, де проживає менше 30 тисяч населення, не здатні випускати й половини обсягу «Зорі» без залучення бюджетних коштів. Ми робимо газету на 16 шпальтах, двоколірну й друкуємо її в кращому поліграфічному комбінаті.

Лише торік, за словами Василя Мірошника, редакція перерахувала до бюджетів усіх рівнів 109 тисяч 952 гривні податків. І це не рахуючи податків, які кожен член колективу платить зі своєї зарплати. Що ж до загального обсягу прибутків редакції, то він становив торік 661 тисячу гривень. За передплату видання редакція торік отримала 334 тисячі 363 гривні, за рекламу — 286 тисяч 441 гривню. Ще 40 тисяч гривень становили благодійні внески.

— Це при тому, що в нашому колективі працює всього шість осіб, — хвалиться Василь Мірошник. — Бухгалтер Юлія Гнатченко, заступник головного редактора Леся Бугай — вона ж фотограф і верстальник, дизайнер Людмила Давидова, редактор відділу промисловості і сільського господарства Валентина Левченко, відповідальний секретар, літературний і випусковий редактор в одній особі Олена Сорока та я. Ось таким невеличким колективом торік ми ліквідували непокриті збитки, які трапляються тоді, коли редакції в поточному році вимушені використовувати гроші з передплати наступного року. Станом на 31 січня 2013 року маємо хоч невеликий — усього 8 тисяч, але ж прибуток! Де ще в області, та й в Україні загалом, можна знайти подібний приклад?

Не без гордості розповідає головний редактор і про вирішення ще одного з найбільш болючих питань усієї комунальної преси — передплату. У «Зорі» вона, хоча й ненабагато, з року в рік також зростає навіть за умов, що населення району зменшується. На старті 2011 року наклад газети становив 4053 примірники, 2012 року — 4243, а цього року — 4396.

— Визнання читачів — наше найголовніше досягнення, — каже Василь Мірошник. — Бо в газетах, тиражі яким роблять штучно, кількість передплатних примірників щокварталу стрімко зменшується. «Зоря» за перші два місяці нинішнього року збільшила свій наклад на 200 примірників. І тут відмінно спрацьовує реалізований нами міжрайонний проект, за якого «Зоря» не підміняє «районки» в Краснокутську й Богодухові, а працює там з конкретними підприємствами, заробляючи додаткові кошти.

Ще один район, в якому колектив газети націлився одержати додаткові кошти, — Дергачівський. Сьогодні там поки що є лише 16 передплатників, та з часом їхня кількість також збільшиться. Накреслено вже й новий план «м’якої інтервенції» на два села, щоправда, з населенням майже як у всьому Золочівському районі. Є й інші напрацювання.

Останні корективи перед друком вносять Василь Мірошник та Леся Бугай. Фото Світлани ГАЛАУР

Говорити правду і допомагати людям

Саме в реалізації цієї суспільної ролі й полягає, за твердим переконанням Василя Мірошника, економічна складова успіху газети. Тут теми не беруться зі стелі чи чиїхось вказівок. Вони — від людей, їх турбот, радості і бід, без градації на дрібні і глобальні, бо коли людині щось болить, це і є темою вселенського масштабу. Це і боротьба проти закриття школи чи лікарні, або ж крик душі маленьких дівчаток, які не можуть допустити, щоб потопили маленьких кошенят, і прибігли до редакції за захистом і допомогою…

Жодна злободенна тема в «Зорі» не буває одноденною, вона ведеться з номера в номер, аж доки не буде досягнуто очікуваного людьми результату. Тому золочівці й шанують свою газету, а отже, і передплачують.

— Якщо переглянути нашу газету, відразу впаде в очі, що вона в нас чітко структурована. А головний вектор нашого руху — назустріч читачам, — розповідає Василь. — Основний принцип — завжди говорити правду і конкретно допомагати кожному, хто цього потребує. Ви в жодному номері не побачите на першій чи й інших сторінках газети портретів керівного чиновництва, як, до речі, й не знайдете жодного матеріалу в дусі «одобрямс». Так, ми інформуємо мешканців про роботу влади, друкуємо документи, але ми служимо громаді.

Вибудовуючи тактику газети, головному редакторові постійно доводиться поєднувати творчі задуми із завданням менеджера: приносити прибуток газеті. Тож із 16 шпальт десь половина — соціального і суспільного звучання, а інші — розважально-комерційного. Сторінка «Калинонька» настільки полюбилася читачам, що стала постійною в кожному номері газети. Тут замість телевізійних мильних опер розповідають реальні життєві історії золочівчан, вишукуючи такі, що затьмарюють сюжети серіалів.

Справжня знахідка газети у рекламній сфері — вітальні колонки партнерів з днями народження, пам’ятними датами та подіями. Родзинка — віп-привітання. Майже на цілу шпальту подається художнє фото іменинника, гарні слова про нього, і тоді вже все село радісно вітає винуватця зі святом. Гроші за це редакція бере зовсім помірні, тож охочих привітати своїх близьких, буває, шикується черга. На базі «віпок» зорівчани випустили й настінний календар на 2013 рік, який вже став раритетом у Золочеві, бо фотомоделями на його сторінках слугують жительки району.

Щоб не до суду, а на роботу

Сьогодні колектив «Зорі» — обома руками голосує за роздержавлення комунальної преси. Навчившись заробляти гроші й утримувати газету, вони усе ж таки не можуть самостійно формувати її політику. Адже офіційно засновником залишається районна влада, від якої за десять років редакторства Василя Мірошника редакція отримала одноразово… аж 20 тисяч гривень фінансової підтримки і кілька тонн «вказівок».

— Щоправда, нинішня влада, хоч і не допомагає, але й не заважає працювати, — каже Василь Мірошник. — Щось, до речі, подібне не можу сказати про попередників. Їх стараннями мені доводилося ходити до суду, як на роботу.

Головний редактор не відкидає співпрацю з владою як таку, але за умови, що висвітлювати її діяльність потрібно на договірній основі.

— Те, що такий підхід справедливий, — каже він, — маю приклад. У 2011 році «Зорю» перевіряло КРВ. Ним було виявлено, що редакція лише у вигляді нормативних актів, оголошень та різного роду офіційних звернень надрукувала 89 публікацій на суму 57 тисяч гривень. І це без врахування авторських публікацій про роботу влади.

Василь Мірошник твердо переконаний і в тому, що фахові журналісти без роботи не залишаться. З’явиться реальна можливість підняти зарплати. Журналісти «Зорі», порівняно з іншими працівниками комунальних підприємств району, мають непоганий заробіток: в середньому по 2 тисячі 600 гривень на руки.

— За бортом залишаться ледарі та ті, хто не вміє і не хоче працювати, — резюмує Василь Мірошник. — Для нас роздержавлення — це шлях до подальшого розвитку.

ТОЧКА ЗОРУ

Олександр ГОЛУБ,
голова Харківської обласної організації
Національної спілки журналістів України:

— Роздержавлення засобів масової інформації давно назріло. Це наш шлях до європейської спільноти, до повної свободи слова, до незалежності від темників. Але для більшості людей, які працюють в цих самих ЗМІ, зробити такий крок лячно.

На теренах Харківщини з моменту роздержавлення під загрозою закриття можуть опинитися до 80% районних газет. Це за сприятливих умов, коли все редакційне майно буде передане колективам за якусь умовну 1 гривню. Найскрутніше буде тим газетам, де в районах мало мешканців, а отже, і потенційних передплатників та рекламодавців. Проте є й такі редакції райгазет, які просять відпустити їх на волю. Вже не перший рік на повній самоокупності функціонує Золочівська міжрайонна газета, готові до «вільних хлібів» ізюмські журналісти міськрайонки, вдається себе утримувати й колективу лозівської райгазети. Тобто і приклади, і позитивний досвід є.

Костянтин ГРИГОРЕНКО,
голова Всеукраїнської асоціації комунальної преси,
редактор міськрайонної газети «Обрії Ізюмщини»:

— Фінансові труднощі, безперечно, будуть. Вони були і в інших країнах, де проходили цей етап, — і в Польщі, і в Хорватії, і в інших країнах. Але я думаю, що Україна, здійснивши такий крок, тільки виграє. Газети вже не один рік готуються до переходу на самозабезпечення, скорочуючи видатки, збільшуючи доходи від реклами та нарощуючи інші джерела фінансування. Всі будуть у рівних умовах, хто раніше почав цим займатися, той буде більш привабливим, а тим, хто сидить на бюджетній «голці», буде складно.

Запроваджувати це треба у два етапи. Перший — пілотний проект, який охопить приблизно 60 комунальних ЗМІ. За 2 роки ми зможемо набути досвіду, врахувати допущені помилки, і всі комунальні газети країни до 2018 року без особливих потрясінь будуть роздержавлені.

«Боротьба за читача активізується»

Олексій КОВАЛЬЧУК,
головний редактор Дніпропетровської
обласної газети «Вісті Придніпров’я»,
голова Дніпропетровської обласної організації НСЖУ,
секретар Національної спілки журналістів України:

— На мій погляд, роздержавлення друкованих ЗМІ треба було робити ще років 15 тому. За цей час було декілька спроб зрушити процес, приймалися різні законопроекти, але так все і залишилося на місці. Думаю, сьогодні ми максимально близько підійшли до розв’язання питання. На засіданні секретаріату Національної спілки журналістів України у лютому був присутній Прем’єр-міністр і доручив надати наші пропозиції на розгляд уряду до 1 червня. Президент 21 березня видав доручення про реформування друкованих ЗМІ, Верховна Рада зареєструвала відповідний законопроект. Ця ситуація свідчить про те, що можемо сподіватися на здійснення реформи. Вважаю, що зараз урядові структури, представники Кабміну чують і сприймають принципові позиції НСЖУ щодо роздержавлення ЗМІ. Тому сподіваємося, що наші спілчанські вимоги будуть враховані.

По-перше, це пріоритетне право редакцій на вибір способу реформування, форми власності. По-друге, безоплатна передача колективам редакцій майна, приміщення або довгострокова його оренда. Я підтримую пропозицію тимчасової фінансової підтримки реформованих видань, соціального захисту журналістів, зокрема, у пенсійному забезпеченні. Не секрет, що державні і комунальні ЗМІ, як правило, користуються правом пільгової оренди приміщень. Більше це стосується районних газет, адже в обласних виданнях фінансовий стан кращий. На Дніпропетровщині, думаю, процес роздержавлення пройде безболісно. Багато «районок» уже давно готові до цього, мали свої експериментальні проекти ще років десять тому.

Що принесе роздержавлення? По-перше, це буде не дуже комфортний перехід. Усе залежить від керівника видання, від обраної стратегії. По-друге, деякі газети будуть змушені переформатуватися, давати якісніші матеріали, вимогливіше будувати редакційну політику. На ринку преси активізується конкурентна боротьба за читача.

Вимагатимемо, щоб процес реформування друкованих ЗМІ відбувався протягом 2–3 років, щоб були пілотні проекти на добровільній основі, а вже після цього розпочалося суто роздержавлення. Який спосіб реформування краще обрати? Я б ішов у напрямку колективної власності, хоча б на першому етапі. Але, можливо, редакція одразу знайде хорошого інвестора, укладе з ним вигідну угоду, щоб були враховані й соціальні питання.

Деякі газети вже мають свої напрацьовані проекти і зараз підганяють: «Давайте роздержавлення!» Що гріха таїти, районні газети «танцюють» між районною радою і райдержадміністрацією. Треба висвітлювати їх діяльність? Ось угода, прописуйте зобов’язання замовника і виконавця. Думаю, для місцевих бюджетів роздержавлення дасть заощадження, а для районних газет — імпульс для розвитку.

«Ми готові до пілотного реформування»

Олександр БРИЖ,
головний редактор газети «Донбас», 
голова Донецької обласної спілки НСЖУ,
заслужений журналіст України:

— Реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ сьогодні тема дуже актуальна, хоча й не нова. Розгляд законопроекту та дискусії довкола нього тривають вже понад 10 років, адже відповідне рішення було прийняте ще у 1999 році. А останнім часом вирішення цього питання виходить на фінішну пряму, — оскільки Україна має виконувати дані раніше ПАРЄ зобов’язання щодо роздержавлення ЗМІ, Президент України дав доручення Кабміну підготувати цей проект закону.

Існує кілька різних за змістом варіантів проекту закону «Про реформування державних і комунальних ЗМІ», адже, окрім НСЖУ, свої пропозиції підготували також Міністерство юстиції та Державний комітет телебачення і радіомовлення. «Спілчанський» варіант дбає про пільговий режим роботи на час реформування. Вимога №1 — безплатна передача редакціям майна та приміщень або довгострокова оренда на таких умовах як для бюджетних організацій. Також наполягаємо на фінансовій підтримці реформ — протягом 3 років зберегти нині існуючу систему фінансування, але при цьому усунути органи влади від безпосереднього керівництва ЗМІ.

У своєму варіанті проекту закону пропонуємо провести реформування в два етапи. Спершу у вигляді пілотного проекту, в якому протягом 2—3 років візьмуть участь приблизно 60 бажаючих редакцій. А далі, в разі прийняття закону, до процесу реформування приєднаються всі інші. Колективам друкованих ЗМІ, які позбудуться «опіки» з боку органів влади, потрібно дати можливість вийти на ринок преси України. Ніде правди діти, зробити це буде непросто, адже чимало районних газет мають невеликі тиражі, кепсько пристосовані до роботи в ринкових умовах і тому їх очікують кардинальні зміни. Втім, подібне вже нікого не застане зненацька — редакції поступово готуються до реформування, адже з ініціативи НСЖУ періодично проводяться семінари та тренінги на цю тему.

В нашій області працює солідний загін комунальних ЗМІ — близько 50, є готові до пілотного реформування. В останні роки йде процес так званої тихої приватизації комунальних видань: відсоток участі влади тут зменшується до мінімуму і з’являються нові власники. Такі приклади можна пригадати в Маріуполі, Макіївці, Костянтинівці.

За рівнем свого розвитку та конкурентоспроможності комунальні ЗМІ Донеччини стоять дещо вище, ніж в інших областях, і тому процес реформування, схоже, тут відбуватиметься менш проблемно. Комунальні ЗМІ вже звикли до того, що за рахунок бюджету забезпечуються папером чи коштами на його придбання. Якщо їх враз цього позбавити, це, безперечно, буде дуже великою втратою. Також виданням потрібно переглянути політику ціноутворення: газетам, які, дбаючи про високі тиражі, працюють за демпінговими цінами, доведеться підвищувати вартість передплати. Є навіть таке поняття — «шокова ціна», про яке нам часто розповідають європейські експерти. Тобто зарубіжні ЗМІ у своїй більшості через це вже пройшли — кілька разів збільшували ціни, але зуміли зберегти тиражі, маючи при цьому прибутки.

«Демократія неможлива без вільних журналістів»

Микола ВЕЛЬМА,
редактор газети «Вісті Ковельщини»,
заслужений журналіст України:

— Розмова про роздержавлення ЗМІ, якого вимагають європейські інституції, схоже, починає виходити на етап конкретних дій. Я неодноразово брав участь у семінарах та тренінгах, що спеціально організовувалися для тих, хто готовий працювати на «вільних хлібах». На рівні держави були навіть підготовлені декілька проектів про роздержавлення, та вони позастрягали невідомо на яких рівнях. Наслідком цього стало те, що чимало ЗМІ нині перетворилося на оспівувачів влади, яка числиться у засновниках, і з допомогою фінансових вливань або відмови в них тримає журналістів на короткому повідку. Хоча у демократичному суспільстві, якого ми прагнемо, це має бути з точністю до навпаки.

У новій справі, на втілення якої у стислі строки наполягає глава нашої держави, редакція газети «Вісті Ковельщини», яку я очолюю майже 30 років, вже давно мала бути пілотним проектом. Рішенням обласної ради кілька років тому нашому колективу передане приміщення, що було у комунальній власності і нині використовується журналістами для творення газети. Але наступні кроки вимагали точного вивірення із чинним законодавством. Його якраз і немає. Без чітко прописаної законом процедури нам непросто зробити легітимними реформування штатних розписів, передачу з одного балансу на інший майна, укладання із місцевими органами влади договорів на висвітлення їхньої діяльності. Без цього міськвиконкоми, ради та рай-, облдержадміністрації відразу опиняться в інформаційному вакуумі…

Реформування вітчизняних ЗМІ без сумніву необхідне. Законодавці при виписуванні нюансів нормативної бази роздержавлення ЗМІ найперше мають дослухатися аргументів голови Національної спілки журналістів Олега Наливайка та її юристів. На перехідний період обов'язково слід зберегти певні преференції для журналістів, які роботі в державних і комунальних ЗМІ віддали по 15-20-25 і більше років життя. В тому числі — отримати певний рівень соціального захисту після виходу на пенсію. Це буде цілком логічна компенсація за ті мізерні зарплати, які нині отримує більшість працівників комунальних і державних засобів масової інформації.

Має бути передбачений механізм, який не дозволить олігархам оптом скуповувати редакції газет, радіо та телебачення.

«Життя змушує покладатися на власні сили»

Дмитро ПАНЧУК,
редактор обласної газети «Житомирщина»,
секретар Національної спілки журналістів України:

— За «помаранчевий» період на Житомирщині змінилось аж п’ять голів облдержадміністрацій. Далеко не всім з них подобалось, що журналістський колектив «Житомирщини» прагнув виважено і об’єктивно інформувати читачів про події в області, не перетворюючи видання у вузькопартійний «рупор». Прикро згадувати, однак були навіть спроби завдяки економічним важелям добитися зміни незалежної редакційної політики.

Отож, саме життя примусило трудовий колектив, який я маю честь очолювати, покладатися насамперед на власні сили та підтримку читачів. Як наслідок, нині частка бюджетних коштів на висвітлення діяльності обласної влади, за які ми на рівних з іншими ЗМІ змагаємось на тендерах, становить не більше 10% кошторису витрат газети. Зрозуміло, що за такої ситуації роздержавлення «Житомирщини» лише сприятиме подальшому розвитку видання та розширить його можливості.

Складніша ситуація з «районками». На мою думку, майже половина з них більш-менш готові до «самостійного плавання». Обумовлено це цілою низкою об’єктивних і суб’єктивних причин — від нестачі в деяких районах навіть потенційних рекламодавців до втрати довіри у читачів через перетворення ЗМІ у «кишенькові видання» місцевих «князьків», довготривалі конфлікти редакцій газет з номінальними співзасновниками, що призвело до браку коштів навіть для своєчасної виплати зарплат.

Та не менш очевидно, що збереження існуючого «статус-кво» лише поглиблює гостроту проблеми та посилює залежність газет. Це підтверджують спроби перетворити редакції у звичайнісінькі «комунальні підприємства», керівників яких призначають нарівні з начальниками ЖЕКів.

Саме тому, на моє переконання, без роздержавлення комунальних ЗМІ країна просто не матиме незалежних регіональних видань. Однак у період реформування переважній кількості районних газет не вижити без фінансової підтримки держави у вигляді прямих дотацій чи гарантованого обсягу оплачених за бюджетний кошт публікацій. Причому механізм надання цієї допомоги має бути чітко регламентованим та не залежати від «доброї» волі керівників на рівні районів, міст чи областей. 

Підготували Наталія БІЛОВИЦЬКА, Світлана ГАЛАУР, Лариса КОНАРЕВА, Павло КУЩ, Валерій МЕЛЬНИК, Віктор ШПАК, «Урядовий кур’єр»